ПОСТМОДЕРНІЗМ

ЛЕКЦІЯ 3

Тема: ПОСТМОДЕРНІЗМ Ж.ДЕЛЬОЗА

План:

1. Концептуальність вчення

2. Технологія трансцендентального емпіризму

Література:

1. Дельоз Ж., Гваттари Ф. Анти-Эдип: капитализм и шизофрения. – М., 1974.

2. Дельоз Ж. Тайна Ариадны // ВФ. 93.-4.-с.48-53.

3. Делез Ж. Критика и клиника.- С.-П., 2002.

4.Делез Ж. Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза.- М., 2000.

5. Делез Ж. Различие и повторение.- С-П., 1998.

6. Делез Ж. Складка. Лейбниц и барокко.- М., 1998.

7. Делез Ж. Логика смысла.- М., 1995.

8. Делез Ж. Марсель Пруст и знаки. - С.-П., 1999.

9. Дельоз Ж. Ницше и философия. – 2003.

10. Дельоз Ж. Переговоры. – СПб., 2004. – с.

11. Дельоз Ж. Кино. – М., 2004.

12. Делез, Ж.; Гваттари, Ф. Что такое философия? / Пер. с фр. Зенкина С.Н. - М.: СПб., 1998. - 286 с.

Бадью Ален. Дельоз. Шум бытия /Пер. с франц. – М., 2004.

Ильин И.П. Жиль Дельоз и проблематика бесструктурности «желания»// Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм.- М., 1996.- с.96-119.

Карцев Игор Евг. Жиль Дельоз. Введение в постмодернизм. – М., 2005.

Карцев Игорь Евгеньевич. Жиль Дельоз. Введение в постмодернизм. – М., 2005.

Интенциональность и текстуальность: Филос. мысль Франции ХХ в.: Пер. с фр. / Делез Ж., Деррида Ж., Дюфрен М. и др.; Сост., общ. ред.: Найман Е.А., Суровцев В.А. - Томск: Водолей, 1998. - 319 с., портр.

Кирсанова, Л.И. По ту сторону символического: суверенный человек и 13. Свирский Я.И. Философствовать посреди // Делез Ж. Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза.- М., 2000. – с.319-350.

Маркова Л.А. Философия из хаоса. Ж.Делез и Ф.Гваттари о философии как творчестве концептов //Вопросы философии. – 2002. – № 3. – С. 147-159.

Ж.Дельоз (1925-1995). Штрих до портрета: Скандальна репутація «провокатора від філософії» (с. 319). Його прийнято відносити до постмодерністів, хоча така однозначність умовна (прикладом може служити те, що Л.Вітгенштейна довгий час відносили лише до неопозитивізму). Його вчення значно метафізичніше, ніж постмодернізм. (Маркова Л.А. Философия из хаоса. Ж.Делез и Ф.Гваттари о философии как творчестве концептов //Вопросы философии. – 2002. – № 3. – С. 147-159).

Біографія

Ж.Дельоз народився 18 січня 1925 р. в Парижі, в сім’ї інженера.

Старший брат його брав участь в русі Опору, був арештований і помер в поїзді по дорозі в Освенцім.

Отримав освіту в престижному коледжі в класі філософії, проявив особливі здібності до навчання.

Отримав освіту в Сорбоні. По закінчені викладав філософію в різних коледжах.

З 1957 р. працює в Сорбоні. Знайомиться з Фуко.

Великий вплив Сартра В Сорбоні. „Сартр став для нас Потустороннім”.

З 1964 працює в Леоні. В 1968 р. захищає дисертацію, як це було прийнято, з двох робіт – „Відмінність і повторення” і „Спіноза і проблема висловлювань”.

Серйозно цікавиться історією філософії і випрацьовує досить радикальне ставлення до традиційної історії філософії. Він говорив, що належить до того покоління, яке було розчавлено історією філософії… яка здійснює репресивну функцію…

З 1969 р. – професор парижського університету (до пенсії, 1987). Найбільш продуктивним була співпраця з Ж.-Ф.Ліотаром та Феліксом Гваттарі, з яким у співавторстві видасть до десятка праць („Капіталізм і шизофренія”, „Кафка”, „Ризома”).

Гваттарі не був професійним філософом, він психоаналітик. Це своєрідне нове поле (інше) для Дельоза, своєрідна трансцендентальність, план іманентності, обезличеної свідомості. Помер Гваттарі в 1992

Свої заняття порівнював з джазом, імпровізацією на певну тему.

Дельоз формувався також під впливом подій 68-року. Тоді його цікавить також політика. Він і приймав і не приймав завдання революції. Справа у тому, що по результатах революції відбувається підміна бажань. Істинне бажання – вивільнення людини. Натомість „державна машина” породжує попит – ворог індивіда. Окрім цього (проти чого повинна бути спрямована філософія) є й інші противники філософії – які стосуються підміни бажань – „терористи теорії”, „технологи бажань” (лікувальники, екстрасенси, психоаналітики). Звідси

Завдання філософії

В боротьбі з противниками філософії фона повинна звернутися до інших систем мислення – мистецтву, кіно, науки, які більш успішно протистоять консерватизму

4 Листопада 1995 Дельоза не стало (викинувся з вікна).

Популярність Ж.Дельозу принесла публікація (в співавторстві з Гваттарі) 2-х томника «Капіталізм і шизофренія», написана під впливом подій 1968 р.

Вплив Фуко. По-перше, Фуко високо оцінює історичне значення Дельоза. Його характеристика могла би слугувати епітафією до його творчості: „Коли-небудь сьогоднішнє століття (ХХ) буде відоме як століття Дельоза” („Логіка смисла”). Це не відсторонений критичний погляд. По суті Дельоз продовжує і поглиблює вчення Фуко.

Вплив Гваттарі Фелікса. Разом видають праці („Капіталізм і шизофренія”, 1990; „Що таке філософія?”, 1991 та ін). Ця співпраця супроводжувалася також певною інтригою на політичному грунті, про яку говорить Баддю. Баддю був маоїстом, а Дельоз і Гваттарі стояли на позиції комунізму у формі „більшовизму”. Інтрига на кафедрі Сорбони зводилась за керівництво кафедрою.

Вплив Ж.-П.Сартра. Дельоз високо оцінив роль Сартра В Сорбоні. Він для нього не публічний професор, а приватний мислитель, який привніс нові теми, задав новий стиль – полемічний. Він показав, як говорити від власного імені, він став вчителем про поту стороннє, про «абсолютно зовнішнє».

Звичайно історична традиція, оскільки Дельоз в своєрідний спосіб є істориком філософії, в контексті чого ми й розглянемо його вчення.

Ключові поняття вчення; «трансцендентальний емпіризм», «поверховість смислу», «подія», «сингулярність», «складка», «розрізнення» та ін. концепти.

Концептуальність вчення

Посерединність (прогалинність)

Історія філософії не має бути ні герменевтичною, ні рефлексивною дисципліною. Вона має бути свого роду конструктивізмом.

Вона має нагадувати процес живопису, мистецтво портрета. Як і в ньому, в історії філософії варто добиватися схожості, але схожість не відтворюється, а виробляється за допомогою нових засобів, а не тих, якими користувалися в епоху створення оригіналу.

Передусім критична література визначає в образній формі як спосіб філософування посередині (Свірський Я.І., Подорога В.А.). Тут перегук з Фуко, в поглиблення – його дискретності історії.

Дельоз, філософуванням посередині, впроваджує метод діалогічності, він запрошує до діалогу, без критичного радикалізму, а грою символів – у тому числі проводячи діалог з Кантом, Ніцше і т.д. Це діалог шляхом знаходження в проміжку.

Особливі дискусії викликає його політичне та естетичне вчення.