11

ЛЕКЦІЯ 3

Тема: ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ М.ФУКО

План:

1. Концептуальність вчення

2. Археологія знань

3. Генеалогія влади (знань)

Література:

1. Фуко М. Забота о себе (история сексуальности ІІІ).- К., М., 1998.

2. Фуко М. Надзирать и наказывать. Рождение тюрьмы. – М., 1999.

3. Фуко М. Археология знания. - Киев .- 1996. Кс. 18

4. Фуко М. Жизнь: опыт и наука // ВФ.- 1993.- №5.- с. 43-53.

5. Фуко М. Навіщо вивчати владу: проблема суб'єкта //Ф.С.Д.- 90.- 9.-с. 91-93.

6. Фуко М.. Слова и вещи: Археология гуманитарніх наук.- М., 1977.

7. Фуко М. Проблема методу: інтерв’ю з Мішелем Фуко //Після філософії: кінець чи трансформація?: Пер. з англ.- К., 2000.- с.91-109.

8. Мишель Фуко и Россия. Сб. статей.- М., 2001.

9. Габермас Ю. Критика розуму як викоиття гуманітарних наук: Мішель Фуко //Філософський дискурс Модерну.- К., 2001.- с.234-260.

10.Ильин И.П. Мишель Фуко – историк безумия, сексуальности и власти // Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм.- М., 1996.- с.51-94.

(додатково по бібліографії, бл.70 видань)

1. Концептуальність вчення

1. Фуко як представник постмодернізму:

Другим основним представником постструктуралізму є Мішель Фуко. У 80-х роках вплив Фуко виявився настільки сильним, що він став затьмарювати авторитет Дерріди. Основна мета його дослідження – виявлення “історичного підсвідомого” різних епох, розпочинаючи з епохи Відродєження і до ХХ століття включно. В руслі такого дослідження Фуко сформував ряд концепцій в сфері гуманітарного знання.

З Фуко вітчизняний читач мав змогу познайомитися давно, на відміну від інших “знайомих незнайомців”. Як вже зазначили в списку перекладених праць, його “Слова и вещи. Археология гуманитарніх наук” видана в Москві в 1977 р.

За свою відносно недовгу творчу кар’єру (Фуко помер в 57-річному віці в 1984 р.), він створив унікальну культурологічну концепцію, концепцію історії культури та методики її аналізу.

По суті Фуко створив не менш впливовий, ніж Дерріда, варіант постструктуралістського вчення. При всій полемічності цих двох вчень, в багатьох аспектах вони взаємодоповнюються, а загалом створюють ті полярні полюси сучасного постмодерністського поля, в середині якого формуються сьогодні постмодерністські вчення.

Кредо Фуко можна взяти з його вступу до 2-го тому „Історії сексуальності”, перерваної смертю в 1984: „В житті бувають моменти, коли, щоби продовжувати спостерігати, або роздумувати, не можна обійтись без бажання взнати, чи можна мислити інакше, ніж мислиш, і сприймати інакше, ніж бачиш… Але що ж таке філософія…, якщо не критична робота думки над собою. І чи не в тому полягає її справа, щоби пізнавати – замість того, щоби узаконювати вже відоме, - як і до якої межі можна було би мислити інакше”.

2.Періодизація творчості

Проблема Фуко – це проблема пов’язана із визначенням Фуко як структураліста, чи постструктураліста. Він якраз типічний тим, що розпочинає як структураліст, а потім трансформується в постструктураліста.

Суть у тому, що ранній Фуко (ще в 50-х) досліджує проблему безумства, точніше “соціальні, економічні, політичні, філософські умови сучасного визначення розумності і безумності в сучасній так званій західній цивілізації” (Ектор Марія Кавальєрі). Робить він це на основі аналізу мовної свідомості, тобто зводить це до сфери дискурсу ((структури?)).

Далі, досліджуючи умови дискурсу, Фуко доходить висновку, що філософія в системі власного дискурсу породжує власні смисли. Це є внутрішня текстуальна організація знання.

Фактично – це програма “текстуалізації світу”. Фуко, на відміну від структуралістів, ніколи не вважав, що світ влаштований за законами мови і завжди був противником лінгвістичної орієнтації.

Якщо ж говорити про періодизацію творчості Фуко, то можна стверджквати про те, що йому характерний період структуралізму – коли його позиція співпадає з доктриною структуралістів (Леві-Строссом, Піаже, Бартом) і знаменується його працями “Слова і речі” (1966) та “Археологія знання” (1969).

Період постструктуралізму – коли Фуко трансформується із “археології знання” в “генеалогію влади”. Це період “естетики існування” (70-80 роки).

Загалом, при всій проблемності періодизації творчості Фуко, окремі дослідники (Лейч, Кавальєрі) схильні поділяти його творчість на “генеалогічний” та “естетичний” періоди.