Тема 2.2.Організаційні форми та методи навчання у вищій школі

1. Поняття про форми та методи навчання та їх класифікація.

2. Словесні методи навчання.

3. Наочні та практичні методи.

4. Логічні методи: семінарське заняття, лабораторне заняття, практичне заняття, навчальна ділова гра, самостійна робота, предметний гурток, конкурс, олімпіада, екскурсія тощо.

Поняття про форми та методи навчання та їх класифікація.

Форма організації навчання – це обмежена в часі та просторі взаємозумовлена діяльність педагога й учня, викладача й студента.

Рис. 18. Форми організації навчання.

Індивідуальна форма навчання виникла в античних країнах і широко використовувалась у середньовічній Європі. Сутність її полягає в тому, що вчитель навчає кожного учня індивідуально, що дає змогу враховувати особистісні можливості учнів і відповідно визначити зміст, форми й методи навчальної роботи. Це сприяє ефективності навчального процесу. Проте індивідуальне навчання не набуло широкого застосування. Воно не дає можливості охопити навчанням велику кількість дітей, оскільки є надто дорогим, але елементи індивідуального навчання використовуються до­нині (інд. консультації).

Групова форма навчання набула значного поширення в період середньовіччя й збереглася в багатьох школах Європи ще у ХІХ ст. Застосовуючи цю форму, вчитель навчає групу дітей, які перебувають на різних щаблях вікового й інтелектуального розвитку. Групова робота – спосіб організації навчальних занять, за якого ставиться певне завдання для групи студентів. Групова робота, що:

• група на занятті розбивається на декілька підгруп для розв’язання конкретних навчальних завдань;

• кожна підгрупа одержує певне завдання і виконує його разом під безпосереднім впливом лідера групи чи викладача;

• завдання виконуються так, щоб була можливість враховувати та оцінювати індивідуальний внесок кожного члена підгрупи;

• склад підгрупи набирається таким чином, щоб із максимальною ефективністю для колективу могли реалізуватися можливості кожного члена групи.

Класно-урочна система як форма групового навчання вже понад 350 років панує у школах всього світу. Були численні спроби підмінити її або звести нанівець. Проте жодний замінник не виправдав себе на практиці. Класно-урочна система навчання полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою студентів (однакового віку і рівня підготовки) протягом певного часу і за встановленим розкладом. Вона має як позитивні аспекти, так і недоліки. Недоліки застосування класно – урочної системи у ВНЗ наступні:

• не дає можливості здійснювати індивідуальний підхід до студентів, бо викладач орієнтується на «середнього студента»;

• слабо формує і розвиває мотивацію навчання, особливо в обдарованих студентів;

• не вирішується проблема відставання для тих студентів, які відчувають труднощі у навчанні.

Наукове обґрунтування класно-урочної форми навчання дав чеський педагог Ян Амос Коменський у фундаментальній праці «Велика дидактика» (1657 р.). Після її появи урок став провідною формою навчання у всіх школах світу.

Першу спробу модернізації класно-урочної системи було зроблено наприкінці XVIII на початку XIX століття в Англії А. Беллом і Дж. Ланкастером.

Вона має назву «белл-ланкастерська система». В її основі лежить парне навчання. Виникла мода на школи «взаємного навчання»: студенти, згруповані у десятки (відділення), навчались у своїх старших товаришів (так званих моніторів), яких, в свою чергу, навчав педагог. Учитель спочатку навчав елементів грамоти старших учнів, а вони у своїх групах передавали здобуті знання своїм товаришам. Крім того, монітори відповідали за порядок і дисципліну. Подібна система виявилась малоефективною, оскільки охоплювала навчанням лише дітей робітників. Багаті батьки вчили дітей у пристойних школах з класно-урочною формою навчання.

Цікавою також була форма організації навчання за дальтон-планом. Виникла вона на початку ХХ ст. У США під впливом філософської концепції екзистенціалізму з метою формування в дітей ініціативності, самостійності, винахідливості, діловитості. Уперше запровадила й описала цю форму навчання вчителька з м. Дальтона Е. Паркхерст.

Технологія навчання була така: зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни поділявся на частини (блоки), кожен учень отримував індивідуальне завдання у формі плану й самостійно його виконував. Потім звітувався, набираючи відповідну кількість балів, а потім отримував наступне завдання. Учитель тут відігравав роль організатора-консультанта. Учнів з класу до класу переводили не після закінчення навчального року, а залежно від рівня оволодіння ними програмним матеріалом, тобто 3–4 рази на рік.

Звичайно, таке навчання сприяло формуванню самостійності, ініціативності, зрештою позитивно впливало на інтелектуальний розвиток особистості. Разом з тим розвивало нездорове суперництво, індивідуалізм. Утім, це відповідало формуванню менталітету, який диктувався вимогами ринкової економіки.

Активне відродження «дальтон-плану» почалося у 50 – 60-х роках минулого століття у вигляді «плану Трампа» (розроблений Л. Трампом). Сутність його полягає в намаганні якомога більше індивідуалізувати процес навчання за допомогою різних гнучких форм його організації. Тут поєднуються заняття у великих аудиторіях, у малих навчальних групах з індивідуальними заняттями. Лекції велися досвідченими викладачами для великої аудиторії (100 – 150 осіб) з використанням сучасних технічних засобів навчання. В малих групах (по 10–15 осіб) обговорюється матеріал лекції. Ці заняття веде або рядовий викладач, або студент із групи. Потім проводиться індивідуальна робота в навчальних кабінетах, лабораторіях. Час розподіляється так: на лекції 40% навчального часу; на заняття в малих групах 20%; на індивідуальну роботу 40%. Навчальні класи відсутні, склад навчальних груп не є постійним. Ця система вимагає чіткої роботи викладачів і матеріального забезпечення. Окремі елементи «плану Трампа» активно використовуються в системі вищої освіти як за кордоном, так і в Україні.

Якщо глянути на організаційні аспекти провадження навчальної роботи у ВНЗ, виходячи з ознак класно-урочної системи, то без перебільшення можна констатувати, що домінантною формою тут залишається урок. Лекції, семінарські, практичні, лабораторні заняття, колоквіуми тощо – не що інше, як дидактичні види навчально-виховної роботи класно-урочної системи.