Яке Ваше враження від викладацького складу тнеу?

Які традиції хотілося б започаткувати у нашому університеті?

Проведення екскурсій	15%
Проведення розважальних заходів
Створити скриньку скарг та пропозицій
Надання знижки в оплаті за гуртожиток успішним студентам
Проведення благодійних заходів

Таким чином, адаптація студентів першого курсу буде здійснюватися ефективно за умови створення мотиваційного спрямування на роботу, зокрема розроблення систему заходів по формуванню такої культури навчального закладу, яка б формувала б у студента уявлення про місце навчання, як доброзичливе середовище, в якому він зможе реалізувати більшість своїх потреб. Також потрібно звернути увагу на роль куратора групи, як вагомого чинника в процесі адаптації студентів. Ознайомити з основними засадами психолого-педагогічної підтримки в стресових ситуаціях. Окрім цього, доцільно забезпечити першокурсників соціально-психологічною підтримкою у формі індивідуального та групового консультування, що сприятиме культурі навчальної діяльності студента.

Тема 1.3 викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу

1. Поняття педагогічної діяльності у ВНЗ.

2. Функції та основні напрями діяльності викладача.

3. Психолого-педагогічна структура діяльності викладача. Рівні готовності викладача до педагогічної діяльності.

4. Вимоги до особистості викладача вищого навчального закладу.

5. Педагогічна майстерність: сутність, структура.

Поняття педагогічної діяльності у ВНЗ

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі – діяльність, спрямована на підготовку висококваліфікованого фахівця, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну, суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства (М.М. Фіцула).

О днією з особливостей педагогічної діяльності є її динамічність, яка зумовлена тим, що об’єкт педагогічного впливу (студент) постійно розвивається, змінюється. Завдання викладача – вчасно виявити ці зміни і відповідно зреагувати на них.

Професійна педагогічна діяльність викладача може розглядатися як цілісна динамічна система. Н. Б. Кузьміна виділяє структурні складники і функціональні компоненти педагогічної діяльності. Ця модель містить п'ять структурних елементів: суб'єкт педагогічного впливу, об'єкт педагогічного впливу, предмет їх спільної діяльності, цілі навчання, засоби педагогічної комунікації. Ці компоненти складають систему, бо ні один з них не може бути замінений іншим або їх сукупністю. Всі вони знаходяться у прямій та зворотній взаємозалежності.

Отже, праця викладача вищого навчального закладу є свідомою, доцільною діяльністю щодо навчання, виховання і розвитку студентів. Вона є двобічною, спеціальною та соціально-виховною. Обидві вказані передумови потрібно розглядати у органічній єдності. Спеціальна характеристика викладацької діяльності відображає зв'язок із суспільним розподілом праці. Соціально-виховний аспект викладацької праці пов'язаний з ідеологічними принципами суспільства.

Професійна педагогічна діяльність має свою специфіку, яка полягає:

• у сукупності певних фізичних та інтелектуальних сил і здібностей педагога, завдяки яким він успішно здійснює доцільну діяльність щодо виховання і навчання студента. Серед них найважливішими є організаторські здібності.

• у своєрідності об'єкта педагогічної праці, який одночасно стає суб'єктом цієї діяльності. Активність студентів як суб'єктів педагогічної праці багато в чому визначається рівнем їх організаційних знань та вмінь.

• у своєрідності засобів праці викладача, значна частина яких – духовні.

• у специфіці взаємозв'язку між трьома підсистемами (сукупність інтелектуальних і фізичних сил педагога, сукупність певних даних об'єкта праці і сукупність засобів та структури діяльності).

Таким чином, праця викладача вищого навчального закладу – це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки й виховання фахівців вищої кваліфікації з усіх галузей народного господарства, інтелектуальної еліти суспільства, української інтелігенції. В ній органічно поєднані знання та ерудиція вченого і мистецтво педагога, висока культура та інтелектуальна, моральна зрілість, усвідомлення обов'язку і почуття відповідальності.

Функції та основні напрями діяльності викладача

Викладач вищого навчального закладу виконує такі функції (С. С. Вітвицька):

• організаторську(керівник, провідник у лабіринті знань, умінь, навичок);

• інформаційну(носій найновішої інформації);

• трансформаційну (перетворення суспільно значущого змісту знань в акт індивідуального пізнання);

• орієнтовно-регулятивну (структура знань педагога визначає структуру знань студента);

• мобілізуючу (переведення об'єкту виховання у суб'єкт самовиховання, саморуху, самоутвердження);

• виховну.

А . І. Кузьмінський визначає такі функції викладача ВНЗ: науково-предметну, психолого-педагогічну, культурно-просвітницьку.

Викладач вищої школи має відповідати таким вимогам:

• висока професійна компетентність – глибокі знання й широка ерудиція в науково-предметній галузі, нестандартне мислення, креативність, володіння інноваційною тактикою і стратегією, методами вирішення творчих завдань;

• педагогічна компетентність – ґрунтовні знання з педагогіки і психології, зокрема андрагогіки, медико-біологічних аспектів інтелектуальної діяльності, володіння сучасними формами, методами, засобами й технологіями навчання;

• соціально-економічна компетентність – знання глобальних процесів розвитку цивілізації та функціонування сучасного суспільства, а також основ соціології, економіки, менеджменту і права;

• комунікативна компетентність – культура усної та писемної форм літературної мови, володіння іноземними мовами, сучасними інформаційними технологіями, ефективними методами і прийомами міжособистісного спілкування;

• високий рівень загальної культури – сформований науковий світогляд, стійка система національних і загальнолюдських духовно-моральних цінностей.

Визначальним і найбільшим за обсягом компонентом праці викладача є навчально-педагогічна діяльність. За своїм змістом навчальна робота у вищому навчальному закладі – це частина цілеспрямованої трудової діяльності щодо підготовки фахівців вищої кваліфікації, що включає види конкретних робіт, визначених структурою навчального плану спеціальності. Таких видів робіт налічується більше сорока.

Навчальна діяльність спрямована на організацію процесу навчання у вищій школі відповідно до нормативних документів. Вона поєднує теоретичну складову, пов’язану з розкриттям сутності науки, наукових закономірностей, і практичну, яка спрямована на розв’язання педагогічних завдань. Для навчального процесу у вищій школі характерним є органічне поєднання навчального і науково-дослідного аспектів, підвищення активності і самостійної роботи студента (навчаючись, студент вчиться сам). Викладач визначає мету та завдання навчання з конкретного предмету у взаємозв'язку з іншими навчальними предметами; обмірковує зміст навчання, сучасні форми і методи, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності студента, форми контролю; формує творчі колективи навчальних груп; здійснює виховання студента і виховує потребу в самовихованні. Основними видами цієї діяльності є читання лекцій, проведення лабораторних, практичних, семінарських, розрахунково-графічних робіт, консультацій, заліків, екзаменів, рецензування і прийом захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та науково-дослідною роботою студентів, керівництво дипломними роботами та інше.

Із навчальною роботою тісно пов'язана навчально-методична (методична) діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та удосконалення. До неї відносяться: підготовка до лекційних, практичних, семінарських занять, навчальної практики; розробка, переробка і підготовка до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів та інших навчально-методичних матеріалів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточна робота стосовно підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літератури); вивчення передового досвіду з представленням звітності і рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт; розробка графіків самостійної роботи студентів; взаємовідвідування тощо.

Робочий день викладача поділяється на дві частини: проведення усіх вищеназваних видів робіт і підготовка до їх проведення. Таким чином, зміст навчально-методичної роботи знаходиться у безпосередньому зв'язку з навчальною роботою, її обсягом і структурою.

Діяльність викладача вищого навчального закладу обов'язково передбачає організаційно-методичну роботу, основними видами якої є: робота на підготовчому відділенні, робота стосовно профорієнтації, організація педагогічних практик, робота у приймальній комісії, підготовка матеріалів на засідання кафедри, ради факультету, ради вузу, методична робота на допомогу вчителям, робота з підготовки науково-методичних семінарів тощо.

Органічною частиною викладацької діяльності є робота щодо виховання студентів (виховна робота). Вона вміщує такі види робіт: контроль за самостійною роботою студентів щодо вивчення першоджерел, перевірку конспектів, колоквіуми, співбесіди, роботу куратора, керівника клубів, виховну роботу в гуртожитках, проведення вечорів, екскурсій тощо. За всі види роботи викладач звітується на засіданні кафедри, ректораті.

Обов'язковим елементом у роботі викладача вузу є науково-дослідна робота. Зрозуміло, що елементи такої роботи є і в школі. У вузі викладають не основи наук, як у школі, а власне науку. Тому це органічний компонент навчально-виховного процесу, фактор, що визначає ефективність праці викладача. Наукова робота включає такі види: виконання планових держбюджетних науково-дослідних робіт, колективних договорів; написання і видання підручників, посібників, монографій, наукових статей і тез, доповідей на конференціях; редагування підручників, їх рецензування, написання відзивів на дисертації; робота в редколегіях наукових журналів; керівництво науково-дослідною роботою студентів; участь у наукових радах тощо.

Психолого-педагогічна структура діяльності викладача.

Рівні готовності викладача до педагогічної діяльності

Психолого-педагогічна структура діяльності викладача є своєрідним відображенням діяльності педагогічних систем.

Психолого-педагогічна структура діяльності – це система дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних завдань.

У ній Н. В. Кузьміна виділяє гносеологічний, конструктивний, організаційний, комунікативний компоненти.

Гносеологічний (з грец. – пізнавальний) компонент включає в себе вивчення:

• змісту і способів впливу на студентів;

• вікових та індивідуальних особливостей студентів;

• особливостей навчально-виховного процесу і результатів власної діяльності, її переваг і недоліків.

Конструктивний компонент включає в себе:

• добір і композицію змісту інформації, яка стає надбанням студентів;

• проектування діяльності студентів, в якій необхідна інформація може бути засвоєна;

• проектування власної майбутньої діяльності і поведінки, якими вони мають бути в процесі взаємодії зі студентами.

Організаційний компонент передбачає:

• структурування інформації в процесі її повідомлення студентам;

• організацію різних видів діяльності студентів таким чином, щоб результати відповідали цілям системи;

• організацію власної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взаємодії зі студентами.

Комунікативний компонент передбачає:

• встановлення педагогічно доцільних стосунків з тими, на кого спрямований вплив (на основі визнання моральної, інтелектуальної і політичної зверхності в ролі керівника і організатора - «взаємини по горизонталі»);

• установка правильних взаємин з тими, хто виступає в ролі керівників даної системи (дисциплінованість, принциповість, творчість – «взаємини по вертикалі») і партнерів по діяльності;

• співвіднесення своєї діяльності з державним завданням, що ставиться до керівника як громадянина своєї держави.

І. Д. Багаєва в структурі професійної педагогічної діяльності виділяє три складових компонента (рис.12).

Рис. 12. Структура професійної педагогічної діяльності.

Професіоналізм знань є основою, підґрунтям формування професіоналізму загалом. Важливими особливостями професіоналізму знань є:

• комплексність, тобто здатність викладача синтезувати інформацію з різних галузей науки у процесі викладання певного закону, тенденції;

• особистісна забарвленість, тобто знання, «пропущені» через власну позицію;

• формування знань одночасно на різних рівнях (теоретичному, методичному, технологічному).

Професіоналізм спілкування – це готовність і уміння використовувати системні знання у взаємодії зі студентами.

Йдеться про те, що виховують студентів не тільки знання, але й сама особистість викладача. Викладач повинен розуміти, пам'ятати, що ефективність спільної діяльності педагога і студента в будь-яких формах залежить від взаєморозуміння між ними. Іншими словами, взаєморозуміння передбачає єдність вихідних цілей учасників спільної діяльності.

Виокремлюють такі типи спілкування викладачів зі студентами:

• примітивний – в основу ставлення до студента покладено примітивні правила і реакції поведінки – амбіції, самовдоволення, зловтіха. Викладач демонструє свою зверхність, студент для викладача виступає засобом досягнення мети.

• маніпулятивний – взаємини зі студентом будуються на грі, суть якої полягає у бажанні будь-що виграти, використовуючи різні прийоми, лестощі. Студент при цьому є об’єктом маніпуляції. Він заляканий, інфантильний.

• стандартизований – домінує формальна структура спілкування. Спостерігається слабка орієнтація на особистість; викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверховою і, не зачіпаючи особистісного рівня, реалізується на рівні масок. Студент, самостійний об’єкт, відчуває байдужість викладача поза «маскою», і фактично залишається об’єктом маніпуляцій.

• діловий – орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги особистісні характеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Викладач дотримується стандартів етикету. Визнає за студентом право на самостійність. Студент для викладача є значущим залежно від внеску у спільну діяльність. В особистісному житті студент залишається самостійним.

• особистісний – спілкування базується на глибокій зацікавленості до студента, визнанні самостійності його особистості. Викладач поважає студентів, вся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності, особистісне спілкування стає духовним. Студент довіряє викладачеві, викладач є авторитетом і найкращим посередником між ним і знаннями про навколишній світ, людей, себе.

Обов'язковою нормою професійної поведінки викладача є дотримання педагогічної етики, прагнення формувати людські стосунки зі студентами і між ними. В основі моральної норми професійної поведінки викладача має бути повага до особистості студента і, водночас, максимальна вимогливість до нього. Професіоналізм спілкування передбачає його позитивну позицію стосовно студента. Відомо, що підвищення ефективності якості праці у всіх сферах виробництва залежить від мікроклімату в колективах, від настрою кожної людини. У сфері спілкування викладача зі студентами важливу роль відіграє психологічно активний стан або педагогічний оптимізм.

Відомий російський психолог В. А. Кан-Калик виділяє такі стилі педагогічного спілкування.

Спілкування на основі високих професійних настанов педагога, його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. Про таких говорять: «За ним діти (студенти) буквально по п’ятах ходять». У вищій школі інтерес у спілкуванні стимулюється ще й загальними професійними інтересами, особливо на профільних кафедрах.

Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид комунікації передбачає захопленість спільною справою. Педагог виконує роль наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності (але при цьому слід уникати панібратства). Особливо це стосується молодих педагогів, якщо вони не бажають потрапити в конфліктну ситуацію.

Спілкування-дистанція. Це найбільш поширений тип педагогічного спілкування, за якого постійно спостерігається дистанція у всіх сферах: навчанні – з посиланням на авторитет і професіоналізм; вихованні – на життєвий досвід і вік. Такий стиль формує відносини «вчитель – учні». Але це не означає, що учні мають сприймати педагога як ровесника.

Спілкування-загравання. Воно властиве молодим викладачам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування забезпечує лише фальшивий, дешевий авторитет.

Як правило, у педагогічній практиці спостерігається поєднання стилів у певній пропорції при домінуванні одного з них.

Заслуговує на увагу класифікація стилів педагогічного спілкування, запропонована М. Таленом. Треба враховувати, що в її основу покладено вибір ролі педагогом, виходячи із власних потреб, а не з потреб того, хто навчається.