С. С. Вітвицька

Педагогіка вищої школи – це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог. держави.

Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

Метою цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

держави.

Р озвиваючись у єдності теоретичних і практичних аспектів, педагогіка вищої школи ставить перед собою такі основні завдання (М.М.Фіцула):

• вироблення методологічних, теоретичних, методичних засад професійної освіти в сучасній педагогіці;

• ф

  М. М. Фіцула

  ормування концепцій змісту освіти і процесу навчання для різних типів вищих навчальних закладів (з урахуванням тенденцій розвитку відповідних галузей науки, техніки, культури);

• визначення закономірностей становлення особистості в умовах вищого навчального закладу;

• вироблення концептуальних засад проектування освітніх систем інноваційного типу;

• розв’язання проблем гуманізації та гуманітаризації вищої освіти на сучасному етапі;

• теоретичні обґрунтування моделі випускника в умовах багаторівневої вищої освіти;

• розроблення педагогічних основ професійного становлення викладача вищої школи;

• педагогічне забезпечення функціонування екстернату у вищому навчальному закладі;

• теоретичні та методичні засади розроблення державних стандартів вищої освіти;

• педагогічні технології у вищій школі: теоретичні основи і проектування;

• інтеграція навчальних курсів, поєднання індивідуальних, групових і колективних форм навчальної діяльності;

• розроблення теоретичних і методичних засад блочно-модульної організації навчання у вищому навчальному закладі;

• порівняльне вивчення розвитку вищої освіти в освітніх системах різних країн;

• диференційований підхід у навчанні як засіб професійного та особистісного розвитку студентів;

• організування самостійної роботи студентів вищого навчального закладу в умовах нової парадигми вищої освіти;

• розроблення дидактичних концепцій розвитку творчих здібностей студентів;

• демократизація навчального процесу;

• організування наукової діяльності майбутніх фахівців;

• формування пізнавальних інтересів студентів у процесі професійної підготовки;

• визначення шляхів навчально-виховної роботи з обдарованими студентами;

• формування педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу;

• вироблення теоретичних засад відбору контингенту студентів вищих навчальних закладів і наукових засад підготовки фахівців вищої кваліфікації в аспірантурі та докторантурі.

Реалізація завдань педагогіки вищої школи відбувається у процесі її теоретичних пошуків, реальної педагогічної практики, постійної спрямованості на її удосконалення, на відповідність реаліям сьогодення.

Рис. 2. Функції педагогіки вищої школи.

Основні категорії педагогіки вищої школи.

Як і кожна наука, педагогіка вищої школи має свій категоріально- понятійний апарат. Автори В. М. Галузинський, М. В. Євтух поділяють категорії на три види.

І. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна концепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогічний принцип.

Педагогічна теорія – система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи.

Педагогічна концепція – система критичних поглядів на реальну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозиції нових конструктивних ідей.

Педагогічна ідея – це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у вузівській дійсності.

Педагогічна закономірність – об'єктивно повторювана послідовність явищ.

2. Процесуальні категорії (загалом не відрізняються від тлумачення їх у загальній педагогіці): виховання, навчання, освіта, розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес; навчальний і виховний процес.

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в кількох значеннях:

• у широкому соціальному, як передача соціально-історичного досвіду;

• у широкому педагогічному, як організація виховання у навчально-виховних закладах;

• у вузькому педагогічному, як цілеспрямована систематична взаємодія педагога і вихованців;

• у гранично вузькому, коли педагог-викладач розв'язує конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання студента.

Самовиховання – цілеспрямована, систематична діяльність щодо власного самовдосконалення.

Перевиховання – індивідуальна цілеспрямована робота над усуненням недоліків у студентів. Здебільшого перевиховання тісно пов'язане з відносно новою галуззю педагогіки – соціальною педагогікою.

2. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання, професіограма спеціаліста, діяльність (викладача і студента), диференційований та індивідуальний підходи, прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи, форми, методи й засоби виховання і навчання, педагогічні технології навчання і виховання, управління навчально-виховним процесом, самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів, гуманізація і гуманітаризація вищого навчального закладу.

Ці категорії, як і процесуальні, мало чим відрізняються від загальнопедагогічних, хіба що застосуванням їх до певного об'єкту – вищого навчального закладу, студентства, професорсько-викладацького складу.

Педагогіка вищої школи має наступну структуру рис. 3.

Рис. 3. Структура курсу педагогіка вищої школи.

Як наука педагогіка вищої школи тісно пов'язана з психологією вищої школи, яка досліджує психологічні закономірності навчання і виховання (розвиток пізнавальних процесів, критерії розумового розвитку), а також філософією, соціологією та іншими науками, що вивчають людину.

Взаємодія педагогічних дисциплін

Педагогіка вищої школи, що виникла на базі загальної (шкільної) педагогіки, розглядає вищі рівні навчання та виховання дорослої людини. Вона тісно пов'язана передусім з науками психолого-педагогічного циклу рис. 4.

Рис. 4. Взаємозв’язок педагогіки вищої школи з науками психолого-педагогічного циклу.

• історією педагогіки, яка вивчає педагогічні ідеї та системи освіти в їх розвитку;

• віковою педагогікою (дошкільною, шкільною, педагогікою дорослих (андрогогікою)), що досліджує закономірності навчання й виховання, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп;

• дефектологією, зосередженою на вивченні форм і методів навчання людей з фізичними та розумовими вадами (сурдопедагогіка (грец. – глухий), тифлопедагогіка (грец. – сліпий), олігофренопедагогіка (грец. – малий і розум), логопедія (грец. – слово і виховання, навчання));

• професійними педагогіками, що вивчають закономірності, здійснюють теоретичне обґрунтування, розробляють принципи, технології виховання і навчання людини, орієнтованої на конкретну професійну сферу діяльності;

• порівняльною педагогікою, що досліджує закономірності функціонування і розвитку освітніх і виховних систем в різних країнах шляхом зіставлення;

• соціальною педагогікою, що вивчає закономірності та механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання в різних соціальних інститутах, а також соціальне орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі розв'язання політичних, економічних та інших проблем суспільства;

• гендерною педагогікою, що функціонує як сукупність підходів, спрямованих на формування статеворольової поведінки в суспільстві;

• частковими, або предметними, методиками, які досліджують закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у навчальних закладах всіх типів.

Рис. 5. Джерела розвитку педагогіки вищої школи

Використання означених джерел у розвитку педагогіки вищої школи (рис.5) дає змогу не лише враховувати нові освітньо-виховні проблеми, що постають перед суспільством, а й оптимально поєднувати традиції і новаторство у сфері вищої освіти.

Особливе значення для педагогіки вищої школи має її зв'язок із психологією. Педагогіка обґрунтовує гуманістичні прийоми, способи та форми навчання й виховання. Кожний розділ педагогіки ґрунтується на відповідному розділі психології (наприклад, дидактика – на закономірностях функціонування пізнавальних, емоційних, вольових і мотиваційних процесів людини; теорія виховання – на психології особистості та психології групи; теорія управління навчально-виховним закладом на психології управління). Інтеграція наук сприяє виникненню суміжних галузей, наприклад педагогічної психології, яка зосереджена на вивченні психологічних закономірностей, умов, чинни­ків і механізмів навчання та виховання.

Педагогіка вищої школи, як і інші галузі загальної педагогіки, може розв'язувати поставлені завдання лише у взаємодії з іншими науками. Зміцнюючи й удосконалюючи ці зв'язки, педагогіка запозичує й інтерпретує відповідно до предмета свого дослідження ідеї інших наук, які допомагають глибше проникнути в суть навчання і виховання та розробляти їх теоретичні основи. Так, філософські науки дають змогу педагогіці вищої школи визначити суть і цілі виховання, об'єктивно врахувати дію загальних за­кономірностей розвитку суспільства, надають оперативну інформацію про зміни, які відбуваються в науці й суспільстві, сприяють коригуванню спрямованості виховання.

Педагогіка тісно пов’язана із фізіологією. Для розуміння механізмів управління фізичним і психічним розвитком студентів важливо знати закономірності життєдіяльності організму загалом і окремих його систем. Наприклад, знання закономірностей функціонування нервової системи дає змогу педагогіці конструювати розвивальні, навчальні технології, інструментарії, що сприяють оптимальному розвитку особистості.

Оскільки педагогіка вищої школи є наукою соціальною, актуальні її зв'язки із соціологією – наукою про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і процесів; про механізми і принципи їх взаємодії. Соціологічні дослідження, а також дані статистики, допомагають виявити тенденції та закономірності явищ, пов'язаних із навчанням і вихованням студентів.

Послуговується педагогіка і відомостями юриспруденції, економіки, екології, етнографії, етнології, історії, технічних наук, водночас збагачуючи їх своїми відкриттями.

Зв’язки педагогіки вищої школи з іншими науками зумовлені спільністю їх об’єктів і реалізуються як взаємовплив, взаємодія, взаємопроникнення.

Логіка і методика педагогічного дослідження.

Глибоке розуміння суті педагогічних явищ, інноваційне розв’язання неординарних педагогічних завдань неможливе без оволодіння методами наукового пізнання, ознайомлення з логікою дослідницького процесу, досвіду аналізувати і передбачати його подальший розвиток.

Наукова підготовка студентів магістратури необхідна не тільки для проведення досліджень, айв навчально-виховній практиці у вищому закладі освіти, котра потребує вмінь визначати мету і завдання своєї діяльності, пріоритетних шляхів удосконалення організації різноманітних педагогічних процесів тощо. На даному етапі реформування освіти організація і проведення педагогічних досліджень у вищій школі є дуже актуальним і складним процесом, що будується на основі діяльнісного, особистісного, системно-структурного підходів.

Педагогічне дослідження – це свідомий цілеспрямований пошук шляхів удосконалення педагогічного процесу з використанням наукового апарату.

Здійснювати педагогічне дослідження бажано поетапно, а кількість етапів, залежно від змісту і завдання дослідження, може бути різною. Визначимо зміст і структуру основних етапів педагогічного дослідження. Див. таб. 1.

І етап	Визначення протиріччя у системі освіти
	Визначення наукової проблеми і мети дослідження
II етап	Визначення стану розв'язання протиріч, їх причин
	Визначення об'єкта і предмета дослідження
	Формулювання педагогічної гіпотези (передбачення-припущення)
III етап	Формулювання конкретних завдань відповідно до гіпотези
	Визначення методики дослідження
	Визначення показників педагогічної діяльності
IV етап	Експериментальні дослідження
	Лабораторний експеримент
	Масовий експеримент
V етап	Завершувально-узагальнюючий, аналіз, обробка матеріалів