16. Поняття конкурентної переваги.

Конкурентна перевага – рівень ефективного використання наявних у розпорядженні фірми всіх видів ресурсів.

Конкурентна перевага може бути зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня базується на відмітних якостях товару, які утворюють цінність для покупця, внутрішня – на перевазі фірми щодо витрат виробництва, які менші ніж у конкурентів.

Конкурентні переваги – це результат низької собівартості продукції, високої міри диференціації товарів, розумного сегментування ринку, впровадження нововведень, швидкого реагування на потреби ринку. До них також можуть належати вищий рівень продуктивності праці й кваліфікації виробничого, технічного, комерційного персоналу; якість і технічний рівень виготовлених виробів; управлінська майстерність, стратегічне мислення на різних рівнях управління, що відображаються в економічному зростанні.

Конкурентна перевага є порівняльною, а отже, відносною, а не абсолютною, тому що вона може бути оцінена тільки шляхом порівняння характеристик, які впливають на економічну ефективність продаж.

Відносність конкурентної переваги проявляється в іншій її важливій властивості – прихильності до конкретних умов і причин. Товар, що володіє перевагою за ціною на одному географічному ринку, може не мати цієї переваги на іншому.

Найбільш важливий критерій класифікації – базова умова, що визначає характер джерела конкурентної переваги.

1. Конкурентні переваги, засновані на економічних факторах, визначаються: кращим загальноекономічним станом ринків, на яких діє підприємство, що виражається у високій середньогалузевій нормі прибутку, невеликих строках окупності капітальних вкладень, сприятливій динаміці цін, високому рівні доходу на душу населення, відсутності неплатежів, інфляційних процесів тощо; стимулюючою політикою уряду в області обсягів інвестицій, кредитних, податкових і митних ставок в аналізованій товарній сфері; об'єктивними факторами, що стимулюють попит: більша й зростаюча місткість ринку, невисока чутливість споживачів до зміни цін, слабка циклічність і сезонність попиту, відсутність товарів-замінників та ін.; і ефектом масштабу, який проявляється в тому, що підприємства з більшими обсягами виробництва можуть розраховувати на істотно нижчі питомі витрати, ніж підприємства з одиничним, дрібно- і средньосерійним типами виробництва.

2. Конкурентні переваги, що ґрунтуються на нормативно-правових актах, існують у силу законів, постанов, особливих привілеїв та інших рішень органів влади й управління.

3. Конкурентні переваги структурного плану визначаються головним чином: високим рівнем інтеграції процесу виробництва й реалізації в компанії, що дозволяє реалізувати переваги усередині корпоративних зв'язків у вигляді трансферних внутрішніх цін, доступу до сукупних інвестиційних, сировинних, виробничих, інноваційних й інформаційних ресурсів, загальної збутової мережі.

17. Конкурентна перевага й типові стратегії.

Вид конкурентної переваги й сферу, у якій воно досягається, можна об'єднати в поняття типових стратегій, тобто зовсім різних підходів до досягнення успіхів у конкуренції.

Під час власної діяльності фірми створюють певні цінності для своїх клієнтів. Кінцева цінність, створена фірмою, визначається тим, скільки клієнти згодні заплатити за товари і послуги, запропоновані фірмою. Якщо ця сума перевищує сукупні витрати на всю необхідну діяльність, фірма рентабельна.

Щоб одержати конкурентну перевагу, фірма повинна або давати покупцям приблизно таку ж цінність, що й конкуренти, але виготовляти товар з меншими витратами, або діяти так, щоб давати покупцям товар з більшою цінністю, якій можна реалізувати за більш високою ціною. Аналізуючи типові стратегії, можна зробити висновок: жодна з них не підходить абсолютно для всіх галузей.

Найбільшою стратегічною помилкою є прагнення використовувати всі стратегії одночасно.

Конкурентна перевага фірми досягається, виходячи з того, як вона організовує й виконує окремі види діяльності.

Види діяльності при конкуренції в будь- якій галузі можна розділити на категорії:

Основна діяльність: забезпечення поставок сировини; випуск сировини; збут продукції; - маркетинг і продаж; післяпродажне обслуговування.

Допоміжна діяльність: інфраструктура фірми; управління персоналом; розвиток технології; постачання.

Від того, наскільки зв'язки між основною і допоміжною діяльністю погоджені між собою, в значній мірі залежить додаткова конкурентна перевага фірми.

Фірми домагаються конкурентної переваги, знаходячи нові способи конкуренції у своїй галузі й вихід з ними на ринок (нововведення).

Нововведення – результат удосконалювання організаційної структури і науково-дослідницьких та дослідно - конструкторських робіт.

Найбільш типові причини інновацій, що дають конкурентну перевагу: нові технології, тому що саме вони найчастіше передують стратегічно важливим нововведенням; нові або змінені запити покупців; поява нового сегмента в галузі; зміна вартості або наявності компонентів виробництва, таких як робоча сила, сировина, енергія, транспорт, зв'язок, засоби інформації, обладнання; зміна урядового регулювання.

Таким чином, отримати конкурентну перевагу просто. Набагато складнішим є утримання її на протязі довгого часу. Конкурентні переваги можуть бути різного характеру. Деякі з них можуть отримати будь - які контрагенти; для досягнення інших – знадобляться значні зусилля. Третя група може змусити конкурента до «нарощування швидкості» у справі створення нових видів продукції, впровадженню принципово нових технологій, може привести до його виснаження.

Третя група - найбільш важлива. Саме постійна модернізація видів діяльності змушує конкурента бути в постійній напрузі, причому це відноситься не тільки до економічних аспектів, але й до нервової системи керівника.