- •Питання до державного іспиту за фахом з дисципліни «Конкурентоспроможність підприємства»
- •1. Конкуренція: сутність і види.
- •2. Еволюція поглядів на конкуренцію.
- •3. Законодавче забезпечення конкурентної політики в Україні.
- •4. Особливості поведінки сучасних підприємств в умовах конкурентного середовища.
- •5. Основні складові конкурентного середовища.
- •6. Класифікація конкурентного середовища.
- •7. Модель п'яти сил конкуренції в галузі.
- •8. Рушійні сили ринку. Інтенсивність конкуренції.
- •Фактори посилення конкуренції.
- •10. Схема аналізу профілю конкурента.
- •11. Структура аналізу діяльності конкурентів.
- •1. Визначення відношення споживача до товарів конкурента
- •Аналіз зовнішніх ознак, що передують появі нового конкуруючого товару
- •3. Співставлення комерційних характеристик конкуруючих товарів
- •4. Облік особливостей позиціонування конкуруючих товарів
- •5. Моніторинг процесу реалізації конкуруючих товарів
- •13. Карта стратегічних груп.
- •14. Рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства.
- •15.Організаційні засади інформаційної системи потенціалу підприємства
- •16. Поняття конкурентної переваги.
- •Конкурентна перевага й типові стратегії.
- •18. Фактори втримання конкурентних переваг.
- •21. Формування конкурентних переваг об'єктів на підставі їхньої ексклюзивної цінності.
- •22.Стратегії конкурентної поведінки підприємства.
- •23. Послідовність етапів розробки конкурентної стратегії фокусування.
- •24. Стратегія забезпечення конкурентоспроможності як комплексна стратегія.
- •25. Методи оцінювання конкурентоспроможності продукції.
21. Формування конкурентних переваг об'єктів на підставі їхньої ексклюзивної цінності.
Цінність — це щось особливе, чим система володіє (містить у собі), прагне зберегти або мати в майбутньому.
Конкурентна перевага системи — ексклюзивна цінність, яку має система, що дає їй перевагу перед конкурентами.
Цінність пропонується класифікувати за такими ознаками:
система, якій властива цінність для реалізації конкурентної переваги, — біологічна, соціальна, виробнича, технічна;
вид цінностей — матеріальні, нематеріальні, грошові, соціальні, культурні, духовні, природно-кліматичні, політичні;
зміст цінностей — якісні, вартісні, поведінкові, синергічні;
джерело або основа походження цінностей — об'єктивні й суб'єктивні;
спосіб існування цінностей — реальні й віртуальні;
сутність цінностей — базисні і другорядні;
динамічність прояву цінностей — стратегічні й тактичні;
форма прояву цінностей — переваги індивіда, позитивні погляди на явища, оригінальна місія системи, нововведення й т.д.;
місце прояву цінностей — поза системою й усередині системи;
рівень стабільності прояву цінностей — стійкі і нестійкі;
масштаб поширення цінностей — глобальні, локальні, індивідуальні.
Цінності можуть перетворитися на базисні або другорядні, стратегічні або тактичні конкурентні переваги, реалізовані поза або усередині біологічної, соціальної чи виробничої системи в глобальному, локальному або індивідуальному масштабі. Таким чином, методика оцінювання конкурентоспроможної переваги спирається на сутність цінності, що стала джерелом одержання переваги, і залежить від її змісту, джерела походження, динамічності прояву, масштабу поширення й інших умов.
Прогнозування конкурентної переваги системи може здійснюватися на основі:
- системного аналізу конкурентних переваг і слабких сторін системи;
- системного аналізу конкурентних переваг товарів, що випускаються системою, за стадіями їхнього життєвого циклу;
- системного аналізу конкурентних переваг і слабких сторін конкурентів і товарів, що випускають ними,;
- аналізу набору цінностей, які можуть бути перетворені на конкурентні переваги системи або її товарів;
- оцінки вартості цінностей, що здобувають системою;
- розробки програми (проекту) проходження цінностей до їхнього втілення, одержання конкретного результату або ефекту в просторі й у часі;
- аналізу можливості якісного дотримання принципів прогнозування.
22.Стратегії конкурентної поведінки підприємства.
Стратегія конкуренції описується як наступальні чи оборонні дії підприємств, спрямовані на досягнення стійкого становища в галузі, для успішного подолання п’яти чинників конкуренції і, отже, гарантування максимальної віддачі від капіталовкладень.
Ел Райс та Джек Траут виділяють такі стратегії: оборонна війна; наступальна війна; флангова війна; партизанська війна.
Ф. Котлер розрізняє такі види наступальних та захисних стратегій: фронтальний наступ; фланговий наступ; контрнаступ; оточення; позиційна оборона; флангова оборона; партизанська війна.
Конкурентна перевага майже завжди досягається завдяки наступальним стратегічним діям підприємства. Наскільки багато часу знадобиться успішній наступальній стратегії для створення переваги, залежить від конкуренції у галузі. Виділяють шість основних типів наступальної стратегії: дії, спрямовані на те, щоб протистояти сильним сторонам конкурента або перевершити їх; дії, спрямовані на використання слабкостей конкурента; üодночасний наступ на кількох фронтах; захоплення незайнятих просторів; üпартизанська війна; упереджуючі удари.
Наступальні стратегії — це стратегії для компаній, які займають друге або третє місце після лідера. Вдала наступальна кампанія може вивести фірму на позицію лідера.
Головні принципи наступу:
· головне, на що треба зважити, — це сила позиції лідера. Необхідно стежити за лідером, за його продукцією, цінами, торгівельним персоналом. Неможливо перемогти в категорії, в якій переможцем є лідер;
· знайти слабке місце в силі лідера та атакувати його;
· атаку слід проводити на якомога вужчому фронті. Краще це робити з одним продуктом, адже «повний асортимент» — це розкіш, яку може дозволити собі лише лідер.
