Поняття менеджменту

• менеджмент – це 1)спосіб, манера спілкування з людьми; 2) влада та мистецтво керування; 3) особливого роду вміння та адміністративні навики; 4) орган управління, адміністративна одиниця;

• менеджмент – теорія та практика управління виробництвом та збутом, орієнтовані на підвищення їх ефективності та збільшення їх прибутку;

• менеджмент – управління виробництвом; сукупність принципів, методів, засобів та форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та прибутковості.

Одночасно менеджмент можна розглядати як

• процес, в ході якого професіонали створюють організації, формулюють їх цілі та методи досягнення цих цілей, планують, координують діяльність організації в цілому, її структурні підрозділи та окремих співробітників;

• спеціальний орган управління сучасних комерційних та некомерційних організацій.

Різні визначення менеджменту

Менеджмент як наука

• наука управління виникла на основі багаторічного накопичення емпіричних знань, сформованих теорій управління;

• предметом науки менеджменту являються суспільні відносини між людьми в сфері управління, виявлення факторів та умов, безпосередньо або опосередковано впливаючих на ефективність організаційної трудової діяльності;

• основи науки базуються на філософії; очевидний зв’язок менеджменту з політологією, соціологією та іншими науками;

• наука управління обов’язково повинна покладатись на норми громадянського та адміністративного права, величезного значення мають та неодмінно повинні враховуватись положення трудового права. Як самостійна наука, зі своїм предметом та методом, менеджмент сформувався в кінці ХІХ століття.

Організація – соціальна спільність, група людей об’єднаних спільною программою, спільною метою та задачею

Життєвий цикл – послідовність якісно відрізняющихся стадій розвитку системи. Згідно концепції життєвого циклу організації її діяльність проходить п’ять основних стадій

• наведене визначення в основному справедливо для формальної організації. Такі спільноти офіційно являються комерційними організаціями;

• існують також неформальні організації, групи,які формуються спонтанно в середині формальних організацій, де люди постійно вступають в взаємодію один з одним.

• народження організації: мета – виживання; керівництво – одноосібне; основна задача – вихід на ринок;

• дитинство та юність: мета – отримання прибутку в найближчій перспективі та прискорений ріст; керівництво – жорстко контролююче; основна задача – повний захват свого сегмента ринку; задача в області організації праці – збільшення заробітної плати, розрахунок мотивації персоналу;

• зрілість: мета – збалансований ріст, формування індивідуального іміджу; керівництво – демократичне, делегування повноважень; основна задача – завоювання ринку; задача в організації праці, розділення та кооперація праці, орієнтація на високу кваліфікую персоналу, оцінка і підтримка індивідуальних результатів;

• старання організації: мета – збереження досягнутого; керівництво – чітка координація дій; основна задача – стабільність, вільний режим організації праці, участь в прибутках;

• відродження: мета – оживлення по всім функціям; ріст організації досягається за рахунок згуртованості персоналу; головна задача – омолодження, впровадження інноваційного механізму, наукової організації праці та преміювання за результатами праці. Ця стадія при невдалій організації може змінитися на вмирання (зникнення) , при якій знижується попит на продукцію, збитки зростають,персонал переходе в інші компанії.

Можна сформулювати наступні вимоги до організації:

Формальні та неформальні організації

• наявність не менш двох людей, які вважають себе групою;

• наявність не менш одної мети, яку приймають, як спільну, всі члени групи;

• добровільне та свідоме направлення трудових зусиль всіх членів групи на досягнення спільної мети.

Економічні парадигми суспільства

• економіка первісного суспільства задовольняла лише базові потреби його членів

• з розвитком землеробства та скотарства кількість продуктів, перевищуюче норму виживання, дозволяло виділити управлінську спеціалізацію. Парадигмою суспільства стало виникнення та розширення держави.

• епоха парадигми суспільства загального благополуччя обмежила неконтрольовану конкуренцію зі сторони держави та громадських організацій. За час свого існування вона досягла великих та беззаперечних успіхів. Особливо ці успіхи помітно в державах Західної Європи, США, Японії, Канади, Австралії. Разом з тим вказана парадигма вичерпала свій потенціал;

• нарешті прийшов час парадигми інноваційного суспільства. Інноваційне суспільство, повністю приймаючи досягнуте суспільством загальне благополуччя,по-новому вирішує проблеми,які не вдалось рішити.