4. Управління структурою капіталу

В тих випадках, коли банк у своїй діяльності одночасно використовує і власні і запозичені кошти, то перед його менеджментом постає задача управління структурою капіталу. Якщо банк для забезпечення своєї діяльності використовує кредитні ресурси, то рівень отримання додаткового прибутку на власний капітал за рахунок використання позикових коштів визначають за допомогою фінансового левериджу (фінансового важеля).

Результат такого співвідношення оцінюють за допомогою показника, який називається – ефект фінансового левериджу, який розраховується за формулою:

ЕФЛ=(1- Спнп.) (КРA - %К)

 ЕФЛ – ефект фінансового левериджу (приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %);

С пнп – ставка податку на прибуток, що виражена десятковим дробом;

КрА – загальна рентабельність активів = Валовий прибуток /Активи;

% К – середній розмір процентів, сплачуваних банком за отриманий кредит, % ;

ЗК – середня сума позиченого капіталу, що використовується банком;

ВК – середня сума власного капіталу банку.

Таким чином ЕФЛ розраховується як добуток 3 величин:

1).Частки прибутку, що залишається в розпорядженні банку після сплати податків (різниця між одиницею і ставкою податку на прибуток, вираженою десятковим дробом )

2) Диференціалу (різниця між загальною рентабельністю активів і середньою розрахунковою ставкою відсотка за позиковими коштами).

3) Плеча важеля = відношенню запозичених коштів до власних коштів.

Ефект спрацьовує, якщо загальна рентабельність активів банку перевищує вартість запозиченого капіталу.

Сила його впливу визначається плечем фінансового важеля. При його нарощуванні банк може компенсувати збільшення свого ризику шляхом підвищення ціни свого кредиту. Чим більше співвідношення запозичених і власних коштів, тим значнішим є фінансовий ризик, оскільки непогашення кредиту клієнтами призводить до збиткової діяльності, що посилює ризик зниження дивідендів і падіння курсу акцій. До банків з високим рівнем фінансового важеля відносять, як правило ті, у яких довгострокові запозичення становлять понад 25% від їх загальної кількості.

Розрахунок ефекту фінансового важеля

Показники	Варіанти структури фінансового капіталу
	Баз. рік	Звітний рік
Власний капітал, грн.	2000	1000
Позиковий капітал, грн.	-	1000
Ставка відсотка за позиковим капіталом, %	-	20
Сума % за кредитом	–	1000 х 0,2 = 200
Загальна сума активів	2 400	2250
Прибуток до оподаткування, грн.	890	800 – 200 = 600
Ставка податку на прибуток, %	18	17
Сума податку на прибуток,, грн.	160	600 х 0,17 = 102
Чистий прибуток	730	498
Чиста рентабельність капіталу	0,365 = 36,5 %	0,498 = 49,8%
Фін. леверидж		13,3 % (49,8% – 36,5%)

ЕФЛ=(1- Спнп.) (КРA - %К) = (1–0,17)( – 0,2) =

= 0,83 (0,36 – 0,2) 1,0 = 0,1328 = 13,28 %

Це означає, що банк на кожну гривню запозичених коштів і вкладених в його діяльність отримає 13,28 копійки додаткового чистого прибутку.

Висновки:

1. ЕФЛ відображає приріст рентабельності власного капіталу, у вигляді прибутку, за рахунок використання позичкового капіталу.

2. Ефективність використання запозиченого капіталу залежить від співвідношення між рентабельністю активів і %-ю ставкою за кредит. Якщо ставка за кредит вища рентабельності активів – використання залучених коштів буде збитковим. Тобто, здійснюючи запозичення, банк може збільшувати дохід на кожну одиницю власного капіталу поки віддача від позичкових коштів більша ніж %, що виплачуються за використання цього капіталу.

3. За інших однакових умов більший фінансовий важіль дає більший ефект.

При нарощуванні позичкових коштів, фінансові видатки по обслуговуванню боргу, як правило збільшують СЗВК і це, при даному рівні КРА, призводить до скорочення диференціалу.

Якщо нове запозичення приносить банку збільшення рівня ЕФЛ, то таке запозичення – вигідне, але при цьому необхідно слідкувати за диференціалом. При збільшенні плеча фінансового левериджу банк схильний компенсувати збільшення свого ризику за рахунок підвищення ціни свого кредиту.