Лекція № 6
6. Апроксимація функцій багаточленами
6.1. Загальний алгоритм
З попередньої лекції нам відомо, якщо набір експериментальних даних отриманий з суттєвою похибкою, то не має сенсу застосовувати інтерполяцію, зокрема методом Лагранжа чи сплайнами, для обробки результатів. У цьому випадку доцільно провести апроксимаційну криву, яка не проходить через експериментальні точки, але в той же час відображає досліджувану залежність, згладжує можливі викиди, які обумовлені наявністю похибок в експерименті.
Позначимо вузли таблиці
експериментальних даних через хі,
де
–
номер вузла. Вважаємо відомими
значення експериментальних даних у
вузлових точках
Вводимо неперервну функцію
для апроксимації дискретної залежності
У вузлах функції
і
будуть відрізнятися на величину
Для того, щоб не враховувати знаки
підносимо його значення в квадрат і
знаходимо суму по всіх вузлах:.
(6.1)
Нагадаємо, що метод побудови апроксимуючої залежності функції за умови мінімуму величини Q називається методом найменших квадратів (МНК).
Найбільш поширеним є вибір функції у вигляді наступної лінійної комбінації:
(6.2)
де
– базисні функції;
с0, с1, … , сm – деякі постійні.
М
атематично
умови суми квадратів відхилень Q
можна знайти, прирівнявши нулю частинні
похідні від Q
по коефіцієнтах
Із системи цих лінійних
алгебраїчних рівнянь визначаються всі
коефіцієнти
Ця система називається системою
нормальних рівнянь. Її матриця має
вигляд:
і називається матрицею Грама. Елементи матриці Грама є скалярними добутками базисних функцій
Розширена матриця системи лінійних алгебраїчних рівнянь виходить додавання справа до матриці Грама стовбцю вільних членів
,
де скалярні добутки, які є елементами стовбцю, визначаються за формулою
Матриця Грама має наступні властивості, корисні при програмній реалізації алгоритмів МНК:
1) матриця симетрична, тобто
,
що дозволяє зменшити обсяг обчислень
при заповненні матриці;
2) матриця є позитивно визначеною, тому при розв’язанні системи нормальних рівнянь методом виключення Гауса можна відмовитися від процедури вибору головного елемента;
3) визначник матриці буде
відрізнятися від нуля, якщо за базис
функції будуть вибрані лінійно незалежні
функції
при цьому система лінійних алгебраїчних
рівнянь має єдине рішення.
При обробці експериментальних
даних, визначених з похибкою ε в кожній
вузловій точці, зазвичай починають з
апроксимації функцією
,
поданою однією-двома базисними функціями.
Після визначення коефіцієнтів
розраховують величину Q.
Якщо
,
то необхідно розширити базис додаванням
нових функцій
.
Розширення базису продовжують до тих
пір, поки не буде виконана умова
.
Вибір конкретних базисних функцій залежить від властивостей функції , таких як періодичність, характер експоненціальний або логарифмічний, симетричність, наявність асимптоти тощо.
6.2. Степеневий базис
Візьмемо базисні функції у вигляді послідовності степеню аргументу х, які лінійно незалежні:
У цьому випадку, як і при
інтерполяції, будемо апроксимувати
експериментальну залежність поліномом.
Але степінь поліному m
зазвичай вибирають так, щоб
(при лагранжевій інтерполяції
).
Апроксимуюча крива в МНК не
проходить через вузлові точки, але вона
будується за умови найменшого сумарного
квадратного відхилення. Експериментальні
дані "згладжуються" за допомогою
функції
.
Якщо обрати
,
то на підставі єдності інтерполяційного
поліному отримаємо функцію
,
яка збігається з інтерполяційним
поліномом степеня
,
апроксимована крива пройде через усі
експериментальні точки і величина Q
буде дорівнювати нулю. Ця обставина
застосовується при налагодженні і
тестуванні програм, що реалізують МНК
З
апишемо
розширену матрицю системи нормальних
рівнянь для степеневого базису:
Неважко побачити, що для формування цієї розширеної матриці, достатньо обчислити тільки елементи першого рядка і двох останніх стовбців, решта елементів не є "оригінальними" і заповнюються за допомогою циклічного присвоювання.
Для розв’язання систем
рівнянь з матрицею Грама розроблені
методи сингулярного розкладу. Якщо ж
,
то такі системи можна розв’язувати і
більш простим методом виключення Гауса.
