10

Есе на тему «Бути українцем у 21-м столітті –найвищий прояв патріотизму»

Свої роздуми про себе, як про патріота України, розпочну з пояснення поняття "патріотизм". Це готовність іти на все в ім'я Батьківщини, зберігати національні особливості та традиції рідної країни, пишатися досягненнями своєї країни. Я навіть вивела власну формулу цього поняття: патріотизм не галаслива піар-компанія, а щось душевне, можливо навіть глибоко особисте.

Коли краще через пісні

Звернуся до пісні-роздуму "З чого починається Батьківщина?" (автори: В. Баснер - М. Матусовський), котра була одним з об’єднуючих моральних чинників народу СРСР. Зворушлива відповідь звучить щиро: «Батьківщина починається з картинки в твоєму букварі, з пісні, котру співала нам мама, з того, що у будь-яких випробуваннях у нас нікому не відняти». Банальні, але глибокі, святі речі, що, як подих, природно ввійшли до нашої свідомості. Так от, для мене патріотизм-це, насамперед, те, що у мене в душі.

У наш час безліч людей намагаються підтримати відродження давніх українських традицій. Зокрема, звертаються до пісених фольклорних джерел, творів відомих українських поетів покладених на музику. Як не пишатися співачкою Софією Ротару!? Або ж, до прикладу, музичний гурт «Один в каное» зі Львова. Не можу не виділити і українську рок-групу «Океан Ельзи». Вона має активну громадянську позицію, що близька мені: була душею на Майдані та виступала в гарячих точках Донбасу. До того ж соліст Вакарчук підтверджує її діяльністю волонтера. Пишаюся «океанами», намагаюся бути схожою на них. Однією «групою крові» з ними (за Віктором Цоєм) об’єднаний Кузьма Скрябін – співак- патріот. Я відношусь до тієї категорії людей, що стверджує, мовляв, аварія, в котрій він загинув 2 лютого 2015 року є підставою, бо за життя цей чоловік був палким патріотом. Прикро, що таких людей, грубо кажучи «прибирають», аби не виказували негативного ставлення до політиків і ситуації в Україні. То такий прояв патріотизму прекрасний, бо він по принципу: «Коли краще через пісні».

Але пісні піснями, а віддане власне життя за незалежність України, то прояв патріотизму найвищого ґатунку. Як тільки сурми позвали, чимало молодих людей без сумніву вирішили служити в АТО. Але є охочі піаритися на патріотизмі. Сумно! В Україні з’явилася мода на патріотизм. Багато хто, щиро одягає вишиванки (це красиво і патріотично), але ж є заклади, де змушують носити національний одяг, що ламає саму ідею органічного використання ошатного вбрання.

Величезна кількість молоді та дорослих в Україні користуються додатковою національною атрибутикою: вінки, сережки, ланцюжки з українською символікою. Є й такі, що важають, якщо вивісити державний прапор за своїм вікном, то автоматично стаєш патріотом. Це гра на публіку замість того, щоб йти та захищати Батьківщину від зовнішнього агресора.

Трохи «копну» історію

У 1687 році козаки підняли повстання, яке очолив Богдан Хмельницький. Запорізькі козаки і є справжніми носіями патріотизму як такого. Їх вчинки передалися через гени багатьом сьогоднішнім українцям.

Ми любимо Україну серцем, душею. Часом ввечері, сидячи в тиші, може на тлі все тих же генів предків, нам в голову приходять чудові вірші про Україну, її красу, багатства. Ми пишемо прозу, складаємо вірші, ось звідки, вважаю, порив захищати свою Батьківщину, свій шматочок землі.

Чому я почуваюся затишно на своїй милій земліі?

На чужині, як у зачиненій клітці, замкнутому просторі. Адже вільно жити і вільно дихати я можу лише в демократичній, патріотично-налаштованій країні, в моїй Україні. І знову, переконана, справжній демократичний патріот може бути лише в душі. І тільки зараз, під час АТО, він зароджується чистим кришталем, а не проявами на «публіку».

Звичайно, можу помилятися, але те, що відбувся студентський Майдан (22 листопада 2013 – 22 лютого 2014) з гаслами: «Хочемо безвізовий режим з ЄС», не добре. Більшість вважає, що то вийшли патріоти, які хочуть зробити краще для своєї країни, але я так не думаю. З мого кута зору справжній патріот почне не з того, щоб за стилем життя Європа стала такою як моя Україна. Переконана, в першу чергу, необхідно нам зайнятися благоустроєм України. А розпочати, вважаю, з наведення ладу в школах, адже саме там зароджуються нові особистості. І те, чому та як навчатимуть дітей і поведе підростаюче покоління до істинної любові моєї України.

Патріотичне виховання буває різним. Мене дратує нав'язливе по типу: «Маєш захоплюватися тільки українською літературою, виступати лише з українським фольклором».Тоді діти виростають швидше націоналістами у гіршому сенсі цього слова, ніж патріотами. Такі «наставники» лишають права вибору, коли змушують відвідувати гуртки або ж уроки з духовної культури Україні, де невміло закликають до збереження цілісності країни, проводять не якісні уроки історії України, не пояснюють традицій.

Якщо говорити про позашкільне навчання, то, на мою думку, воно також має модернізуватися, тобто йти за молоддю, яка прагне змін. Наприклад, нещодавно два 13-річних хлопчики виграли квитки на «Євро-2016» і майстер-клас капітана «Барселони». В якійсь мірі це також можна назвати патріотизмом, чи то, пак, прагненням виграти, щоб їх країна могла пишатися ними. Однозначно цей факт працює на позитивний імідж України, а молоді люди підказують державним чиновникам, яких змін потребують.

Свідомий громадянин України цікавиться патріотизмом в політиці

Вважаю, що більшість державних діячів рекламують себе за рахунок патріотизму, виходять на люди справжніми українцями, змагаючись за місця в державних кріслах, галасують про те, щоб вони зробили для України, замість того, щоб брати і робити.

Або, наприклад, останній масовий прояв, на моє переконання, псевдо-патріотизму під час фарбування балок на мостах у кольори українського прапора. З одного боку люди, як могли, наближали до себе Україну. З іншого, як стверджують деякі ЗМІ, відповідальні мужі заробити чималі відсотки на фарбі за підвищеною ціною. «Патріотична» розмальовка будівель, машин, написи на білбордах, наклейки з вишивками на бамперах автомобілів прояв псевдо патріотизму. А справжні патріоти чистять і упорядковують Україну: влаштовують суботники, висаджують дерева, прибирають сміття, недопалки, перефарбовують зебри на перехрестях. І я таких бачу та пишаюся ними та тим, що я серед них.

Про патріотизм в школах і дошкільних закладах. Мета нашої нової політики - впровадження патріотизму в душі українців і тому держава використовуває навчальні заклади як майданчик для відновлення патріотизму громадян України. І це працює. Ще до недавнього часу одна частина українців не знала української мови, а інша - не розуміла її. По селах розмовляли на так званому «суржику». Лише західна частина України зберегла первісну культуру. Та поволі ситуація міняється.

Що до Евромайдану. Його ідея, думаю, сама по собі вже є не патріотичною, бо виходить, що «патріоти» втікають зі своєї країни в ЄС? Звичайно, легше жити на всьому готовому, прибраному, ніж зайнятися своєю країною, щоб усі прагнули до України як до багатьох міст закордону.

Сьогоднішній патріотизм почався на тлі війни на Донбасі

Саме участь в бойових діях на сході України впевнено називають проявом патріотизму, адже там, не всі, але багато хто захищають Україну. Гинуть за неї.

А ось інший прояв «патріотизму». Переклади зарубіжних і російських кінофільмів та мультиплікаційних фільмів на українську мову. Україна загрузла в патріотизмі на публіку. З моєї точки зору коли патріотизм виставляють на показ, то пахне дволикістю цього внутрішнього почуття. Звичайно, є частина людей, яких змушують бути патріотами на публіку. Для мене є дивним примушувати когось стати патріотом…

Наведу і такий приклад нещирого патріотизму - поширювання творів Тараса Шевченка. Всюди почали його читати, показувати, хвалитися цим. Та вже той факт, що людина починає кричати на всі боки, що читає Кобзаря для мене вдаваність і не більше. Адже справжні інтелігенти (а українська нація саме така) за усіх часів читали та шанували генія, а не ідеалізували його. То, вважаю, на його фоні не варто піаритися. Література є своєрідним проявом патріотизму, а точніше, впевнена, не ті, хто читають, а ті хто її пишуть. Це по справжньому особливі люди. Творчі, одним словом. Ось два з них. Сергій Жадан - поет, прозаїк, перекладач. Юрій Андрухович, патріарх українського постмодернізму. Обидва автори мені, ну, дуже подобаються.

А дизайнери. Я іноді не розумію їхні ідеї, але, як кажуть, кожному своє. Найвідоміші дизайнери - Андре Тан, Вікторія Гресь. Художники тонко відчувають історичні епохи, дають можливість отримати від одягу чуттєву насолоду. Або ж Оксана Караванська, одна з найцікавіших представниць української моди. Входить в трійку кращих дизайнерів України. Її стиль стриманий і елегантний. То наші дизайнери- художники не гірші від закордонних, але повторюся, кожному своє.

Лише патріотично налаштований метець може показати на своїх творіннях Україну такою, яка вона є насправді. У картинах розкриє душу і сенс, в піснях викличе сльози, а вірш не викреслить з пам'яті.