Методи обстеження чоловічої репродуктивної системи

1. Фізикальні методи. Обстеження хворих з порушеннями функції яєчок складається з соматичного обстеження та огляду статевих органів. Соматичне обстеження включає в себе виявлення характерних ознак розвитку скелета, м'язової системи, жирової клітковини. Велике значення має характер розвитку вторинних статевих ознак. При огляді статевих органів звертають увагу на будову зовнішніх геніталій, величину статевого члена, місце виходу уретри (наявність гіпо- або епіспадії), складчастість і пігментація мошонки, ступінь її відвисання, характер оволосіння лобка. Пальпацію яєчок слід проводити теплими руками, щоб не було ускользання яєчка. При цьому визначають розміри яєчок, звертають увагу на консистенцію (щільність), характер поверхні, стану придатка.

2. Лабораторні методи. Визначення тестостерону в крові. Нормальний рівень тестостерону у здорового чоловіка в першій половині дня становить 12-40 нмоль /л. Рівень тестостерону менше 10 нмоль / л найбільш імовірно свідчить про дефіцит гормону. При інтерпретації визначення рівня тестостерону в сумнівних ситуаціях слід брати до уваги вміст у сироватці основного білку, що зв'язує гормон, а саме ГЗСГ. У чоловіків його рівень в нормі становить 18-50нмоль / л і змінюється при різних захворюваннях.

Крім того, для діагностики варіантів гипогонадизма проводиться визначення базальних рівнів ЛГ і ФСГ. В окремих випадках з цією метою проводяться стимуляційні проби. У пробі з хоріонічним гонадотропіном оцінюється стимульований рівень тестостерону, який в нормі приблизно в два рази перевищує базальний. Для диференціальної діагностики вторинного (гіпофизарного) і третинного (гіпоталамичного) гіпогонадизму використовується проба з гонадотропін-рилізинг-гормоном, після введення якого при третинному гіпогонадизмі відбувається підвищення рівня ФСГ і ЛГ.

З метою діагностики чоловічого безпліддя проводиться дослідження еякулянта (спермограма), який отримують за допомогою маструбаціі. Аналіз еякулянта слід проводити не менше 2-х і не більше 7-денного статевого утримання.

Можливі такі основні варіанти зміни спермограми:

1. Олігоспермія - зниження обсягу еякулята (менше 2 мл);

2. Олігозооспермія - зменшення кількості сперматозоїдів в еякуляті;

3. Азооспермія - в еякуляті відсутні сперматозоїди;

4. Астенозооспермія - зниження рухливості сперматозоїдів;

5. Тератозооспермія - в еякуляті більше 50% патологічних сперматозоїдів;

6. Некрозооспермія - в еякуляті більше 50% сперматозоїдів мертві.

3.Інструментальні. Основним методом є УЗД яєчок, яке дозволяє точно визначити їх обсяг. До пубертатного віку довжина яєчок дорівнює приблизно 2 см, а об'єм 2 мл. У період статевого дозрівання яєчка збільшуються і до 16-річного віку досягають розмірів, як у дорослого чоловіка: обсяг яєчка в середньому дорівнює 12 - 25 мл.

Типові захворювання чоловічої репродуктивної системи. Чоловічий гіпогонадизм.

Гіпогонадизм у чоловіків - патологічний стан, обумовлений зменшенням рівня андрогенів в організмі або зниженням чутливості до них, яке може приводити до недорозвинення статевих органів, вторинних статевих ознак і безпліддя. Виділяють первинний гіпогонадизм, викликаний порушенням функції самих статевих залоз, і вторинний гіпогонадизм, що виник в результаті зниження секреції гонадотропінів. Первинний гіпогонадизм супроводжується гіперсекрецією гонадотропних гормонів і називається гіпергонадотропним гіпогонадизмом. При вторинному гіпогонадизмі має місце зниження секреції гонадотропних гормонів - гіпогонадотропний гіпогонадизм. Крім того, гіпогонадизм може бути вродженим і набутим.

Етіологія.

а) Первинний гіпогонадизм: синдром Клайнфелтера (додаткова Х-хромосомою), крипторхізм (неопущення яєчка в мошонку), орхіт (запалення придатків), хіміотерапія пухлин, важкі системні захворювання та ін.

б) Вторинний гіпогонадизм: синдром Калмана (симптомокомплекс спадково обумовлених аномалій, що характеризується поєднанням гіпогонадизма з розладами нюху (аносмія або гіпоосмія) і недостатньою секрецією гонадотропін-рилізинг гормону (ГнРГ). Низький рівень ЛГ і ФСГ веде до розвитку вторинного (центрального) гіпогонадизму), гіпофізарна недостатність (пухлини гіпофіза) та ін.

Патогенез. Дефіцит тестостерону супроводжується недорозвиненням або порушенням функції (атрофією) андрогенозалежних органів і систем.

Епідеміологія. Поширеність синдрому Клайнфельтера становить 1: 500 живих новонароджених хлопчиків. Поширеність придбаного гіпогонадизму серед дорослих чоловіків досягає 20%.

Основні клінічні прояви.

При розвитку до початку пуберта: евнухоідна високорослість, відсутність мутації голосу, відсутність зростання бороди і вусів, інфантильний статевий член (<5 см), м'які маленькі яєчка (<5 мл), непігментована нескладчата мошонка, аспермія.

При розвитку після пубертату і у дорослих: уповільнення зростання бороди і вусів, зниження лібідо, еректильна дисфункція, безпліддя, остеопороз, анемія, м'які яєчка (<15 мл), ожиріння за жіночим типом.

Діагностика.

1. Клінічна картина гіпогонадизму у поєднанні зі специфічними проявами захворювання, що призвів до гіпогонадизму (спадкові синдроми, соматичні захворювання та ін.).

2. Зниження рівня тестостерону.

3. Високий рівень ЛГ і ФСГ при первинному гіпогонадизмі, низький - при вторинному.

Лікування. Замісна терапія препаратами тестостерону з урахуванням протипоказань: абсолютні - рак простати і грудної залози, відносні - доброякісна гіперплазія простати, полицитемия і синдром апное уві сні. Замісна терапія проводиться під контролем (клінічне дослідження, ректальне дослідження простати, визначення рівня простат-специфічного антигену у осіб старше 45 років, рівня гемоглобіну і гематокриту та ліпідного спектра), який проводиться через 3 місяці після початку лікування, а потім з інтервалом у 6 - 12 місяців.

Прогноз. Залежить від конкретного захворювання, що призвів до гіпогонадизму.