Лекція № 2

Тема лекції: Загальні принципи діагностики та лікування ендокринних захворювань

Ключові поняття: гормональні дослідження, інструментальні дослідження, гормонотерапія, хірургічне лікування

План лекційного заняття

1 . Особливості обстеження пацієнтів при ендокринних захворюваннях.

2 . Гормональні дослідження.

3 . Інструментальні методи.

4 . Молекулярно- генетичні методи дослідження.

5 . Лікування: гормонотерапія і хірургічне втручання.

Література:

1. Эндокринология: Учебник для вузов / И.И. Дедов, Г.А. Мельниченко, В.В. Фадеев. – 2-е изд., перераб. И доп. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. – 437с.: ил.

2. Эндокринология: Учебник для вузов / А.С. Ефимов, П.Н. Боднар, Б.А. Зелинский; под. ред..А.С. Ефимова. – К.: «Вища школа», 1983. – 328 с.

3. Патофизиология эндокринной системы: серия «Патофизиология»/ Вильям М. Кетайл, Рональд А. Арки; под ред.Ю.В. Наточина. – СПб. – М.: «Невский диалект» - «Издательство БИНОМ», 2001. – 336 с:ил.

4. Патологічна фізіологія: Підручник / М.Н. Зайко, Ю.В. Биць, Г.М. Бутенко та ін.; за ред. М.Н. Зайка і Ю.В. Биця. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Медицина, 2008. - 704 с.

5. Атаман О.В. Патологічна фізіологія в запитаннях і відповідях : Навч. посібн.. - Вінниця : Нова книга, 2007.

6. Зайчик А.Ш., Чурилов Л.П.Патофизиология. Т.1: Общая патофизиология : Учебник для студентов медвузов. - 2-е изд. - СПб. : ЭЛБИ, 2001.

7. Филимонов В.И. Руководство по общей и клинической физиологии. – М.: МИА, 2002. – 958 с.: ил.

Конспект лекційного заняття Особливості обстеження пацієнтів при ендокринних захворюваннях

     Підходи до обстеження пацієнтів з ендокринними захворюваннями принципово не відрізняються від прийнятих в клініці внутрішніх хвороб, при цьому необхідно враховувати, що порушення функції ендокринної залози, як правило , супроводжується зміною з боку декількох, а іноді більшості органів і систем.

       Серед загальних особливостей анамнезу ендокринопатій слід зазначити, що за винятком цукрового діабету і ряду інших захворювань, ендокринна патологія найчастіше розвивається у відносно молодому віці. При порушенні функції більшості ендокринних залоз відбувається зміна маси тіла, зовнішнього вигляду, фізичної активності та статевої функції. Так, сам факт вагітності та пологів протягом передбачуваного анамнезу у жінки дозволяє з високою часткою ймовірності засумніватися в наявності у неї важкого ендокринного захворювання.

        Для більшості найбільш поширених у клінічній практиці захворювань сімейний анамнез для постановки діагнозу має обмежене значення (умовним винятком можна вважати цукровий діабет 2 типу). Це пов'язано з тим, що більшість ендокринопатій не є спадковими захворюваннями, а патологією із спадковою схильністю.

        При багатьох ендокринних захворюваннях діагноз може бути з дуже високою часткою ймовірності встановлений вже при огляді пацієнта. Наприклад, при акромегалії (ураження передньої долі гіпофіза з підвищеним виробленням гормону росту - соматостатину ) у дорослої людини різко збільшені розміри носа, вух, черепа, верхніх і нижніх кінцівок; при хворобі Грейвса ( тиреотоксикоз) - виражена витрішкуватість.

       Поєднання яскравої клінічної симптоматики багатьох ендокринопатій з особливостями психіки хворих найчастіше приводить до того, що діагностична концепція лікаря зароджується вже при першому погляді на пацієнта і опитування ведеться активно, оскільки значущі для діагнозу скарги часто не пред'являються хворими. Але іноді перше враження навіть досвідченого ендокринолога не підтверджується при гормональному дослідженні ( наприклад, при гіпотиреозі).

       У діагностиці ендокринних захворювань можна виділити 4 групи типових помилок:

1. Ігнорування очевидною клінічної симптоматики. Найбільш часто ці помилки допускаються при синдромі Кушинга (синдром гіперкортицизму - надмірне утворення гормонів кори надниркових залоз) і акромегалії, коли повільно розвиваються клінічні прояви сприймаються як "вікові" зміни або окремі симптоми (артеріальна гіпертензія, ожиріння, анемія), або трактуються як самостійні захворювання.

2. Переоцінка значимості лабораторних методів дослідження. Визначення рівня гормонів «про всяк випадок» веде до того , що лабораторні дані зводяться в абсолютну діагностичну значимість. Дуже часто джерелом помилок при інтерпретації даних гормонального дослідження є ігнорування правил забору матеріалу (додавання консерванту, антикоагулянту і інш.), а також недотримання самої методики гормонального дослідження.

3. Переоцінка значимості інструментальних методів дослідження. Проведення УЗД наднирників або яєчників, комп'ютерної або магнітно -резонансної томографії надниркових або голови без аналізу клінічної картини і визначення рівня необхідних гормонів часто служить невірним підставою для висновку про наявність патології відповідних органів. При цьому варіанти анатомічної будови або несуттєві відхилення від норми також вважаються прямою вказівкою на патологічний процес і призводить до постановки діагнозу неіснуючого захворювання.

4. Наполегливий пошук ендокринної патології. У осіб з конституціональними особливостями обміну речовин, астенічними проявами, вегетативними розладами, аліментарним порушеннями, при зловживанні медикаментами , неврозах та інших психічних розладах нерідко ведеться наполегливий пошук ендокринних захворювань. Ситуацію погіршує безсистемне проведення великого числа гормональних та інструментальних досліджень, у багатьох таких пацієнтів вдається виявити якісь клінічно незначні зрушення, які патогенетично не пов'язані з основним захворюванням.