План

Вступ

1. Транснаціональна злочинність як правова і соціальна проблема. Визначення транснаціональної злочинності, її ознаки.

2. Форми транснаціональної злочинності.

3. Заходи запобігання і протидії транснаціональної злочинності.

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Найважливішими умовами розбудови України як правової держави є завершення реформування системи кримінальної юстиції, приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів, що відбуваються в перехідний період до ринкових відносин, який характеризується тривалою економічною кризою, безпрецедентною тінізацією економіки, що спричиняє криміналізацію суспільних відносин. Особливу небезпеку для розбудови молодої держави і формування громадянського суспільства становлять суттєві зміни в структурі злочинності, яка набуває ознак транснаціональної. За даними МВС, на території України у 1997-2013 рр. виявлено 350 організованих груп та злочинних організацій з міжнародними і транснаціональними зв’язками.

На рубежі XX-XXI ст. державні діячі, представники правоохоронних органів, наукових кіл і правозахисних організацій стали відносити транснаціональну злочинність до найбільших загроз безпеці окремих держав та міжнародному співтовариству. Уражені транснаціональною злочинністю країни повинні об’єднувати зусилля для протидії цьому небезпечному явищу, оскільки вона здійснює системний негативний вплив на економічне, соціальне, політичне й духовне життя суспільства. Більше того, ні державні кордони, ні національні й міжнародні форми соціально-правового контролю практично не створюють перешкод для розвитку та поширенню цього виду злочинності. Злочинні організації саме транснаціонального спрямування на сьогодні домінують у кримінальному середовищі. Вони здійснюють свою злочинну діяльність на території багатьох держав і, отримуючи кримінальні доходи, контролюють величезні фінансові кошти, які можна порівняти з розмірами валового національного продукту деяких розвинутих країн.

Транснаціональна злочинність не є проблемою тільки країн «третього світу» або країн з перехідною економікою, де в силу слабкого розвитку легального сектору економіки і політичних інститутів держава значною мірою виявляється залежною від діючих на її території кримінальних угруповань, представники яких найчастіше обіймають ключові посади в органах публічної влади. Велику загрозу ця злочинність становить для країн, які традиційно належать до розвинутих, адже саме вона все частіше стає відчутним фактором регулювання суспільних відносин у важливих сферах життєдіяльності суспільства – визначає характер і спрямованість економічних процесів, формує політичну еліту, через корупційні й лобістські механізми створює необхідну їй правову базу, негативно впливає на формування суспільної свідомості, створює й активно впроваджує вироблені свої моральні цінності й підвалини.[16]

Механізм функціонування цих злочинних угруповань передбачає надійні схеми їх захисту від соціального контролю. Він немислимий без ефективних засобів приховування ними своєї злочинної діяльності від правоохоронних органів. Будучи одночасно умовою та одним із напрямків кримінальної діяльності злочинних структур, легалізація кримінальних прибутків набула безпрецедентних масштабів, що не тільки підриває стабільність фінансово-економічних систем багатьох країн, а й створює загрозу безпеці світової економіки.

Зазначені обставини вимагають як від окремих держав, так і від світового співтовариства розробки адекватної існуючим загрозам погодженої стратегії запобігання транснаціональній злочинності. Певні кроки в цьому напрямку вже здійснено, а саме прийнято конвенції Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності (1990 р.) та про кримінальну відповідальність за корупцію (1999 р.), Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.) та інші міжнародні документи. Проте вони не надають підстав вважати проблему протидії організованій злочинності вирішеною.

Залишається нерозв’язаними чимало теоретичних і практичних проблем щодо розуміння транснаціональної злочинності, визначення кримінологічної характеристики та розробки заходів запобігання їй, що обумовлює необхідність здійснення поглиблених кримінологічних досліджень.

Останніми роками у вітчизняній кримінологічній науці зростає інтерес до вивчення загальнотеоретичних проблем боротьби з транснаціональною злочинністю, досліджуються окремі її прояви в Україні, розглядаються деякі складові механізму функціонування злочинних угруповань, узагальнюється міжнародний досвід співробітництва у боротьбі з цим видом злочинності. Однак, як відзначає більшість вчених і практиків, розробленість цієї проблеми на сьогодні є недостатньою, що характеризується відсутністю предметного уявлення про поняття, сутність та ознаки транснаціональної злочинності, а відтак – нерозробленістю стратегії і тактики запобігання їй. Проблема протидії транснаціональній злочинності ускладнюється тим, що вона існує на теренах України впродовж незначного часу, залишаючись переважно латентною. Саме через відсутність фундаментальних теоретичних досліджень, присвячених кримінологічному аналізу транснаціональної злочинності, правоохоронним органам бракує повного бачення науково-обґрунтованих шляхів, дієвих організаційних та правових методів для вжиття ефективних заходів протидії їй у контексті загальної боротьби зі злочинністю.

Практика боротьби з транснаціональною злочинністю свідчить, що її діяльності, спрямованій на отримання надприбутків, протистоять правоохоронні органи, обмежені не тільки матеріальними ресурсами, але й не озброєні сучасними розробками кримінологічної науки щодо запобігання цій злочинності. З урахуванням процесів, що спостерігаються останнім часом у динаміці транснаціональної злочинності, набувають актуальності такі питання, як: соціологічна інтерпретація та вимір цього виду злочинності; функціонування існуючих різновидів транснаціональної злочинності і прогнозування її нових форм; визначення системи кримінологічних чинників і процесів її легалізації; створення досконалої правової бази та вжиття заходів щодо вчасного відстеження ситуації у цій сфері; діяльність ОВС щодо протидії транснаціональній злочинності та можливості міжнародного співробітництва у напрямку запобігання їй.

Необхідність наукового осмислення поставлених питань, актуальних для сучасної теорії і практики боротьби з транснаціональною злочинністю, визначила вибір теми даної роботи та його основні напрямки. Для ефективного запобігання цьому негативному явищу необхідно глибоко пізнати його сутність, виявити детермінанти виникнення та поширення транснаціональної злочинності на національних теренах, виробити відповідні заходи її нейтралізації.

Аналіз ступеня розробленості теми свідчить, що вона базується на дослідженнях організованої злочинності, в яких до середини 1980-х рр. переважали іноземні дослідження таких фахівців, як Г. Альбрехт, П. Арлачі, Я. ван Дейк, Р. Кларк, М. Клінард, Д. Крессі, А. Ліндсміт, Т. Мерон, Дж. Мерфі, У. Реклесс, В. Рейсмен, Г. Талезе, В. Тереза, Х. Хесс, Е. Штельтінг та ін. За радянської доби суспільство на теренах України не мало уявлення щодо поширення організованої злочинності. Лише наприкінці 1980-х рр. замовчування факту існування організованої злочинності в СРСР стало неможливим, а отже, розпочався процес усвідомлення гостроти кримінальної ситуації, породженої цим небезпечним явищем.

Найбільш помітний внесок в обґрунтування і теоретичну розробку проблеми організованої злочинності зробили такі відомі російські вчені, як Г.А. Аванесов, А.І. Алексєєв, Ю.М. Антонян, М.М. Бабаєв, Н.І. Вєтров, Л.Д. Гаухман, Я.І. Гілінський, І.В. Годунов, В.М. Гриб, А.І. Долгова, О.І. Гуров, І.І. Карпець, Ю.Г. Козлов, В.В. Лунєєв, С.В. Максимов, В.Д. Малков, Г.М. Міньковський, Є.А. Мохов, В.А. Номоконов, В.С. Овчинський, В.В. Панкратов, В.Д. Пахомов, В.А. Плєшаков, Е.Ф. Побегайло, А.Л. Репецька, О.Б. Сахаров та ін.

Проблемам наукової розробки організованої, а в деяких аспектах транснаціональної злочинності, приділили увагу такі вітчизняні науковці, як К.В. Антонов, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Ф.Г. Бурчак, В.В. Василевич, В.В. Голіна, В.С. Гуславський, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, В.П. Ємельянов, В.С. Зеленецький, О.Г. Кальман, Р.А. Калюжний, Н.С. Карпов, Я.Ю. Кондратьєв, О.М. Костенко, М.В. Корнієнко, О.М. Литвак, В.Г. Лихолоб, О.А. Мартиненко, М.І. Мельник, О.В. Негодченко, Г.П. Пожидаєв, Е.В. Расюк, О.Я. Свєтлов, Є.Д. Скулиш, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, І.В. Пшеничний, В.М. Трубников, В.Ф. Ущаповський, Ю.Е. Черкасов, В.І. Шакун, Б.Д. Яровий та інші вчені.

Результати досліджень зазначених авторів заклали наукову основу для розуміння феномена транснаціональної злочинності. Разом з тим, остання швидко набуває глобальних масштабів, тому для обрання ефективних методів боротьби з нею необхідні глибокі та різнопланові дослідження. Невирішені проблеми запобігання транснаціональній злочинності обумовлюють необхідність розробки, на основі наявних наукових напрацювань, оптимальних шляхів руйнування її підґрунтя і тим самим скорочення масштабів та ступеня суспільної небезпеки. Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення на засадах теоретичних положень кримінологічного аналізу суспільних процесів та відносин цілісної теорії сутності та змісту транснаціональної злочинності, її кримінологічної характеристики та детермінант, а також розробка на цьому підґрунті заходів запобігання цьому виду злочинності в Україні.

Досягненню цієї мети підпорядковується вирішення таких завдань:

– визначити поняття транснаціональної злочинності та інших, пов’язаних з нею, кримінологічних категорій;

– уточнити зміст, ознаки та структуру сучасної транснаціональної злочинності;

– з'ясувати сутність теоретико-правових досліджень транснаціональної злочинності як соціального феномена;

– надати кримінологічну характеристику злочинів, що складають ядро транснаціональної злочинності;

– проаналізувати етапи виникнення та розвиток транснаціональної злочинності за часів незалежності України;

– вивчити загальні кримінологічні показники економічних злочинів, торгівлі людьми, незаконного обігу наркотичних засобів та інших суспільно небезпечних діянь, що складають транснаціональну злочинність;

– встановити детермінанти транснаціональної злочинності;

– з'ясувати кримінологічну характеристику осіб, діяльність яких пов’язана з транснаціональною злочинністю;

– визначити систему суб’єктів та правові засади запобігання транснаціональній злочинності.

4. Транснаціональна злочинність як правова і соціальна проблема. Визначення транснаціональної злочинності, її ознаки.

Це питання, яке, на жаль, не привертає уваги кримінологів, на наш погляд, має важливий методологічної сенс, адже, як доводить практика, плідне дослідження питань юриспруденції залежить від того, наскільки те чи інше явище, інститут чи інша складова виокремлюється в теорії, а отже, завідомо привертає інтерес дослідників. Зокрема, А.П. Закалюк зазначає, що критерії, за якими розташовуються види злочинів в Особливій частині курсу кримінології, обираються за різними підходами: одні - за мотивами чи способами вчинення, інші - за спрямованістю стосовно певних суспільних відносин, що веде до різнопорядкової диференціації видів злочинів. Визначаючи власний вибір цієї диференціації, автор обґрунтовує, що таким є суспільна небезпечність видів злочинів, яка визначається значною тяжкістю або їх поширеністю. Така позиція цілком зрозуміла, але не зовсім переконлива, адже суспільна небезпечність як ознака злочину з позицій кримінології ґрунтовно не вивчалась. Отже, вважаємо, що з методологічних позицій кримінологія повинна мати предметом її особливої частини не злочини, а злочинність.[15]

Постановка цієї проблеми, поряд з її методологічним значенням для кримінології, має безпосереднє значення для предмета нашого дослідження. Транснаціональна злочинність вивчається вітчизняною кримінологією лише останнє десятиліття, тому досягнення фахівців залишаються поки що не такими значними, а багато проблемних питань очікують на розв'язання.

Так, у вітчизняних працях транснаціональна злочинність досліджується у рамках організованої злочинності. Такий підхід, на перший погляд, не викликає заперечень, адже транснаціональна злочинність є її різновидом. Оскільки цей вид злочинності характеризується певною формою співучасті, яка розглядається в рамках загальної частини кримінального права, то за аналогією організована злочинність в кримінології також посідає окремий розділ, в якому транснаціональна злочинність відповідно розглядається як її складова.

Водночас такий підхід до визначення місця цього виду злочинності можна сприймати як обґрунтований на початковому етапі виникнення і формування вчення про організовану злочинність. Сьогодні, на наш погляд, вивчення кримінологічної характеристики транснаціональної злочинності у такому форматі практично себе вичерпало та не забезпечує поглибленого дослідження цього різновиду злочинності та вироблення заходів щодо запобігання їй. Виходячи з цього, вважаємо, що кримінологічна характеристика транснаціональної злочинності повинна посісти своє самостійне місце серед інших видів злочинності в Особливій частині кримінології.

Активна розробка методологічних питань кримінологічної характеристики злочинів розпочалася у 70-х роках XX ст. завдяки розробкам вітчизняних кримінологів І.П. Лановенка, В.Г. Лихолоба, А.П. Закалюка, І.М. Даньшина, І.К. Туркевич, С.А. Тарарухіна, А.Ф. Зелінського, О.Я. Свєтлова та інших фахівців. Проте й сьогодні існують різні погляди на визначення кримінологічної характеристики, не склалося єдиного уявлення щодо її елементів та структури, дискусія з приводу чого триває і нині, що свідчить про ускладнення сучасної злочинної діяльності, недостатню вивченість кримінологічної сутності її окремих чинників.

Наукова спадщина з цього приводу дає підстави для висновку, що поглиблене дослідження кримінологічних особливостей транснаціональної злочинності необхідне для отримання якісно нових знань у подальшій розробці питань теорії та практики боротьби з нею. Іншими словами, формування науково обґрунтованого підходу щодо поняття, сутності та структури кримінологічної характеристики вимагає постійного накопичення інформації, з'ясування її теоретичної та практичної доцільності.

Зазначимо, що вивченням загальних питань кримінологічної характеристики транснаціональної злочинності та запобігання їй займалися українські вчені В.І. Борисов, Н.О. Гуторова, О. М. Джужа, І. М. Даньшин, А.П. Закалюк та інші фахівці. Втім, її особлива небезпечність для України викликає необхідність комплексної розробки кримінологічної характеристики транснаціональної злочинності.

Взагалі, кримінологічна характеристика визначається як опис властивостей, закономірностей, факторів злочинності або окремих її видів, а також ознак особи злочинця, способів злочинної діяльності, характеристики особи потерпілого, причин та умов певного виду злочинності.

У цілому, поділяючи такий підхід, вважаємо, що кримінологічна характеристика зазначених злочинів має включати: а) кількісні, просторові, часові та інші показники (рівень, структура, динаміка, масштаби шкоди тощо), що відображають їх місце серед інших видів злочинів, визначають загальні тенденції їх розвитку; б) механізм злочинної діяльності; в) особливості особи злочинців; в) причини та умови, що викликають існування цієї злочинної діяльності.

Отже, поряд із кількісними показниками, кримінологічна характеристика транснаціональної злочинності має розглядатися як динамічна система відповідних взаємозалежних загальних та індивідуальних ознак злочину, що проявляються у механізмі злочинного діяння та обставинах його вчинення. Кримінологічна характеристика дозволяє відмежувати транснаціональну злочинність від несуттєвих, другорядних, побічних або опосередкованих чинників, що впливають на її існування, розглянути їх у взаємодії, оцінювати роль кожного з них у створенні передумов цього злочинного феномену.

Транснаціональну злочинність визначаються вітчизняної доктриною як міжнародно-протиправні діяння, що порушують або створюють загрозу розвитку міжнародних відносин.

У вітчизняній доктрині цю категорію злочинів називають іноді або «конвенційними», оскільки склади даної категорії злочинів передбачені в міжнародно-правових конвенціях, або «кримінальними злочинами міжнародного характеру», оскільки безпосередній об'єкт цих злочинів має загальнокримінальної характер в сенсі внутрішнього права, але з іноземним елементом.

Як правило, транснаціональні злочини скоюються фізичними особами та не пов'язані з політикою того чи іншої держави, а відповідальність за їх вчинення настає за внутрішнім кримінальним правом країни. Держави - учасниці конвенцій по боротьбі з певними видами транснаціональних злочинів зобов'язані криміналізувати діяння, склади яких передбачені в міжнародно-правових актах, і передбачити санкції за їх вчинення.

Критерії віднесення того або іншого злочину до категорії транснаціонального міститься в п.2 ст.3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (Палермо, 12 грудня 2000 р):

- він вчинений у більш ніж одній державі;

- він вчинений в одній державі, але істотна частина його підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі;

- він вчинений в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, яка здійснює свою злочинну діяльність у більш ніж одній державі; або

- він вчинений в одній державі, але його істотні наслідки мають місце в іншій державі.

Останнім часом у світі змінюється структура злочинності: індивідуальна злочинність поступається місцем груповій, групова переростає в організовану, а остання, виходячи на міжнародний рівень, стає транснаціональною. Традиційно транснаціональну злочинність визначають як сукупність злочинів, що вчинені за певний період (осіб, які їх учинили), що завдають шкоду відносинам двох або більше держав, чи інтересам юридичних або фізичних осіб двох чи більше держав, відповідальність за які передбачена в актах міжнародного кримінального права або в нормах національного кримінального законодавства.

Транснаціональна злочинність – глобальна проблема, яка завдає величезної шкоди економіці, соціальній і морально-психологічній культурі населення та підриває національну безпеку держав унаслідок притоку значних сум грошей, отриманих незаконним шляхом, а саме: торгівлею людьми та зброєю, контрафакцією, незаконним оборотом наркотиків, незаконним перевезенням мігрантів, підробленням і поширенням банкнот, екологічними злочинами, тероризмом. Як приклад, у листопаді 2009 р. правоохоронні органи Греції вилучили контейнер з багажу Північнокорейської компанії, який прямував з Ліберії до Сирії. Усередині контейнеру було знайдено дерев’яні коробки, заповненні скляними ампулами, кожна з яких містила рідкі або порошкоподібні реагенти. Ці реагенти використовують для визначення хімічних речо- вин, які утворюються в повітрі після застосування хімічної зброї. Реагенти можуть використовуватись під час атак хімічної зброї. 2012 року в м. Буенос-Айрес, Аргентина, чотирьох громадян Перу, які проживають в Аргентині, було заарештовано за співучасть в організо- ваному злочинному угрупованні, яке діє у Перу та Аргентині. Троє підозрюваних здійснювали поширення підроблених банкнот євро, а четвертий був лідером ОЗУ, яке надсилало підроблені банкноти доларів США до Сполучених Штатів. У результаті обшуку їх місць проживання у Буенос-Айресі було виявлено: 20 підроблених банкнот номіналом 100 євро, 20 підроблених банкнот номіналом 50 євро, 299 підроблених банкнот номіналом 20доларів та 470підроблених банкнот номіналом 50 доларів, а також 40 підроблених банкнот номіналом 100 доларів. Така злочинна діяльність приносить міжнародній мафії прибуток у розмірі сотень мільярдів доларів. У транснаціональну злочинність утягненні різноманітні прошарки суспільства, для неї характерна власна система внутрішнього управління та протидії державним інституціям. Поширенню транснаціональній організованій злочинності сприяє наявність таких чинників: вплив глобалізаційних процесів на розвиток світової економіки, значне зростання попиту на різні види послуг у розвинутих країнах світу, зростання безробіття, особливо серед осіб жіночої статі, розвиток сучасних інформаційних технологій, особливо Інтернет-ресурсів, що забезпечують нерегульований процес формування спокус і пересування людей.

Означена ситуація вимагає з боку держави внесення суттєвих коректив у стратегію і тактику боротьби зі злочинністю, розроблення та здійснення дійових заходів для зміцнення законності і правопорядку в країні. А, отже, виникає нагальна потреба в осмисленні, вивченні та практичному застосуванні рекомендацій міжнародних організацій, створених під егідою Організації Об’єднаних Націй, для протидії транснаціональній злочинності.

Останнім часом у світі все більше занепокоєння викликає поширення транснаціональної організованої злочинності, що являє загрозу не лише безпеці окремих держав, але й світовій спільноті в цілому. Спостерігається створення і функціонування в країнах Європи та Азії різних за своєю спрямованістю, структурою та масштабами впливу на економіку та суспільство в цілому злочинних формувань, що здійснюють протиправну діяльність з метою незаконного отримання надприбутків. [1]