46

ЗМІСТ

ВСТУП 2

РОЗДІЛ 1 5

ЕМФАТИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ 5

1.1 Політичний дискурс як середовище функціонування політичної промови 5

1.2 Типи емфатичних конструкцій у синтаксичній стилістиці 8

РОЗДІЛ 2 19

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ЕМФАТИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ 19

2.1 Переклад конструкції it is (was, were, will be), that (which, who,whom) 19

2.2 Особливості перекладу риторичних питань 21

2.3. Особливості перекладу інверсії 29

2.4. Особливості перекладу конструкції з підсилювальним дієсловом do. 33

2.5 Особливості перекладу емфатичних повторів 37

ВИСНОВКИ 42

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 44

ВСТУП

Політична діяльність завжди відіграє особливу роль у житті суспільства. Від певної політичної позиції або ситуації залежить місце країни на міжнародній арені, її взаємовідношення з іншими державами. За допомогою політичних промов політики мають можливість звернутися як до міжнародного співтовариства, так і до громадян своєї країни. Для впливу на слухачів, політик у своїй промові використовує безліч технік на різних рівнях мови.

Одним зі способів привернення уваги адресата є виділення її окремих частин чи фрагментів. Тому для впливу на свідомість реципієнта широко застосовується емфаза. Таким чином, емфаза є показовим об’єктом вивчення лексикології, граматики й стилістики і яка знаходить своє вираження в емфатичних конструкціях. В наслідок цього, завданням перекладача є збереження спрямованості й тональності, виражених засобами мови-джерела, при їх передачі на цільову мову. Тому способи реалізації емфатичних конструкцій все частіше привертають увагу лінгвістів і стають об’єктом їх дослідження.

Пропоноване дослідження присвячено розгляду проблеми передачі функціональних значень синтаксичних структур на українську мову. Вона викликає більший інтерес при розгляді того, у яких випадках точне збереження синтаксичної структури при перекладі подібних пропозицій буде виправданим і можливим, а в яких – ні.

Актуальність цієї роботи визначається необхідністю усебічного та комплексного вивчення типів емфатичних конструкцій та виявлення особливостей їх перекладу українською мовою.

Метою курсової роботи є виявлення особливостей перекладу англійських емфатичних конструкцій українською мовою, а саме встановлення відповідників та структурних трансформацій для передачі смислу.

Об’єктом дослідження є емфатичні конструкції.

Предмет дослідження – особливості перекладу емфатичних конструкцій (на матеріалі промов Б. Обами).

Завдання: визначити типи емфатичних конструкцій; визначити способи перекладу емфатичних конструкцій з англійської мови українською; виявити емфатичні конструкції у промовах Б. Обами та запропонувати власних переклад виявлених одиниць, проаналізувати способи їх перекладу.

Для досягнення поставленої мети використовувалися такі методи:

1. методи індукції та дедукції;

2. гіпотико-дедуктивний;

3. зіставний метод – для встановлення відповідників англійських та українських емфатичних конструкцій;

4. статистичний метод.

Матеріалом дослідження слугували скрипти сто двадцять однієї промови президента США Б. Обами.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що не існує ще достатньо чіткого та повного погляду на способи емоційного підсилення мовлення, який би об’єднував усі можливі методи емфатичного виділення, їх функціонування та поєднання, а також особливості їх перекладу українською мовою.

Теоретичне значення курсової роботи полягає тому, що здобуті результати дають можливість здійснити більш повне вивчення засобів створення емфатичних конструкцій в англійській мові та особливостей їх перекладу українською.

Щодо практичного значення роботи, вона також може знайти своє застосування на аудиторних заняттях з перекладознавства, теорії та практики перекладу з англійської мови на українську та стилістиці англійської мови.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1 емфатичні конструкції у політичному дискурсі

1.1 Політичний дискурс як середовище функціонування політичної промови

Політика є цілеспрямованою діяльністю в галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, яка першочергово пов’язана з боротьбою за здобуття або утримання державної влади, тому політичний дискурс є знаряддям регулювання і формування цих стосунків.

Т. ван Дейк визначає дискурс як комунікативну подію (складну єдність мовної форми, значення і дії), відтворену учасниками спілкування; подію, в якій задіяна не лише мова в її фактичному використанні, але й ті ментальні процеси, які неминуче супроводжують процес комунікації [8, с. 6].

Однак не існує універсального визначення для політичного дискурсу:

В. З. Демьянков вважає, що політичний дискурс – сукупність смислів, когнітивних та ціннісних значень, що є основою політичної культури суспільства, охоплює всі форми комунікативної активності людини, її рефлексію щодо політичного світу та своєї ролі в ньому, а також культурні артефакти, реалізовані у функціональній політичній символіці [1, с. 37].

А. Н. Баранов зазначає , що політичний дискурс може бути визначений як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися згідно існуючих традицій та отримали перевірку досвідом [3, с. 4].

Для нашого дослідження ми обрали визначення І. І. Петренко. Він визначає, що англомовний політичний дискурс можна розглядати як мовленево-розумову діяльність, яка обмежується інституціональними рамками політичного спілкування та спрямована на переконання аудиторії, що і обумовлює специфіку її кінцевої реалізації – політичного тексту. Політичний дискурс може виражатися в інституційних та неінституційних (особистісно орієнтовані) форм спілкування, в яких суб’єкт, адресат або зміст спілкування належать до сфери політики [15, с. 16].

Специфіка політичного дискурсу полягає у тому, що він визначає політичні пріоритети суспільства, задає параметри інтерпретації політичних подій, орієнтує членів суспільства у світі політики [16, с. 40], стимулює політичну активність, що може відбуватися прямо (переконання, заклик до дій) або приховано (створення певного емоційного стану, настрою, фону), а також об’єднує членів цього соціуму навколо певної політичної групи і відчужує інші соціальні групи.

Політичний дискурс характеризує комунікативну своєрідність агента політичної дії і містить систему обмежень, котрі накладаються на висловлювання відповідно до певної соціальної або ідеологічної позиції.

Як правило виокремлюють шість основних функцій політичного дискурсу: інформаційну, інструментальну, прогностичну, нормативну, переконання та політичної пропаганди.

Цілями політичного дискурсу можуть бути: досягнення суспільної згоди, прийняття й обґрунтування політичних і соціально-ідеологічних стратегій, підтримка або руйнування позицій, нав‘язування тієї або іншої ідеологічної орієнтації масовій свідомості та інше [1, с. 2].

Однією з особливостей політичного дискурсу є його спрямованість на майбутній контекст. Такі майбутні контексти мають низку переваг, адже їх достатньо важко одразу цілковито заперечити чи перевірити, тому залишається лише дослухатися до ідей, які проголошує цей тип дискурсу.

Політичний дискурс значною мірою формується залежно від особистого ідіостилю промовця, його іміджу, визначаючи насиченість тими чи іншими мовними засобами, та використання тих чи інших мовних, риторичних і психологічних прийомів.

Також, особливістю політичного дискурсу є використання певних формальних засобів, коли звичні мовні одиниці мови отримують незвичну інтерпретацію, а також, коли звичайні, на перший погляд, ситуації використовують у нових несподіваних смислових контекстах, адже специфіка політичного дискурсу як системи пояснює специфіку політичного тексту, якому притаманний не експліцитний смисл. Тому створення ефективного політичного дискурсу неможливе без урахування залежності тих чи інших ролей політичного суб’єкту від його почуттів та емоцій – це пояснює часте використання емфатичних конструкцій у політичному дискурсі. Мова політичного дискурсу насичена стилістичними засобами, а успіх і ефективність визначається тим, наскільки ці стилістичні засоби правильно обрані [7, с. 2].

Особливою рисою політичного дискурсу, як і дискурсу в цілому є співвідношення дискурсу з конкретними учасниками, тобто тими, хто говорить і тими, хто слухає, а також з комунікативними намірами того, хто говорить і певним чином впливає на адресата. З огляду на те, що вербальний склад політичного дискурсу постійно змінюється, адже змінюється час та суспільство, в якому він з’являється, у сучасному перекладознавстві, то політичний дискурс досліджується як джерело адекватного відтворення стилістичних засобів, особливо забарвлене, емфатичними конструкціями [5,с. 120].

Засобом взаємодії та впливу на реципієнта, політик використовує промову, у якій використовує безліч технік на різних рівнях мови, наприклад, спеціальна інтонація, щоб привернути увагу аудиторії, порушення правил узгодження часів, щоб підкреслити потрібний аспект, різні стилістичні конструкції, спеціально підібрана лексика, щоб викликати у слухача відповідну реакцію.

Політична промова – це заздалегідь підготовлений виступ з позитивними або негативними оцінками, обґрунтуванням, конкретними фактами, з написаними планами [16, с. 49].

Політична промова, зазвичай, це спроба переконати аудиторію в доцільності певної ідеї, заходів, дій. Для цього використовуються різні стилістичні засоби, тому написання промов – дуже нелегкий процес, оскільки політики в процесі виступу повинні не тільки інформувати аудиторію про який-небудь аспект суспільного життя, але, що важливіше, добитися прихильності аудиторії, переконати слухачів прийняти ту або іншу позицію, а також заручитися підтримкою громадян. Будь-який політик стикається з необхідністю правильного розташування, компонування мовних одиниць, тобто всього того, що становить суть та специфіку побудови промови. У цьому аспекті стилістичні фігури мають вагому роль у правильному конструюванні політичного мовлення відповідно до прагматичних настанов комунікації [17, с. 86]. Зазвичай, для цього використовують повтори, інверсію, конструкції з підсилювальним do; окличні конструкції; конструкції It is+ that, риторичні конструкції – це все входить до складу емфатичних конструкцій.

Підвищення інтересу до вивчення різних, в тому числі стилістичних особливостей сучасного політичного дискурсу, зумовлене низкою причин, серед яких найголовнішими виступають поєднання вербальних і невербальних компонентів у сучасній комунікації та адекватне відтворення текстів політичного дискурсу, що зумовлено розвитком інформаційних технологій [8, с. 6].

Отже, необхідно розглядати політичний дискурс з різних кутів зору, для дослідників та важливо розуміти власне цінність політичного тексту в цілому, а також думки, певні послання та ідеї, які містить цей дискурс, тому і виникають складнощі для перекладача, адже адекватний переклад із високим рівнем відтворення прагматики тексту, передбачає передачу мовою перекладу особливостей тексту мовця.