4. Інструменти соціальної політики як засоби реалізації державної молодіжної політики в Україні.

Для того щоб вплинути на ту чи іншу проблему або ситуацію, що виникає у членів суспільства, соціальною політикою використовуються певні засоби; визначаються інструменти політики, або механізми впливу.

Інструменти політики - це специфічні способи, за допомогою яких політика як реакція на проблему втілюється в життя.

Інструменти соціальної політики – це різні засоби, дії, механізми, технології, що використовують суб'єкти соціальної політики для вирішення соціальних проблем. Як і будь-яка інша політика, соціальна може використовувати певний набір інструментів. Вони складають цілу систему різних стратегій, які використовуються залежно від конкретних обставин.

Інструменти можуть класифікуватися виходячи з рівня залучення влади при їх застосуванні, тобто ступеня обов'язковості їх дії:

• примусові (регулятори й обмеження поведінки, зумовлені нормативною базою, державні підприємства, державні поставки);

• змішані (податки і збори, субсидії, інформація й стимули);

• "добровільні" (частково ринки; родина й комуна).

Інструментарій соціальної політики (за л. Палом та т. Ганслі)

Канадський вчений Т. Ганслі виокремлює такий набір інструментів соціальної політики: оподатковування; фінансові трансферти; права або пільги; спеціальні штрафи; надання послуг; нефінансова, але близька до неї підтримка; заборона або обмеження певних дій; інформація; встановлення прав; консультації або рекомендації з метою стимулювання певних дій та ін.

Наприклад, податки як інструмент соціальної політики можуть бути використані для регулювання поведінки соціальних груп (податок на бездітність), для формування спеціальних фондів, за рахунок коштів яких надалі буде здійснюватися підтримка багатодітних родин, реалізація освітніх програм, формування системи соціальних служб по догляду за самотніми непрацездатними громадянами та ін.

Фінансові трансферти пов'язані з наданням грошових виплат тим громадянам, що їх потребують. Наприклад, стипендії дітям-сиротам, допомога по догляду за дитиною та ін.

Права або пільги, з погляду Т. Ганслі, пов'язані з наданням різноманітних соціальних благ та послуг тим громадянам, які мають певні «заслуги» перед суспільством (ветерани війн, праці та ін.).

Спеціальні штрафи – стримування соціально несприятливої чи навіть небезпечної поведінки (штрафи за вживання алкоголю або паління в громадських місцях, керування автомобілем в нетверезому стані та ін.)

Інструмент «послуги» в класифікації Т. Ганслі належить до активних інструментів соціальної політики. Як приклад, можна привести послуги з пошуку роботи для безробітних громадян, освітні послуги і т. п.

До «нефінансової, але близької до неї допомоги» Т. Ганслі пропонує відносити різноманітні субсидії та ваучери, що мають визначений грошовий еквівалент, однак не переведений в готівкову форму (субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, ваучери на оплату освітніх послуг школярам, ваучери на придбання необхідних продовольчих товарів і т. ін.).

До інструментів «встановлення прав та захисту» Т. Ганслі пропонує відносити ті інструменти, які пов'язані з регулюванням умов праці, життєдіяльності людей шляхом встановлення прав, стандартів (права дітей і батьків, права найманих працівників, мінімальні стандарти оплати праці тощо.).

Інформаційні інструменти зв'язані з наданням громадянам інформації, яка може вплинути на їхню життєдіяльність (наприклад, про наслідки для здоров'я паління, про послуги, які надаються державними соціальними службами і т. ін.).

Ще одна спроба класифікації інструментів соціальної політики представлена в роботі західного дослідника Леслі Пала «Аналіз державної політики», в якій всі інструменти поділяються на два типи: детектори та ефектори.

Детектори, на думку Л. Пала, являють собою групу різноманітних інструментів, що дозволяють суб'єктам соціальної політики виявляти соціальні проблеми, одержувати інформацію про стан соціальної сфери, становище соціальних груп. До цих інструментів, зокрема, можна віднести опитування населення, декларації про доходи фізичних осіб, перевірки умов праці найманих працівників на підприємствах і т. ін.

До ефекторів Л. Пал відносить велику групу інструментів, які дозволяють впливати на соціальну проблему. До числа ефекторів можна, наприклад, віднести такі інструменти, як поширення інформації про пенсійну реформу, податкові пільги окремим товаровиробникам, формування систем соціального страхування, надання фінансової підтримки фізичним і юридичним особам, видача ліцензій на певні види діяльності, створення підприємств і організацій для забезпечення населення окремими товарами та послугами і т. ін. (http://studies.in.ua/socialna-polityka-derzhavy/3457-nstrumentary-socalnoyi-poltiki-za-l-palom-ta-t-gansl.html)

Соціальні програми як інструмент соціальної політики

Державне економічне програмування можна розглядати як одну з форм державного регулювання економіки. Його завдання полягає у комплексному використанні всіх елементів соціальної та економічної політики держави для досягнення поставленої мети. Програмування передбачає формулювання цілей, а також визначення матеріальних і фінансових засобів їх реалізації.

Програмування як засіб державного регулювання в капіталістичних країнах набуло значного розвитку у 50-х роках ХХ сторіччя. Соціалістичні країни на той час розвивали методи народногосподарського планування, проте навіть у такому плануванні, командно-адміністративному за сутністю, також використовувалися методи програмування або, точніше, програмного планування.

Соціальна програма - це зміст і план діяльності з викладом основних цілей і завдань вирішення соціальних (ой) проблем (и), характеру заходів, уточненням термінів виконання та визначенням учасниківпроцесів та їх рольових функцій.

Соціальна проблема - це об'єктивно виникає в процесі функціонування та розвитку суспільства протиріччя; комплекс питань, які потребують вирішення засобами соціального управління.

Спочатку створюється документальна база, де встановлюються межі будь-якої діяльності: визначаються права та обов'язки, повноваження і обмеження організацій та окремих громадян, визначається, що і яким чином має відбуватися, хто за це відповідальний і де взяти на це гроші. Створюється інституційна база - мережа органів і служб, відповідальних за розробку та впровадження певних напрямків соціальної політики. Визначаються джерела та методи фінансування окремих сфер соціальної політики, соціальних програм: де саме кошти акумулюватимуться, в який спосіб вони туди потраплятимуть і в який спосіб витрачатимуться.

У практиці соціальні програми поділяються на такі види:

• доходів і цін;

• зайнятості та соціально-трудових відносин;

• охорони здоров'я населення і розвитку охорони здоров'я;

• соціального захисту населення та його окремих груп (інвалідів, літніх, колишніх військовослужбовців та членів їх сімей, і т.п.);

• освіти;

• сім'ї, материнства і дитинства;

• діти та ін

Довгострокова цільова соціальна програма повинна формуватися на термін понад 10 років. Цільова програма - це скоординоване по цілях, термінах, змістом поточне і перспективне плануваннякомплексу заходів, спрямованих на вирішення тих чи інших соціальних проблем, на основі раціонального використання матеріально-технічних, кадрових і фінансових ресурсів. Така програма передбачає цілеспрямоване взаємодія всіх її учасників, визначених виконавцями намічених програмних заходів.

Ф ормування програми вимагає проведення наступних поетапних розробок:

1. Формулювання та експертний аналіз проблемної ситуації;

2. Концептуальна розробка планованої програми;

3. Інформаційний пошук даних, що вводяться;

4. Власне формування програми;

5. Прогнозування результатів реалізації програми;

6. Розробка стандартизованих показників ефективності програмних заходів;

7. Розробка управління реалізацією програми.

Концептуальна розробка планованої програми передбачає:

• розробку концепції вирішення проблеми в цьому часовому періоді;

• визначення мети і підцілей програми;

• формування плану заходів;

• розробку моделі організаційної інфраструктури системи, в рамках якої передбачається реалізувати програму (структурно-функціональна модель системи);

• визначення підходів до інформаційного забезпечення системи (визначення джерел інформації, виду і форм вхідних і вихідних даних).

Соціальне програмування, його логіка спирається на певні закономірності, які складають принципи програмування.

1. Принци єдності економіки та політики. Розробка та впровадження програм неможливі без наявності політичної волі. Разом з тим, програми мають бути узгоджені з економічними можливостями держави.

2. Принцип наукової обґрунтованості та ефективності рішень. Він означає необхідність врахування дії всієї системи законів розвитку суспільства, передбачає глибоке вивчення і практичне використання досягнень сучасної науки, удосконалення інформаційного та методичного забезпечення.

3. Принцип поєднання загальних та локальних інтересів. Передбачає необхідність узгодження інтересів різних класів, соціальних груп, суспільства в цілому з метою уникнення підвищення соціальної напруги у суспільстві.

4. Принци єдності процесу розробки, можливості та контролю виконання програм.

Класифікація соціальних програм. Класифікувати соціальні програми можна за різними критеріями: спрямованістю, територіальним масштабам, термінам дії, рівнем комплексності. За спрямованістю програми поділяються на такі види:

• спрямовані на попередження негативних соціальних наслідків будь-яких процесів або явищ (програми соціального страхування);

• спрямовані на подолання негативних соціальних явищ або процесів — програми адресної допомоги, житлових субсидій, соціальної допомоги одинакам або інвалідам;

• спрямовані на розвиток будь-якої соціальної сфери, або соціальної групи (розвиток молоді, покращення здоров’я нації тощо).