2.1. Проблема класифікації поведінкових відхилень

Однією з форм наукового аналізу психологічної реальності є класифікація її проявів. Численні спроби дослідників систематизувати поведінкові відхилення поки ще не привели до створення єдиної класифікації. Труднощі можна пояснити декількома обставинами.

Основна причина полягає в міждисциплінарному характері проблеми поведінкових девіацій. Оскільки термін «девіантна поведінка (поведінкові відхилення)» використовується в різних науках у різних значеннях, остільки існують і різноманітні класифікації поведінкових відхилень.

Серед інших причин, що пояснюють існування проблеми, можна назвати надзвичайне різноманіття форм людської поведінки й невизначеність самого поняття «норма». Все це істотно утрудняє як виділення загальних критеріїв, так і створення єдиної класифікації різних видів девіантної поведінки.

У той же час систематизації існують і широко використовуються в рамках окремих дисциплін. Умовно можна виділити три основних підходи до проблеми класифікації поведінкових відхилень: соціально-правовий, клінічний і психологічний.

У рамках соціально-правового підходу у свою чергу виділяються соціологічний і правовий напрямки.

Соціологія розглядає поведінкові девіації як соціальні явища, які групуються по декількох підставах:

а) залежно від масштабу виділяють масові й індивідуальні відхилення;

б) за значенням наслідків - негативні (зухвалі шкідливі наслідки й ті що формують потенційну небезпеку) і позитивні;

в) по суб'єкту - відхилення конкретних осіб, неформальних груп (наприклад, діяльність бандитських угруповань), офіційних структур, умовних соціальних груп (наприклад, жіночий алкоголізм);

г) по об'єкту - економічні, побутові, майнові порушення й інші;

д) по тривалості - одноразові й тривалі;

е) по типу норми, що порушується - злочинність, пияцтво (алкоголізм), наркотизм, самогубства, аморальна поведінка, бродяжництво, проституція, хуліганство, утриманство, корупція, бюрократизм, тероризм, расизм, геноцид, деструктивні культи.

У праві під поведінковими відхиленнями, розуміється уся та поведінка, яка суперечить прийнятим у цей час правовим нормам і заборонена під загрозою покарання. Провідним критерієм правової оцінки дій індивіда є міра їхньої суспільної небезпеки. По характеру й ступеню суспільної небезпеки діянь їх ділять на злочини, адміністративні й цивільно-правові делікти, дисциплінарні провини.

Час народжує все нові форми правових відхилень, наприклад рекет, організовану злочинність, фінансові піраміди, хакерство. Це, у свою чергу, викликає необхідність внесення постійних змін у законодавство.

На жаль, у суспільстві переважає відношення до девіантної поведінки, як до нездорової. Зіштовхуючись із її вираженими формами, люди намагаються насамперед одержати медичний діагноз і відповідну йому медикаментозну допомогу.

У науковій літературі з питань девіантної поведінки також панує клінічний підхід як найбільш розроблений і більше звичний. У той же час відомо, що впливати на поведінку особистості можна тільки психологічно — впливаючи на саму особистість. Очевидно, що фахівець повинен чітко диференціювати два ведучі підходи до проблеми класифікації поведінкових відхилень — психологічний і клінічний.