1.3. Методика дослідження

Аналіз теорії й практики економічного управління різними об’єктами дозволив встановити необхідність застосування до стратегічного менеджменту наступних наукових підходів: системний підхід; маркетинговий підхід; функціональний підхід; відтворювальний підхід; нормативний підхід; комплексний підхід; інтеграційний підхід; динамічний підхід; пpoцecний підхід; кількісний підхід; адміністративний підхід; поведінковий підхід; ситуативний підхід [14, с. 489].

В роботі використовувались такі методи наукового пізнання: системний підхід, індукція та дедукція.

Необхідність системного підходу в економічному дослідженні зумовлена ускладненням різних типів господарства, зростанням ролі методологічного аналізу в системі елементів діалектичного методу дослідження, багаторівневості і поліваріантності їх розвитку, процесом взаємозбагачення методів дослідження різних наук, зокрема методів різних напрямів і шкіл західної економічної науки та політичної економії.

Перший і найважливіший елемент системного підходу – принцип цілісності, оскільки цілісність формує систему, є одним з її найважливіших констатуючих аспектів. Інші аспекти – наявність підсистем і елементів системи, а також характер зв'язків між ними. Обов'язковою умовою цілісності системи є її взаємодія (єдність і суперечність) з навколишнім середовищем. Ним, наприклад, для сільського господарства (як елементу національного господарства) є інші сфери й галузі економіки, кліматичні умови, конкуренція з боку іноземних виробників сільськогосподарської продукції тощо, а для національного господарства – господарства інших країн, міжнародні фінансово-кредитні та економічні організації та ін.

Системний підхід в економічному дослідженні передбачає з'ясування основних типів зв'язку між підсистемами, їх складовими, елементами та компонентами. Це значною мірою збігається із з'ясуванням основних типів економічних законів та особливостей їх взаємодії. Основними типами зв'язків є техніко-природничі зв'язки і відносини, властиві речовим факторам виробництва техніко-технологічні зв'язки, техніко-біологічні, працеформуючі, техніко-організаційні зв'язки, властиві техніко-економічним відносинам техніко-економічні зв'язки, зв'язки і відносини у сфері економічної власності, зв'язки, пов'язані з функціонуванням та розвитком господарського механізму.

Конкретизацією системного підходу та названих вище принципів є необхідність пошуку в системі загальної мети. З розвитком економічної системи, переходом від одного ступеня до іншого ускладнюються її цілі, модифікується загальна мета, яка також є системоутворюючим елементом. Загальною метою капіталістичного способу виробництва є виробництво і привласнення прибутків. Нині досягнення такої мети у розвинутих країнах неможливе без розвитку загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів найманих працівників, їх творчих та організаторських здібностей, без формування людини-власника, впровадження національного регулювання економіки, часткового перерозподілу національного доходу на користь найбідніших верств населення тощо. Така модифікація мети капіталістичного способу виробництва вимагає зміни засобів її досягнення, виконуваних системою функцій. Виникнення елементів соціалістичного способу виробництва в надрах капіталізму означає появу принципово нової мети – максимізації привласнення доходу кожним працівником [1, с.45].

Цілісність економічної системи залежить від ступеня підпорядкування, узгодження всіх її структуроутворюючих складових для виконання спільних функцій і спільної мети. Для її реалізації система може створювати необхідні органи: державні та наддержавні органи регулювання макроекономічних процесів на національному та наднаціональному рівнях. На національному та наднаціональному (зокрема, в межах ЄС) рівнях для реалізації поставлених цілей затверджується бюджет (що є підставою для виділення відповідних ресурсів)" формується відповідна законодавча база тощо. Водночас виникає потреба у спільному інформаційному забезпеченні, інтегративній інформації.

Джерелом руху економічної системи є розвиток її внутрішніх суперечностей та суперечностей між системою та її зовнішнім середовищем (людиною і природою). Еволюція системи супроводжується їх ускладненням. Це збагачує джерело розвитку (а водночас і джерело криз меншої глибини), посилює диференціацію системи (форм власності, організаційно-економічних відносин, техніко-економічних відносин, структури продуктивних сил тощо), Ті організованість і стабільність, ускладнює механізм дії економічних законів [1, с. 46].

Серед загальнонаукових методів економічного дослідження важливу роль відіграють індукція та дедукція взаємопов'язані та взаємодоповнюючі елементи діалектичного дослідження. 

Індукція (лат. Inductio – наведення) – це логічний спосіб пізнання, який базується на отриманні загальних висновків і положень на вивченні окремих фактів, явищ і процесів або більш загального знання на основі менш загального. 

Дедукція (лат. Deductio – виведення) – логічний метод пізнання, що ґрунтується на отриманні окремих конкретних висновків, положень на основі знання загальних положень, закономірностей розвитку цілісної економічної системи.

Індукція важлива при використанні таких елементів діалектичного методу дослідження, як сходження від конкретного до абстрактного. Так, при з'ясуванні процесу обміну різних товарів стає зрозуміло, що в них є дещо спільне, а саме — затрачена на виробництво товарів праця. Використання індукції не вимагає вивчення всієї сукупності окремих фактів, явищ, оскільки цей процес безконечний. За допомогою індукції не можна розкрити внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки, тобто дослідити економічні закони й закономірності, процеси розвитку явищ.

Дедукція як логічний спосіб пізнання важлива при використанні таких елементів діалектичного методу дослідження, як сходження від абстрактного до конкретного. Так, розкриття сутності капіталу загалом (капіталу як специфічної категорії капіталістичного способу виробництва) є основою для з'ясування сутності багатьох його форм: індивідуального, акціонерного, державного та ін. За допомогою дедукції розкривають генезис, закономірності розвитку та функціонування окремої економічної системи, її найважливіших підсистем. Метод дедукції дає змогу простежити спільні ознаки та властивості, притаманні узагальнюючим (системним) і конкретним економічним формам (наприклад, додаткова вартість і підприємницький дохід), глибше пізнати сутність кожної з них, їх внутрішні суперечності [1, с. 46].

Отже, проаналізувавши дані методи ми дізнались про те, що серед загальнонаукових методів економічного дослідження важливу роль відіграють індукція та дедукція — взаємопов'язані та взаємодоповнюючі елементи діалектичного дослідження. Системний підхід в економічному дослідженні передбачає з'ясування основних типів зв'язку між підсистемами, їх складовими, елементами та компонентами.