38) Функціональні та функційні залежності

Функціональна залежність - це стійкий зв'язок, що виражається як вторинний процес від первинних дій, що проходять за межами даного стану або прогресії. Фактично ця залежність виражає взаємозв'язок причини і слідства, де причина знаходиться за межами даного обсягу, але вона породжує дії всередині нього як певну функцію. Коли причина діє постійно зовні, то це викликає потребу і в постійному плині реакції всередині обсягу, що і породжує стійку залежність. А так як обсяг теж переходить в форму постійного існування, то він і забезпечує цю функціональну залежність як стійкий зв'язок між внутрішнім і зовнішнім.

Функціональна залежність - форма стійкого взаємозв'язку між об'єктивними явищами або відображають їх величинами, при якій зміна одних явищ викликає певне кількісне зміна ін. Об'єктивно Ф. з. проявляється у вигляді законів і відносин, що володіють точною кількісною визначеністю. Вони можуть бути в принципі виражені у вигляді рівнянь, які об'єднують дані величини або явища як функцію і аргумент. Ф. з. може характеризувати зв'язок:

1) між властивостями і станами матеріальних об'єктів і явищ;

2) між самими об'єктами, явищами або ж матеріальними системами в рамках цілісної системи вищого порядку;

3) між об'єктивними кількісними законами, що знаходяться в відношенні субординації, в залежності від їх спільності і сфери дії;

4) між абстрактними математичними величинами множинами, функціями або структурами, безвідносно до того, що вони висловлюють. Ф. з. передбачає, що явища, що підкоряються їй, характеризуються через певні параметри, константи, конкретні умови, кількісні закони. Ф. з. не тотожна причинного зв'язку. Поряд з явищами, в яких брало причинний зв'язок виражається через об'єктивні функціональні відносини, існують і Ф. з. між властивостями тел або математичними величинами, які не є причинними зв'язками. Неопозитивізм слідом за Махом намагається замінити поняття причинності поняттям Ф. з. без розгляду об'єктивного змісту процесу або явища. Критика подібної т. Зр. дана Леніним в книзі «Матеріалізм і емпіріокритицизм».

Функційна залежність - …

39) Ідеалізація в науці її роль в пізнавальному процесі

Ідеалізація — метод наукового пізнання, який полягає в уявному конструюванні об'єктів, яких не існує в дійсності (наприклад, абсолютно тверде тіло, точка, лінія, абсолютно чорний предмет тощо).

Ідеалізація включає момент абстрагування від реальних предметів та процесів. Такі створені ідеальні предмети стають значно простішими ніж реальні, завдяки чому виникає можливість застосовувати до них математичні методи дослідження.

Ідеалізація належить до методів теоретичного дослідження.

Метод ідеалізації – конструювання подумки об’єктів, яких немає в дійсності або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об’єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об’єкти певними нереальними гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

• багатоступінчатому абстрагуванню;

• переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;

• простому абстрагуванню.

Це уявне створення понять про об'єкти, які не існують в природі, але для яких є праобрази у реальному світі. Прикладами понять, які виникли в процесі використання методу ідеалізації, є "Ідеальний газ", "Ідеальний розчин", "Точка". Метод ідеалізації широко застосовується не лише в природних науках, але і в суспільних дисциплінах.

Ідеалізація надзвичайно важлива як метод і як техніка у науковій роботі фізиків, математиків, філософів, яка дозволяє робити відкриття у світі наук, а також для викладачів та вчителів природничих та гуманітарних дисциплін, наприклад, для розв’язування творчих задач тощо. Власне тому застосування методу ідеалізації має надзвичайно велике значення і є, звісно, більше ніж доцільним у багатьох сферах, а особливо – в науковій.

Ідеалізація як особливий вид абстрагування

У процесі абстрагування відбувається відхід(сходження) від чуттєво сприйнятих конкретних об'єктів(з усіма їх властивостями, сторонами і т. д.) до відтворюваних в мисленні абстрактних уявлень про них.

Перехід від чуттєво-конкретного до абстрактного завжди пов'язаний з відомим спрощенням дійсності. В той же час, сходячи від чуттєво-конкретного до абстрактного, теоретичного, дослідник дістає можливість глибше зрозуміти об'єкт, що вивчається, розкрити його суть.

Мисленнєва діяльність дослідника в процесі наукового пізнання включає особливий вид абстрагування, який називають ідеалізацією. Ідеалізація є уявним внесенням певних змін до об'єкту, що вивчається, відповідно до цілей досліджень.

В результаті таких змін можуть бути, наприклад, виключені з розгляду якісь властивості, сторони, ознаки об'єктів. Так, широко поширена в механіці ідеалізація, що іменується матеріальною точкою, має на увазі тіло, позбавлене всяких розмірів. Такий абстрактний об'єкт, розмірами якого нехтують, зручний при описі руху. Причому подібна абстракція дозволяє замінити в дослідженні найрізноманітніші реальні об'єкти: від молекул або атомів при рішенні багатьох завдань статистичної механіки і до планет Сонячної системи при вивченні, наприклад, їх руху навколо Сонця.

Зміни об'єкту, що досягаються в процесі ідеалізації, можуть здійснюватися також і шляхом наділу його якимись особливими властивостями, в реальній дійсності нездійсненними. Прикладом може служити введена шляхом ідеалізації у фізику абстракція, відома під назвою абсолютно чорного тіла. Таке тіло наділяється неіснуючою в природі властивістю поглинати абсолютно усю променисту енергію, що потрапляє на нього, нічого не відбиваючи і нічого не пропускаючи крізь себе. Спектр випромінювання абсолютно чорного тіла є ідеальним випадком, бо на нього не впливає природа речовини випромінювача або стан його поверхні. А якщо можна теоретично описати спектральний розподіл щільності енергії випромінювання для ідеального випадку, то можна дещо упізнати і про процес випромінювання взагалі. Вказана ідеалізація зіграла важливу роль в прогресі наукового пізнання в галузі фізики, бо допомогла виявити помилковість деяких, що існували в другій половині XIX століття уявлень.

Крім того, робота з таким об'єктом, що ідеалізується, допомогла закласти основи квантової теорії, що ознаменувала радикальний переворот в науці.