Соціологія культури

План

1. Основні поняття форми, види та соціології культури

2. Головні складові елементи культури

3. Соціальн функції культури

4. Характеристики нової соціально-культурної реальності в Україні

1. Основні поняття форми, види та соціології культури

Соціологія культури — відносно самостійна галузь науки, що вивчає соціокультурну сферу як системну і функціональну цілісність.

Культура — системний спосіб людського буття, що відображає весь спектр практичної і духовної діяльності людини, ставлення людини до навколишнього світу і до самої себе.При підготовці до семінарського заняття необхідно усвідомити ту велику роль, яку у формуванні цілісності суспільства, його якісному визначенні відіграє культура.

Термін «культура» латинського походження і спочатку означав обробку землі, її культивування. Надалі цим терміном почали визначати все, створене людиною, а під культурою, розуміти все, що відрізняє людину, суспільство від природи, є результатом соціальної взаємодії. Це — знаряддя праці, соціальні форми життя, звичаї, норми, соціальне регулювання поведінки, соціальний контроль тощо.

Культура — поняття складне та багатогранне. В широкому значенні слова культура — це соціальний механізм взаємодії (методи, способи, засоби взаємодії) особистості, спільноти з середовищем існування (природним і соціальним), який забезпечує передачу досвіду та розвиток перетворювальної діяльності. У вузькому значенні слова — це цінності, переконання, зразки поведінки, притаманні певній соціальній групі, певному суспільству.

Нині відомо більше п'ятисот варіантів використання терміна «культура» у різно­манітних галузях науки і практики. Найбільш удале для соціологічної науки визначення цього терміна дав англійський етнограф Е. Тейлор «Культура — те деяке складне ціле, що містить у собі знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї й інші здібності і звички, які здобуваються і досягаються людиною як членом су­спільства».

У широкому контексті синонімом слова «культура» є «цивілізація». Коли ми го­воримо про культуру, то, насамперед, маємо на увазі ті явища людського життя, які якісно відрізняють людину від природи чи навіть не зустрічаються в природі. На­приклад, виготовлення знарядь праці, політична організація суспільства тощо. Хоча, звичайно, у культурі завжди відзначається вплив природи.

У вузькому розумінні слова під цим терміном розуміється художня, духовна куль­тура. У соціологічному контексті характерний для даного суспільства, людини спосіб життя, думки, дії, система цінностей і норм. Культура - це ті мури, що об'єднують людей у цілісність, у суспільство. Японець, європеєць, представник малих народів Півночі — вони розрізняються між собою, насамперед, визначеним типом культури.

Без культури люди були б цілком дезорієнтовані і не змогли б жити в суспільстві. Досить згадати Мауглі і подібних йому дітей джунглів. Вони після визначеного віку вже не можуть освоїти мову, навчитися добувати засоби до існування. Справа втому, що в таких дітей не було спілкування з людьми, вони не могли засвоїти елементарну культуру.

Саме культура регулює поведінку людей у суспільстві, і тому не випадково Зиґмунд Фрейд називав її репресивною. Культура придушує деякі небезпечні і шкідливі для суспільства, навколишніх людей схильності і спонукання людини - агресивні, сексуальні. Але саме норми культури не виключають їх цілком, а тільки регламенту­ють умови їхнього задоволення: агресивні, наприклад, у спорті, сексуальні - обо­в'язково при певному соціальному і моральному аранжуванні.

Звичайно, можливості таких елементів культури, як звичаї, моральні норми в регулюванні поведінки людини, теж досить обмежені, змінюються залежно від об'єктивних обставин, наприклад, кризового стану суспільства, рівня матеріального стану соціальної групи чи окремої людини тощо. У Цих випадках вимагаються більш сильні регулятори з боку суспільства, держави. Феномен культури полягає й у доборі певних видів поведінки і досвіду людей. Поетичний вираз «Звичай - Деспот серед людей» показує, що люди самі створюють такі культурні зразки, яким згодом підко­ряються, приймають їх за такі, що самі собою розуміються. Коли культура вказує на те, як і що ми повинні робити чи не робити, говорять, що вона нормативна, тобто така, що дає нам зразки необхідної поведінки.

Якщо в суспільстві чи окремій соціальній групі з'являються культурні норми, що перестають відповідати новим умовам, стають незручними чи марними, то люди праг­нуть змінити їх, щоб привести у відповідність з умовами життя, що змінилися. Саме перетворення культурних норм відбувається по-різному. Одні норми, наприклад, норми етикету, повсякденної поведінки можуть бути перетворені відносно легко, інші — державні закони, релігійні традиції економічної і політичної поведінки — змінити досить важко і прийняття їх відбувається дуже болісно. Переконливий тому приклад: економічні і політичні реформи в Україні.

Деякі культурні норми, що торкаються життєвих інтересів соціальної групи, су­спільства, стають моральними нормами. Весь соціальний досвід людства переконує, що моральні норми не винаходяться, не встановлюються. Вони виникають поступово з повсякденного життя і соціальної практики людей.

Те ж саме відбувається і із соціальними інститутами. В одному суспільстві вста­новлюється така норма культури, як багатоженство, в іншому воно засуджується. В одному галюцинації вважають захворюванням, в іншому розглядають як вищу форму свідомості, «містичні бачення», пророцтва.

Навіть поверхове знайомство з різними культурами виявляє численні відмінності. В одних країнах правобічний рух, в інших—лівосторонній, в одних ставлення до корови як священної тварини, в інших — зовсім навпаки. Однак практично у всіх культурах є речі, які можна було б назвати культурними універсаліями. Джордж Мердок виділив їх поря­док. Серед них спорт, прикраси тіла, спільна праця, танці, свята, весільні і похоронні ритуали, подарунки, гостинність, заборона на кровозмішення. Цілком ймовірно, куль­турні універсали формуються на основі найважливіших біологічних потреб: продовження роду, збереження життя, здорове потомство тощо.

Культура як феномен свідомості є і способом, методом ціннісного освоєння дійсності. Активна діяльність людини, суспільства із задоволення своїх потреб вима­гає визначеної позиції. Треба рахуватися з інтересами інших людей і інших співтова­риств, без цього немає свідомої соціальної дії. Це визначена позиція людини, співто­вариства, що відслідковується щодо світу, в оцінці реальних явищ, виражається в куль­турному менталітеті.

Культура як спосіб ціннісного освоєння дійсності виражається в практичній діяльності людей — і зовнішній, і внутрішній. Зрозуміло, що в процесі внутрішньої діяльності формуються мотиви, ціннісні орієнтації, відбираються завдання, техно­логії майбутніх дій. Саме менталітет людини, співтовариства складає суть і зміст внут­рішньої діяльності. Культура — винуватець змісту, стилю всього практичного життя людей. Зрозуміло, вона здійснює активний вплив зовнішнього середовища, соціаль­но-економічних обставин, модифікується.

Довгі роки у вітчизняній науці про суспільство було прийнято поділяти культуру на матеріальну і духовну. Але візьміть автомобіль, літак, меблі. Погодитеся, що це не тільки предмет матеріальної культури, але й духовної, показник моральної, естетич­ної культури виконавців.

Першоосновою культури є мова. Люди, освоюючи навколишній світ, фіксують його у визначених поняттях. І приходять до згоди, що визначеному сполученню звуків надається певне значення.

Лише людина здатна використовувати символи, за допомогою яких вона спілкується, обмінюється не тільки простими почуттями, але і складними ідеями, думками. Використовуючи символічну комунікацію, людина обмінюється цінними думками, способами спільних дій, указівками. Без настільки розробленого, багатого і різноманітного спілкування люди не злізли б з дерев і не вийшли б із печер.

Як мова відокремлює людей від тварин, так і писемність (письмова мова) прово­дить межу між примітивними культурами і цивілізацією. Людина дописемної куль­тури повинна завжди тримати в пам'яті найбільш цінні зразки культури. Але людська пам'ять обмежена. Тому і культура, що залежить від людської пам'яті й усної пере­дачі її зразків, приречена залишатися примітивною, гранично простою. Використання писемності дозволило практично безмежно ускладнювати і розвивати культуру, збе­рігати і передавати необмеженому числу людей деталі технологій, традицій, ціннос­тей, культурних норм, відтворювати загублені і зруйновані культурні цінності.

Мова настільки зливається з культурою, що кожне нове додавання в суспільну культурну спадщину обов'язково пов'язане зі змінами в мові. В результаті професійні, вікові й інші групи людей можуть мати свою специфічну мову, свою мовну субкультуру.

Не тільки культура змінює мову, але і мова може активно допомагати чи, навпа­ки, стримувати поширення культури. У ході спілкування зрозумілі і засвоєні слова є засобом для передачі традицій, норм, цінностей. Але якщо люди спілкуються на різних мовах, то передача культурних зразків стає неможливою. Іноді ідею чи концепцію буває важко перевести на іншу мову в силу того, що в ній немає адекватних слів для їх вираження. Ось, наприклад, чому такий специфічний елемент культури, як приказ­ка, жарт, анекдот, засновані часто на грі слів, утрачають свій зміст при перекладі.

В міру розвитку мови в ній з'являються слова-символи з єдиним рівнем абст­ракції. Наприклад, в українській мові є слово «сніг», а у багатьох народів немає та­кого абстрактного поняття, у них слово застосовується обов'язково з визначеним дієсловом «сніг йде», «сніг тане». В одних народів тільки людина «хто», а все інше «що». Якщо людина не знає чисел, то вона, очевидно, інакше сприймає навколишній світ. По-різному оцінюють світ грамотні і неписьменні люди, письмові і безписемні народи.

Виявляється, у кожної соціальної групи, стверджує соціолінгвістика, своя мова. У кожної людини є не тільки соціальний, але і культурно-мовний статус. Він позначає приналежність до конкретного типу мовної культури — високої літературної мови, просторіччя, діалекта. Дві-три фрази, що містять елементи просторіччя, злодійського жаргону чи високого літературного стилю, безпомилково свідчать не тільки про культурно-мовний статус розмовляючого, але й про його спосіб життя, умови виховання, соціальне походження.

Зрозуміло, культура може поширюватися і передаватися жестом, мімікою, образом, танцем, обрядом, але за ємністю, точністю, доступністю вони не можуть конку­рувати з мовою. Не випадково існує вираз «мова танцю». Мова виконує функції ретранслятора культури. Тут виникають серйозні проблеми. Чи можна зберегти культуру невеликого народу, не зберігаючи і не розвиваючи його мову? Наскільки припустиме запозичення з інших мов? У науці і техніці, будь-якій професійній мові це цілком припустимі речі.

Культура накопичується у певних знаннях, джерелах. Формації про навколишній світ: природничонаукові, технічні, політичні, соціальні тощо. Переконання — це знання, освоєні людиною, ніби пропущені через її світогляд, світовідчуття. Знання існує поза окремою людиною, переконання — чуттєво-емоційна вольова сторона знання.

Між знанням і переконаннями встановлюються складні неоднозначні зв'язки. Мати визначену інформацію ще не означає діяти відповідно до цієї інформації. Усі знають про шкідливі властивості наркотиків, нікотину, алкоголю, але багато хто вживає їх з великим задоволенням. Усі розуміють важливість, більш того, необхідність фізичних вправ для збереження здоров'я, але не усі поспішають на стадіони.

Ще більш складно і драматично складається зв'язок між знаннями і переконаннями з приводу моральних норм, соціальних процесів. Знання законів не завжди утримує від їх порушення. Майже завжди суперечливо складається взаємодія між пануючими ідеями правлячої в суспільстві еліти, які нав'язуються засобами масової інформації і реальною поведінкою людей.

Існує також і інший тип взаємин між знаннями і переконаннями. Знання може випереджати реальну дійсність, і якщо це прогресивне знання відповідає інтересам суспільного розвитку, то воно здатне виконувати роль свого роду прискорювача в розвитку культури, наприклад ідеї Ганді, Мартіна Лютера Кінг ат ощо.

Як свідчить аналіз даних соціологічних досліджень, у сучасному українському суспільстві склалося кілька основних менталітетів:

• радянсько-соціалістичний менталітет як результат колишнього суспільного ладу, збереження радянських соціалістичних традицій;

• прозахідно-капіталістичний менталітет як результат зміни суспільно-політич­ного ладу, проведення ринкових реформ, впливу культурних норм, характерних для Північної Америки і Західної Європи;

• релігійно-конфесійний менталітет, що має глибокі корені в релігійній традиції;

• кримінальний-мафіозний менталітет, що розквітає пишним кольором у нових соціально-економічних умовах;

• мозаїчно-прагматичний псевдоменталітет, породження масової культури, конгломерат осколків кількох менталітетів.

Саме в сформованому культурному менталітеті соціальної групи, нації, індивіда ховається розгадка того, чому в однаковій ситуації представники різних народів реагують по-різному, ведуть різний спосіб життя. Японський і європейський художник той самий пейзаж зобразять по-різному. Це закономірно. Менталітет, культура —жива душа кожного народу.

Залежно від рівня, масштабів, форм соціальної взаємодії розрізняють типи, види та форми культури.

Історично склались дві форми культури: висока (елітарна) та народна (фольклорна). Елітарна включає, насамперед, класичну музику, живопис, літературу. Їх створюють професіонали високого рівня. Народна культура — фольклор, пісні, танці, казки, міфи — створюється людьми в повсякденному житті. Як правило, елітарна культура створюється та споживається невеликою кількістю людей, народна — пов’язана з життям широких мас.

У сучасному суспільстві у зв’язку з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма — масова культура, яка апелює до всіх верств населення та розрахована на масове споживання.

Різноманіття культур не виключає спільних елементів або культурних універсалій. Виділяють десятки загальних рис, притаманних різним культурам. Насамперед, це виготовлення та використання одягу, знарядь праці, звичай дарування та гостинності, поховальні ритуали, засудження вбивств, крадіжок тощо. Культурні універсалії дозволяють говорити про спільні культурні тенденції розвитку загальнолюдської культури.

Поведінка тварин, комах при всій висоті їх організації значною мірою диктується програмою, закладеної в генах. Людині програма її поведінки не передається в спад­щину. Такою генетичною програмою є саме культура і її складові елементи. Освоєн­ня культури відбувається поступово в процесі навчання, виховання, соціалізації і три­ває практично все свідоме життя людини.

Цінності. Переконання як єдність знань, емоцій, волі виявляються в різних формах: ціннісні орієнтації, соціальні установки, норми, принципи поведінки, мотиви дій, учинків. Але в основі всіх цих проявів — орієнтація на цінності.

Цінності - визначальний елемент культури, її ядро. Для того щоб оцінити, що значуще і корисне, а що — ні, що є добро, а що є зло, і людина, і суспільство постійно застосовують певні мірки, критерії. Культура в ціннісному аспекті — це своєрідний соціальний механізм, що виявляє, систематизує, упорядковує, зберігає, передає цінності в суспільстві. Іншими словами, цінності орієнтують людину, співтовариство в навколишньому світі, спонукають до конкретних дій чи бездіяльності.

Соціологію цікавлять, насамперед, соціальні цінності. Вони існують завжди у вигляді певної системи і виражаються в менталітеті людини, співтовариства. Фунда­ментом системи цінностей є моральні цінності. Наприклад, заповіді Христа.

У рамках одного співтовариства провідні цінності в основному єдині, якщо, зви­чайно, воно не знаходиться в якомусь екстремальному стані — міжнаціональний чи міжрелігійний розкол, громадянська війна, перехідний стан тощо. Однак навіть при стабільному стані суспільства можливий конфлікт із приводу сформованої системи цінностей. Політичні цінності можуть не стикатися з економічними, економічні — з соціальними, економічні —з екологічними, колективістські —з індивідуальними.

Чималі відмінності можуть мати системи цінностей соціальних груп і класів. У на­роді говорять: «У багатих свої примхи». Особливо помітна така відмінність у поведінці так званих «нових українців»: криміналізація бізнесу, фінансові махінації, престижне споживання тощо. Соціокультурні відмінності можуть бути і між окремими покоління­ми в одному суспільстві, чи явища субкультури і навіть контркультури.

Молодіжна демографічна група, наприклад, має свій специфічний стиль поведін­ки, що виражається в одязі, певній мові спілкування, яку дорослі не завжди можуть зрозуміти. У такий спосіб формується молодіжна субкультура.

В силу специфіки соціальних, політичних чи економічних умов субкультура може породжувати зразки поведінки, протилежні пануючій у суспільстві культурі. Термін «контркультура» застосуємо до субкультури тих соціальних чи демографічних груп, що кидають виклик домінуючій в суспільстві культурі. Мафіозна група, група злодіїв у законі, не позбавлена моральних принципів, навпроти, вона має свої стандарти поведінки, норм, найчастіше, протилежні загальноприйнятим у даному суспільстві. Субкультура таких груп вступає в конфлікт із культурою суспільства, в якому вона паразитує.

Особливо показовим було протиставлення культурним цінностям суспільства субкультури руху хіппі, дуже популярного на Заході в 1960-70 рр. Молоді люди, часто з цілком благополучних респектабельних сімей, проповідували культуру, в якій пра­ця представлялася небажаною, статева помірність — непотрібною, патріотизм — не­нормальним, прагнення до матеріального благополуччя — недостойним. Таким чи­ном, рух хіппі сформував свою контркультуру, цілком протилежну основним мораль­ним нормам, прийнятим у західних країнах.

Цілісність культури завжди припускає відомий синтез між загальнолюдськими цінностями і національною культурою. Для України вже протягом кількох століть характерний конфлікт між колективістською, общинною орієнтацією, моральними принципами і ставкою на індивідуалізм західного, протестантського типу.

Ідеологія. Світ цінностей у суспільстві також організований певним чином. Якщо основні цінності вибудовані у визначену доктрину, теоретично аргументовані, то ми маємо справу з ідеологією. Крім того, цінності виражаються й у стихійно сформова­них уявленнях, думках людей, що знаходять висвітлення в звичаях, традиціях, обря­дах. Будь-яке досить розвинуте суспільство має визначену ідеологію. Інша справа, що цю ідеологію частина суспільства може не сприймати і навіть боротися проти неї. Це особливо характерно для суспільств перехідного типу.

Будь-яка ідеологія має кілька ярусів: загальнолюдський зміст, національний зміст, наприклад, конституція, групові соціально-класові цінності.

Соціокультурні процеси. Одна з найдивніших властивостей культури полягає в тому, що при будь-якому прогресі, при будь-якому залученні до загальнолюдських цінностей вона здатна, розвиваючись, зберігати свою національну самобутність. В умовах сучасних інтеграційних процесів зберігаються західна культура, в основі якої лежить християнська релігія, а також ісламська, східна культура тощо.

Функціонування культури як соціального явища має дві основні тенденції: розвиток, модернізація і збереження, стійкість, наступність.

Слід звернути увагу на те, що будь-яка нація вимірює іншу культуру своєю мірою, дивується іншій манері поведінки, стилю життя. Наприклад, звичай кровної помсти в деяких народів. При певному темпераменті, емоційній збудливості принцип: «Чим менше народ, тим довший ніж», мав вести до численних убивств з дрібниць. Але в умо­вах відсутності сильної правової держави звичай кровної помсти саме і стримує гарячих джигітів, тому що усі знають про можливі наслідки.