Аномалії прикусу в дітей

Аномалії прикусу внаслідок значних відхилень форми, розміру та взаємного розташування щелеп супроводжуються порушеннями функції жування, дихання й мовлення, що несприятливо відбивається на загальному розвитку дитини. Тому одним із найважливіших принципів лікування дітей з аномаліями прикусу є поєднання локального впливу на тканини щелепно-лицевої ділянки і гігієнічних та лікувальних заході:;, спрямованих на загальне оздоровлення організму.

Включення ЛФК до системи ортопедичної допомоги дітям з аномаліями прикусу дає змогу підвищити результативність апаратного і хірургічного методів лікування.

Оптимальний вік для початку застосування ЛФК в поєднанні з апаратним методом лікування—від 4 до 7 років. Проте в цей період типа ще погано усвідомлює необхідність активного ставлення до лікування і часто неохоче виконує запропоновані їй вправи. Тому занятті: з дітьми дошкільного віку слід проводити ігровим і змагальним методом широко використовуючи імітаційні рухи (наслідуючи поведінку тварин, птахів тощо). Діти повинні займатися лікувальною фізкультурою не примусу, а за бажанням і інтересом, які зумовлюються високою емоційністю занять.

При ранньому початку занять ЛФК підвищується ефективність лікування, а також зменшується небезпека подальшого прогресування поліпшень Прикусу.

Особливо велике значення у запобіганні аномаліям прикусу у дітей та усуненні їх має носове дихання. Виключення носового дихання або його порушення призводить до компенсаторного посилення дихання ротом; при цьому стимулюються губи та змінюється положення язика, що несприятливо відбивається на формуванні зубних рядів і прикусу. Tому першочерговим завданням під час лікування аномалій прикусу є відмовлення нормального фізіологічного носового дихання та закріплення навичок правильного дихання. Для цього потрібно тривале наполегливе існування, щоб зруйнувати динамічний патологічний стереотип, який виробився протягом життя дитини. Завдяки пластичності нервових процесів у дітей цілеспрямоване тренування сприяє формуванню нового кіркового динамічного стереотипу та відновленню нормальної фізіологічної навички дихання через ніс.

Для відновлення носового дихання під час виконання різних фізичних вправ дітям пропонують дихати тільки через ніс, увесь час нагадуючи їм про це основне правило дихання. Крім того, слід багато разів протягом дня виконувати кілька спеціальних вправ для закріплення навичок носового дихання, які наводимо нижче:

1. Вдих через ніздрю, подовжений видих через другу.

2. Переривчастий вдих (поштовхами) через одну ніздрю.

3. Повільний видих через ніс на тильний бік долоні або шматочок вати з поступовим збільшенням відстані.

4. Протяжне і переривчасте вимовляння звуків «м», «му», «ну» із закритим ротом.

5. Подовжений видих через ніс (притиснувши великим пальцем правої руки однойменну ніздрю і ритмічно надавлюючи вказівним пальцем та відпускаючи ліву ніздрю; те саме з іншого боку). .

6. Самомасаж крил носа.

Спеціальні вправи для тренування носового дихання протипоказані дітям, які мають механічні перешкоди для вільного дихання через ніс (різко виявлена гіпертрофія носових раковин, поліпи носа, аденоїдні розростання, значне викривлення носової перегородки). Розпочинати виконання цих вправ можна лише після хірургічного усунення механічних перешкод для нормальної прохідності носових ходів.

До спеціальних вправ у дітей з аномаліями прикусу поряд із перерахованими вище належать вправи для мімічних і жувальних м'язів, а також м'язів язика й шиї у поєднанні з рухами верхніх кінцівок.

Спеціальні вправи включають до різних форм занять ЛФК серіями по 4—6 вправ з повторенням кожного руху 10—15 разів і більше.

Комплекс спеціальних вправ добирають індивідуально для кожного пацієнта, враховуючи аномалії прикусу в нього та супровідні порушення функції щелепно-лицевої ділянки. Ці вправи поєднують із застосуванням ортодонтичних апаратів механічної, функціонально-спрямованої комбінованої дії для усунення аномалій прикусу.

У дітей з прогнатичним дистальним прикусом верхній зубний ряд висувається вперед відносно нижнього або нижній ряд зміщується назад порівняно з верхнім. Цей вид аномалії прикусу супроводжується функціональними порушеннями у вигляді утруднень під час відкушування й розжовування їжі, слабкості колового м'яза рота і м'язів, які висувають нижню щелепу, дефектів артикуляції.

На початку лікування треба виявити й усунути причини, які зумовили аномалію (утруднене носове дихання, шкідливі звички, неправильне ковтання тощо).

До шкідливих звичок, які спричинюють до розвитку аномалій прикусу, належать смоктання великого або кількох пальців, язика, різних предметів, закушування верхніми зубами нижньої губи, а також постійне тиснення язиком на верхні передні зуби та сон на спині із закинутою головою.

Найсприятливіший для початку лікування — другий період змінного прикусу, під час якого створюють умови для формування правильного постійного прикусу.

Завданнями ЛФК у дітей з аномаліями прикусу е загальне зміцнення організму, нормалізація носового дихання й ковтання, розвиток колового м'яза рота і м'язів, які висувають нижню щелепу. Заняття ЛФК повинні бути систематичними; вправи треба добирати так, щоб забезпечувати вплив на всі групи м'язів. У кожному занятті передбачають кілька спеціальних вправ для тренування колового м'яза рота, рухи нижньої щелепи (бічні, вперед—назад, колові), масаж губ і альвеолярної частини нижньої щелепи.

Функція колового м'яза рота — закривання ротового отвору. У цей м'яз з усіх боків радіальне, особливо в ділянці кутів рота, вплітаються інші м'язи обличчя (підіймач верхньої губи, великий виличний, підіймач кута рота, м'яз сміху та деякі інші, що змінюють положення нижньої губи). Завдяки функції цих м'язів губи можуть замикатись і розмикатись, переміщуючи й розширюючи ротовий отвір, а також змінювати свою конфігурацію. Вправи для колового м'яза рота одночасно поліпшують функцію інших, анатомічне пов'язаних з ним мімічних м'язів.

Під час занять ЛФК слід робити наголос на активізації функції м'язів, яку змінюють положення верхньої губи. Для цієї мети рекомендують вправи, які наводимо нижче.

1. Відтягування кутів рота вгору і в сторони (активно та за допомогою пальців).

2. Випинання верхньої губи зі спробою дістати до перегородки носа під час енергійного носового вдиху.

3. Надування повітрям простору під верхньою губою.

4. Масаж язиком колового м'яза рота.

5. Надування щік з наступним повільним випусканням повітря через міцно стиснуті губи.

6. Стискування губами кінчика олівця та зображення ним у повітрі великих літер або різних фігур (кіл, квадратів тощо).

7. Напружене витягування губ трубочкою та вимовляння звуків «фу».

8. Ритмічне стискування тонкої пластинки, розташованої між губами, протягом 20—30 с.

9. Утримання губами в горизонтальному положенні шкільної лінійки з поступовим збільшенням тягара, розміщеного на її протилежному кінці.

10. Напружене витягування губ трубочкою з наступним повільним розтягуванням пальцями кутів рота.

11. Здування з долоні струменем повітря джгутика тонкого паперу з поступовим збільшенням відстані та зміною напрямку повітряного струменя.

12. Вимовляння звуків «п», «б», «м», «в», «ф».

Поряд із вправами для колового м'яза рота застосовують вправ;; для посилення криловидних і щічного м'язів.

Зміцнення бічного криловидного м'яза, який забезпечує сильне висування нижньої щелепи (під час двобічного скорочення) та рух її у протилежний бік (під час однобічного скорочення), досягають багаторазовим виконанням відповідних рухів нижньої щелепи в положенні сидячи перед дзеркалом з піднятим догори підборіддям (голова трохи відкину га назад). Нижню щелепу висувають повільно, намагаючись перекрити нижніми різцями верхні, утримують це положення 10—15 с і так само повільно повертають нижню щелепу у в. п. Вправу повторюють 10—12 разів і більше, чергуючи з вправами для колового м'яза рота. Щоб посилити дію на криловидні м'язи, вправу виконують з опором та поворотами голови вправо і вліво. Дещо меншу кількість разів виконують бічні й колові рухи нижньою щелепою.

Для тренування щічного м'яза застосовують рухи з відтягуванням кутів рота вбік (одночасно й по черзі), втягуванням щік у порожнину рота; переміщення повітря (або води) від правої щоки до лівої і навпаки тощо.

Для прогенічного (мезіального) прикусу характерне зміщення нижнього зубного ряду вперед (мезіально) стосовно верхнього. Буває звужена верхня щелепа або ж вона нормальна, але дуже розвинута нижня щелепа; трапляються різні комбінації цих деформацій. Через те, що немає контакту ріжучих країв різців під час руху нижньої щелепи, різко порушується функція жування. Обличчя дитини з прогенічним прикусом має старечий вигляд внаслідок того, що підборіддя виступає вперед.

До причин, які зумовлюють виникнення прогенічного прикусу, належить спадкова схильність, порушення функції ендокринних залоз (гіпофіза, щитовидної та прищитовидних), рахіт тощо. Неправильне носове дихання, шкідливі звички — смоктати верхню губу, язик, пальці, спиратися підборіддям на твердни предмет або руки, спати на спині зі схиленою на груди головою та деякі інші—також зумовлюють утворення прогенічного прикусу.

Принципи корекції прогенічного прикусу незалежно від його клінічної форми, етіології та патогенезу передбачають раннє застосування загальних і місцевих впливів, спрямованих на усунення причин, які призвели до деформації, та створення умов для нормального розвитку щелеп і зубів.

Функціональні порушення у дітей з прогенічним прикусом полягають в утрудненні відкушування їжі, зниженні ефективності жування; за важких форм цієї аномалії розладнуються мовлення, ковтання та дихання.

ЛФК у дітей з прогенічним прикусом справляє як загальнорозвиваючий, так і профілактичний вплив. У початковий період прикусу основну роль відіграють загальнозміцнювальні та профілактичні заходи для саморегулювання аномалії (санація порожнини рота, нормалізація носового дихання, усунення шкідливих звичок тощо). Обов'язковим елементом режиму дня дитини з прогенією мають бути заняття ЛФК, що включають прогулянки та ігри на свіжому повітрі, а також виконання спеціальних вправ.

Рекомендують вправи, які наводимо нижче.

1. Натискання язиком на верхні передні зуби та ясна протягом 20-30 с з наступною паузою 10—15с, 10—12 разів.

2. Захоплювання нижньої губи верхніми різцями.

3. Виштовхування кінчиком язика верхніх передніх зубів у напрямку губ.

4. Трохи піднявши голову, почергово відкривати і закривати рота, намагаючись дістати кінчиком язика край твердого піднебіння в момент закривання рота.

5. Відсування нижньої щелепи назад, впираючись у підборіддя, та утримання її в такому положенні протягом 10-15 с, 10-15 разів з паузами 5-10 с.

6. Натискати пластмасовим шпателем на верхні зуби вперед, а на нижні - назад.

Ці та подібні до них вправи дитина повинна виконувати багато разів щодня, поєднуючи їх із загальнорозвиваючими й дихальними. Треба тільки стежити, щоб деякі із спеціальних вправ не перетворилися в шкідливі звички. Слід пояснити дітям, що вправи застосовують для лікування, тому їх треба виконувати певну кількість разів під наглядом дорослих.

Дітям з аномаліями прикусу у вертикальній площині (глибокий і відкритий прикус) також показана ЛФК у ранні терміни, при цьому належну увагу слід приділяти не лише спеціальним, а й коригуючим гімнастичним вправам, за допомогою яких виправляють дефекти постави.

В осіб з такими аномаліями прикусу голова зміщена вперед, що зумовлює переобтяження шийного відділу хребта і в подальшому призводить до формування дефектів постави в сагітальній площині. Коригуюча гімнастика, спрямована на зміцнення м'язів задньої ділянки шиї, .м'язів спини й живота, сприяє утворенню м'язового корсета і профілактиці викривлення хребта.

У дітей з глибоким прикусом верхні передні зуби перекривають однойменні нижні майже повністю, торкаючись навіть слизової оболонки альвеолярної частини нижньої щелепи. Ріжучий край нижніх різців також досягає слизової оболонки піднебіння, весь час травмуючи її під час жування.

У дітей з глибоким прикусом змінюється функція жувальних м'язів; особливо послаблені м'язи, які висувають нижню щелепу, а також власне жувальний і виковий м'язи. Обличчя при цьому широке і коротке, нижня губа вивернута назовні, верхня губа коротка, підборіддю дає.

Для відновлення порушеної координації функції жувальних м’язів (переважний розвиток м'язів, які піднімають нижню щелепу, й слабкість м'язів, які висувають її вперед) тренують бічний криловидний м'яз (див. рекомендовані вище вправи); ці вправи поєднують із вправами для м'язів шиї, пояса верхніх кінцівок і спини. Рекомендується також статичне напруження і розслаблення жувальних м'язів з поступовим збільшенням сили і часу напруження (починають з 1-2 с і доводять до 5-10 с.

Для зміцнення м'язів, що піднімають нижню щелепу, можна користати олівець з натягнутою на нього гумовою або хлорвініловою трубкою, який кладуть між різцями спочатку з правого, а потім з лівого боку, стискаючи й розтискаючи зуби та поступово збільшуючи кількість рухів та їх інтенсивність.

У разі неправильного ковтання, яке супроводжується роз’єднанням зубних рядів, упиранням язика у внутрішню поверхню губи з наступним її випинанням, напруженням мімічних м'язів тощо, рекомендують багаторазово виконувати спеціальні вправи. Пацієнт повинен зімкнути губи й зуби, кінчиком язика впертися у верхні передні зуби й передню ділянку твердого піднебіння, а потім зробити ковток води або кашоподібної їжі. Під час виконання вправи треба стежити за тим, щоб не напружувались мімічні м'язи, особливо підборідний. Вправу слід виконувати серіями (по 10-15 ковтків), повторюючи 3-4 рази щодня.

Відкритий прикус характерний тим, що у дітей з цією аномалією немає контакту зубів у вертикальному напрямку, найчастіше в ділянці передніх зубів. У них зменшується сила жувальних м'язів, послаблюється активність мімічних м'язів і м'язів язика. Лікування комплексне, розпочинати його треба в період змінного прикусу. ЛФК призначають для нормалізації носового дихання, зміцнення м'язів і профілактики викривлення хребта, а також тренування жувальних і мімічних м'язів та м'язів язика.

Застосовують спеціальні вправи для колового м'яза та інших м'язів ділянки рота, а також для м'язів язика і м'язів, які піднімають нижню щелепу.

У дітей з відкритим прикусом язик розташовується між передніми зубами, перешкоджаючи змиканню їх, кінчик язика недостатньо рухливий, внаслідок чого порушується артикуляція.

Орієнтовний комплекс вправ для м'язів язика

І. Висування язика й облизування губ із напіввідкритим і відкритим ротом.

2. Піднімання кінчика язика до верхніх різців і пружисте проведення ним по твердому й м'якому піднебінню.

3. Надання висунутому язику форми трубочки, лопатки та максимальне повертання його вправо, вліво, вгору, вниз.

4. Сильне впирання кінчиком язика в язикову поверхню верхніх різців під час скорочення жувальних м'язів (тобто стиснувши щелепи).

5. Швидке згинання й розгинання язика (впираючись у передній відділ твердого піднебіння) і висування його.

6. Колові рухи язиком по язиковій вестибулярній (лицевій) поверхні зубів (справа наліво й зліва направо).

7. Цмокання, загнувши кінчик язика догори й назад, тобто надавши йому форми гачка.

8. Вимовляння звуків «тк», «рт-тр», «д-д-д».

9. Упирання кінчиком язика по черзі в кожну щоку.

10. Повільний рух кінчиком язика по зовнішній поверхні верхнього ряду зубів (рахувати зуби).

11. Висування язика зі спробою дістати кінчик носа.

12. Ковтання слини або маленьких порцій води, піднявши догори кінчик язика і притиснувши його до передньої ділянки твердого піднебіння.

Вправи для м'язів язика дитина повинна виконувати тривалий час, аж поки не буде досягнуто нормального його положення в порожнині рота як у спокійному стані, так і під час виконання функцій. Щоразу ці вправи треба закінчувати полосканням горла теплою водою.

Для зміцнення жувальних м'язів рекомендується жувати цукерки типу «Ірис», жувальну гумку, здійснювати статичне стискування зубів (центральна оклюзія), відкривати і закривати рот з опором тощо.

Вправи для жувальних м'язів слід чергувати із вправами для мімічних м’язів і тренування носового дихання.

Таким чином, застосування у ранні терміни загальнозміцнювальчих і спеціальних вправ у дітей з різними аномаліями прикусу сприяє природньому біомеханічному стимулюванні росту кісткової тканини і є важливими засобом цілеспрямованої дії на патологічно змінені кісткового-м’язові структури лицевого відділу черепа.

Завдяки пластичності кісткової тканини період росту регулярне виконання індивідуально підібраних вправ дає змогу спрямовувати розвиток щелеп у бажаному напрямі. Слід попередити дітей і батьки, що успіх лікування залежить від наполегливого й тривалого (від кількох місяців до кількох років) застосування ЛФК.