Гнійно-запальні процеси в щелепно-лицевій ділянці

Сучасна тактика лікування гнійно-запальних захворювань м'яких і кісткових тканин щелепно-лицевої ділянки передбачає хірургічне втручання разом із застосуванням загальнозміцнювальних засобів, які підвищують захисні сили організму.

Одонтогенні запальні захворювання щелеп (періодонтит, періостит, остеомієліт) і гнійно-запальні захворювання м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки (абсцес і флегмона) нерідко призводять до виникнення вторинних ускладнень—порушення функцій мімічних і жувальних м’язів, розвитку рубцевої контрактури висковощелепного суглоба.

Запобігання ускладненням і ефективне відновлення порушених функцій після хірургічного втручання у хворих із запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки великою мірою залежить від своєчасного й методично правильного застосування ЛФК. Включення її до комплексного лікування цих хворих зумовлене загально зміцнювальною дією ЛФК та можливістю місцевого впливу на уражені тканини за допомогою спеціальний вправ. Методика "занять ЛФК після хірургічного лікування гнійно-запальних захворювань щелепно-лицевої ділянки враховує загальні принципи застосування ЛФК у стоматології. ЛФК призначають після хірургічного лікування вогнища запалення, зменшення больового синдрому та поліпшення загального стану хворого, що настає звичайно через 1—2 дні після операції. Субфебрильна температура тіла й помірне підвищення ШОЕ, які бувають у деяких хворих, не є протипоказанням до призначення ЛФК.

Методика занять ЛФК базується на періодах, які віддзеркалюють клінічний стан хворого та динаміку процесу загоєння післяопераційної рани.

Перший період застосування ЛФК, (ранній післяопераційний період) триває приблизно 5—7 днів, протягом яких режим рухів змінюється від ліжкового (перші 3 дні після операції) до палатного або вільного.

Стан післяопераційної рани в цей період характеризується розвитком фази-гідратації та початком появи грануляцій.

У перший період засобами ЛФК вирішують такі завдання: а) загальна тонізуюча дія та поліпшення психоемоційного стану хворого; б) посилення місцевого кровообігу, сприяння процесам гідратації в ділянці післяопераційної рани; в) запобігання розвитку порушень функцій мімічних і жувальних м'язів та утворенню контрактури висково-щелепного

суглоба; г) профілактика порушень, пов'язаних з обмеженням рухової активності хворого.

Для реалізації цих завдань застосовують такі вправи: а) загально-розвиваючі для м'язів кінцівок, спини та живота в повільному темпі з в. п. сидячи або лежачи в ліжку з трохи піднятим головним його кінцем; б) статичні й динамічні дихальні з акцентом на подовженому видиху; в) вправи для мімічних і жувальних м'язів (не слід доводити до посилення больових відчуттів) у поєднанні з рухами голови.

Із форм ЛФК в цей період застосовують ЛГ, індивідуальні завдання для самостійного виконання хворим комплексу вправ, РГГ.

У перші 2—3 дні після операції (ліжковий режим) хворому рекомендують використати дренажне положення — лежати на боці розрізу, що часто поліпшує природне відтікання рідини з післяопераційної рани і зменшує набряк м'яких тканин обличчя.

У цей період треба особливо старанно доглядати за післяопераційною раною й створювати умови для душевного заспокоєння хворого. Чуйне й уважне ставлення до хворого під час занять ЛФК потенціює дію фізичних вправ, цілюще впливає на настрій пацієнта й сприяє швидкому одужанню.

Заняття ЛФК у ранній післяопераційний (перший) період передбачають

Т а б л и ц я 29. Схема-процедури ЛГ для хворих Із гнійно-запальними процесами у щелепно-лицевій ділянці у ранній післяопераційний період (перший період застосування ЛФК)

Частина	Характер вправ	Трива-лість, кв.	Методичні вказівки	Цільова настанова
Вступна	Вправи в потягування, статичні й динамічні вправи, найпростіші рухи в дистальних відділах кінцівок (згинання, орозгинання, обертання кистей і стоп), діафрагмальне дихання	3-5	Темп повільний, припустипе прискорення ЧСС після вико-нання вправ не більше ніж на 10-20% порівняно зі станом спокою. Відпочинок між вправами пови-нен тривати до повернення ЧСС до вихідного рівня.	Стимулювання кровно-бігу та ди-хання, підготовка до спеціа-льних вправ
Основна	Вправи для м’язів спи-ни, живота й рухи го-лови у різних напрям-ках, які треба викону-вати без напруження та затримання дихання. У положенні на спині з трохи піднятим голов-ним кінцем ліжка імі-тація їзди на велоси-педі, рухів ножиць тощо. Бічні та колові рухи таза з опорою на стопи зігнутих ніг. Спеціальні вправи для мімічних і жувальних м’язів	10-12	Темп і амплітуда рухів середні, інтенсивність навантаження повинна бути такою, щоб прискорити ЧСС не перевищувало 30-40% порівняно із станом спокою. Спеціальні вправи потрібно виконувати з малою ампулі ту-дою та невели-кою кількістю повторень, уникаючи появи (збільшення) болю.	Стимулю-вання загаль-ного крово-обігу, трофік-них процесів та функції ор-ганів черевної порожнини. Прискорення розсмоктування запальних набряків в тканинах щелепно-лицевої ділянки
Заключ-на	Динамічні дихальні вправи з одночасним розслабленням м’язів верхніх і нижніх кінці-вок. Діафрагмальне ди-хання за участю м’язів щічної ділянки й рота (вимова звуків “фу”-“фу”-“фу”)	2-3	Темп вільний, повернення ЧСС вихідний рівень	Зниження за-гального фі-зикного на-вантаження, закріплення навичок правильного дихання
	Усього:	15-20

проведення процедури ЛГ індивідуальним (іноді груповим методом протягом 15—20 хв.

Основні методичні положення, які характеризують особливості, проведення ЛГ, відображені у запропонованій схемі (табл. 29).

Коли в рані з'являється шар грануляційної тканини, її зві, .."оть від дренажу і накладають на тривалий час пов'язку з оліїстими речовинами. З цього моменту починається другий період застосування ЛФК, що передбачає збільшення рухової активності хворого й широке використання спеціальних вправ. Хворому призначають вільний режим рухів, рекомендують прогулянки на свіжому повітрі (уникати охолодження). Вправи для мімічних і жувальних м'язів хворі виконують без обмежень; з максимальною амплітудою рухів; використовують механотерапію. Основною формою. занять у другий період застосування ЛФК є індивідуальні самостійні завдання з ЛГ, які хворі виконують багаторазово (не менше ніж 6—10 разів) протягом дня. Для контролю за ефективністю спеціальних вправ треба щодня визначати ступінь відкривання рота.

Третій, відновний, період застосування ЛФК. починається в тому разі, якщо є залишкові явища запального процесу у вигляді порушень функцій мімічних і жувальних м'язів, контрактури висковощелепного суглоба тощо.

Основне завдання у цей період — повне відновлення порушених функцій, адаптація хворого до побутових і виробничих навантажень. Звичайно третій період занять ЛФК проводять в амбулаторних або домашніх умовах. Хворі виконують спеціальні вправи без обмежень і повторюють їх багато разів протягом дня. Широко використовують обтяження та опір за допомогою пальців, гумових пробок тощо для більш інтенсивної

дії на тканини щелепно-лицевого ділянки. Показане застосування механотерапії, масажу й фізіотерапевтичних процедур.

У хворих із гнійно-запальними процесами у слинних залозах (сіалоденіт, аротит, слинна фістула тощо), а також із доброякісними і злоякісними пухлинами найефективнішим методом лікування е оперативне втручання. Вирішальне значення для запобігання ускладненням після нього має правильне ведення післяопераційного періоду. Слід обмежити тривалість ліжкового режиму (звичайно не більше ніж 2—3 дні), що залежить від загального стану хворого. До занять ЛФК можна приступати наступної після операції доби, однак до зняття швів (якщо вони були накладені) обмежують застосування спеціальних вправ для мімічних і жувальних м'язів. Після зняття швів (звичайно на 7—8-й день після операції) ці вправи можна виконувати в повному обсязі.

Особливої уваги потребують хворі після видалення пухлин молярних слинних залоз. Через те- що рану не можна глухо зашити, дефекти м'яких тканин нерідко рубцюються, а це призводить до розвитку контрактури. Для профілактики цього ускладнення уже на 2—3-й день після операції слід здійснювати активно-пасивну механотерапію. З цією метою між зубами ставлять роз'єднувальну розпірку з твердої гуми у вигляді трикутної призми з основою 3,5—4 см. Удень через кожні 2—3 год розпірку треба виймати і виконувати рухи нижньою щелепою (вперед, у сторони й колові—по 5—10 хв), поєднуючи їх із вправами для м'язів шиї, верхніх кінцівок і мімічних м'язів. На ніч рекомендується залишати розпірку між зубами. Заняття ЛГ та застосування механотерапії продовжують до повного зникання утруднень з відкриванням рота.