Облік ефективності лікувальної фізкультури

Ефективність занять ЛФК залежить від правильності добору засобів, форм і методів ЛФК та дозування фізичних вправ. Оцінюють ефективність одного заняття (терміновий ефект) та курсу лікування із застосуванням ЛФК (кумулятивний ефект).

До карти хворого, котрий відвідує кабінет ЛФК, для оцінки ефективності занять заносять результати простих функціональних проб до і після навантаження (ЧСС, артеріальний тиск, дихання), антропометрії (зріст, маса тіла, окружність грудної клітки, спірометрія, кистьова динамометрія) і виміру об'єму рухів у суглобах. У вкладному листку для хворих із порушеннями опорно-рухового апарату зазначають результати обстеження рухливості хребта (вперед, назад, вправо, вліво), силової витривалості м'язів (спини, живота, тулуба), відносної довжини ніг, окружності живота і величини поперекового лордозу. Результати процедур ЛФК у картці визначають за пульсом до і після занять, а також за суб'єктивними даними.

Досліджуючи безпосередні реакції організму хворого на фізичне навантаження в одному занятті, можна судити про їх адекватність щодо функціональних можливостей організму хворого в цілому або його окремих фізіологічних систем і органів. Для цього, як і в спортивній медицині, проводять лікарсько-педагогічні спостереження. Доцільно застосовувати пульсотахометр, електрокардіосигналізатор або телеелектрокардіограф.

У період відновного лікування проводять стандартні функціональні проби або оцінюють реакцію організму хворих на стандартні тести-комплекси. Основне завдання цих досліджень—одержати додаткову інформацію для вирішення питання про можливість розширення рухового режиму. Так, перед тим як переводити хворих із суворого ліжкового режиму на розширений ліжковий режим, доцільно провести пробу з переходом із положення лежачи в положення сидячи (3—5 разів залежно від стану хворого). До призначення напівліжкового (палатного) режиму варто провести орто- і кліноортостатичну проби, 5 і 10 присідань на стілець за 30 с і 60 с. Перед призначенням вільного режиму можна запропонувати пробу зі сходженням по східцях у середньому темпі на один поверх та 10 присідань за 30 с. За аналогією для кожного режиму проводять стандартні тести-комплекси: розширений ліжковий режим—лежачи 10— 15 хв, моторна щільність 35—45%, напівліжковий (палатний)—сидячи 20—25 хв, моторна щільність 45—50 %, вільний режим —сидячи і стоячи 30—40 ув, моторна щільність 50—60 %. Застосовують також вело- або стоп-ергометричний тест для визначення порогової толерантності до фізичних навантажень. У такому разі під час занять ЛФК інтенсивність фізичних навантажень повинна бути на 25—30 % меншою від порогової толерантності.

Оцінюючи ефективність ЛФК під впливом курсу відновного лікування, досліджують зміни показників фізичного розвитку (соматоскопія й антропометрія), проводять динамічні функціональні проби з присіданням, відскоками, бігом і ходьбою на місці. Одержану інформацію рої ширюють спеціальні функціональні тести для оцінки окремих фізіологі. них систем (спірометрія, спірографія, пневмотахометрія, пневмотонометрія, електрокардіографія та ін.) і опорно-рухового апарату (міотономеїрія, електроміографія та ін.). До спеціальних тестів також належать функціонально-руховий тест для оцінки ступеня рухових порушень і засвоєння навичок самообслуговування, тест на силову витривалість м'язів спини і живота тощо. Після курсу лікування рекомендують навантажуючі тести з екстраполяцією для розрахунку потужності фізичного навантаження, потрібного для включення 75 % аеробних можливостей обстежуваного (тести PWC_150-170). Екстраполяція необхідна для того, щоб уникнути значного збільшення ЧСС, яке може бути небезпечним для здоров'я. Застосовуючи тести PWC_150-170, у ЛФК можна задовольнитися навантаженнями, за яких ЧСС досягає 100—110 і 120—130 за 1 хв, а потім екстраполювати па 150 або 170 за 1 хв залежно від віку.

Визначаючи толерантність до фізичних навантажень, можна не тільки оцінити ефективність курсу ЛФК, а й визначити рівень підготовки до фізичної праці. Для цього порогову толерантність зіставляють із професійними енерговитратами. Беруть до уваги, що для легкої фізичної прані характерні короткочасні енерговитрати - 2,5 - 3 ккал/хв (10,5 - 21 кДж/хв), середньої важкості – 5 - 7,5 ккал/хв (21—31,5 кДж/хв), а для важкої фізичної праці—7,5—10 ккал/хв (31,5—42 кДж/хв). Енергетичний рівень порогового навантаження розраховують шляхом пореводу величини інтенсивності навантаження, вираженої в одиницях потужності, на енергетичні еквіваленти. З цією метою потужність порогового навантаження під час вело- або степ-ергометрії перемножують на коефіцієнт 0,068. Наприклад, порогова толерантність 110 Вт, що в енергетп йому виразі складає 7,48 ккал/хв (110-0,068 = 7,48). Таким чином, цей обстежений після виписування із лікувального закладу може приступити до фізичної праці середньої важкості.

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА В КЛІНІЦІ ВНУТРІШНІХ ХВОРОБ

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА ДЛЯ ОСІБ

ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ СЕРЦЕВО-

СУДИННОЇ СИСТЕМИ

КЛІНІКО-ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ

ЛФК є складником комплексної кардіологічної реабілітації, яка використовує координоване призначення медичних, соціальних та професійних засобів з метою пристосування хворого до нового способу життя та забезпечення йому можливості досягти високого рівня працездатності.

Лікувально-відновна дія фізичних вправ грунтується на їх здатності чинити загально тонізуючу, трофічну, компенсаторно-пристосувальну і нормалізуючу дію. Призначення хворому ЛФК підвищує впевненість у доброму прогнозі перебігу захворювання, поліпшує його психоемоційний стан. Під час виконання адекватно дібраних фізичних вправ, які відповідають можливостям серцево-судинної системи, відбувається формування тимчасових зв'язків між м'язовим апаратом і системами, що забезпечують перебіг цієї реакції (серцево-судинна, дихальна, кров та ін.). Ці зв'язки виникають на основі рефлекторного принципу координації за участю моторних структур кори, стріопалідарної системи, довгастого, середнього мозку та сегментарного рівня спинного мозку, з вибірковим включенням відповідних м'язових груп та підключенням вегетативних центрів регуляції серцево-судинної, дихальної систем та ін.

Систематичність, поступовість у дозуванні та індивідуалізація добору фізичних вправ забезпечують утворення в корі великого мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції відбувається затухання іншого патологічного вогнища збудження. Завдяки цьому механізмові здійснюється корекція нейрогенних порушень на рівні підкіркових утворень за рахунок вирівнювання процесів збудження та гальмування, що спостерігається у хворих на гіпер- та гіпотензією, кардіоневроз тощо.

Через неврогенний механізм регуляції відбувається активація гормонально-гуморальної ланки, яка проявляє свій модулюючий вплив на клітинному та молекулярному рівнях. Унаслідок м'язової діяльності розширюються коронарні судини, прискорюється кровообіг, збільшується кількість функціонуючих капілярів у міокарді, підвищується потужність систем енергозабезпечення та транспорту іонів. На тлі прискореного кровообігу поліпшуються трофічні процеси у серцевому м'язі, він зміцнюється, посилюється його скоротлива здатність.

Унаслідок виконання фізичних вправ удосконалюються мікронасосні властивості скелетних м'язів та міокарда. Завдяки цьому механізмові здійснюється 2 функції: внутрішня — самозабезпечення кров'ю скелетних м'язів і міокарда, та зовнішня — підсмоктування артеріальної крові, • проштовхування по внутрішньо м’язових капілярних судинах та нагнітання венозної крові з потенційною силою, яка перевищує максимальний артеріальний тиск. Скелетні м'язи являють собою периферичне серце і разом з іншими екстракардіальними насосами—грудним, черевним, діафрагмальним, — а також венозними помпами допомагають серцю забезпечити нормальну циркуляцію крові по великому і малому колу кровообігу. Наслідком занять ЛФК є підвищення еластичності судин, зниження периферичного кровообігу. Під час м'язової діяльності посилюється утворення різних біологічно активних речовин, які справляють стимулюючий вплив на роботу різних органів і систем.

Із судинної стінки у кров виділяється простациклін, який дає вазо-днлататорний ефект, при цьому підвищується концентрація різних антикоагулянтів у кров'яному руслі (антитромбін III та ін.) і фібринолітиків, які поліпшують реологічні властивості крові та стан мікроциркуляції. М'язова діяльність підвищує холінреактивність тканини, що сприяє економізації роботи серця. Тривале виконання фізичних вправ у аеробному режимі забезпечує стимулюючий вплив на процеси окисного-фосфорилювання, зумовлюючи зниження в крові кількості аерогенних ліпідів, і нормалізує загальний обмін речовин. Завдяки чому можна досягти зворотного розвитку атеросклерозу у. разі його початкових проявів.

На тонус холін- чи адренергічних систем, порушення яких визначають у хворих на гіпо- гіпертонічну хворобу, здатні здійснити диференційований вплив спеціальні дихальні вправи. Для цього регулюють вдих чи видих, а також затримують після них дихання (тонізуюче і заспокійливе дихання). За допомогою таких дихальних вправ можна зберегти рівновагу між тонусом парасимпатичної та симпатичної частин вегетативні)' нервової системи, що забезпечить підтримку артеріального тиску на рівні оптимальних величин (М. Г. Триняк, 1991). Суттєво, що попереднє тренування стійкості до гіпоксії значною мірою запобігає порушенням, які відбуваються в серці під впливом стресу.

Повноцінність трудової реабілітації для осіб, які перенесли захворювання серцево-судинної системи, забезпечують поступовим підвищенням фізичного навантаження на заняттях ЛГ шляхом використання різноманітних засобів ЛФК, розширення режиму з метою адаптації до побутових і виробничих навантажень. Це здійснюється на різних етапах лікування: у стаціонарі, центрі реабілітації, санаторії або у поліклініці.

ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗКУЛЬТУРИ ЗА НАЯВНОСТІ ОКРЕМИХ ЗАХВОРЮВАНЬ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

Гіпотонічна хвороба

Завдання ЛФК:

1. Нормалізувати процеси збудження і гальмування в нервовій системі та відновити порушену рівновагу центральної і вегетативної нервової системи.

2. Встановити і закріпити умовно-рефлекторні зв'язки (моторно-вісцеральні та вісцерально-моторні), які сприяють підвищенню артеріального тиску.

3. Активізувати обмін речовин.

4. Активізувати екстракардіальні фактори кровообігу та підвищити тонус м'язів і судин.

5. Поліпшити адаптаційні можливості організму до дії несприятливих чинників навколишнього середовища.

6. Зменшити потребу у фармакологічних препаратах.

7. Підвищити розумову і фізичну працездатність хворого.

Протипоказання до призначення ЛФК: значне погіршення самопочуття хворого (серцевий біль, слабкість, запаморочення), стан гіпотонічного і кризу, порушення серцевого ритму (пароксизмальна тахікардія, миготлива аритмія, часті екстрасистоли).

Після гіпотонічного кризу Л Г призначають на ліжковому режимі з метою швидкого переходу на палатний режим. Вправи ЛГ для м'язів кінцівок, тулуба, дихальну гімнастику виконують спочатку у в. п. сидячи чи стоячи. У разі поліпшення стану здоров'я та зростання тренованості включають вправи з предметами, на рівновагу, координацію, різні варіанти ходьби. Для тренувань вестибулярного апарату рекомендують рухи головою із розплющеними і заплющеними очима.

Спеціальні вправи для осіб із гіпотонічною хворобою — це вправи зі статичними і динамічними (шандкісно-силовими) зусиллями, з невеликим обтяженням (гантелі, медицинбол), які сприяють підвищенню тонусу судин та загального тонусу. Процедура ЛГ триває 20—25 хв, темп виконання вправ—повільний та середній, метод—груповий та індивідуальний.

Для підвищення тонусу судин застосовують силові вправи та вправи зі статичним напруженням від 2—3 с до 5—6 с. Оскільки максимальний пресорний ефект від статичних зусиль з'являється через декілька хвилин, то їх слід виконувати наприкінці занять.

Особам із гіпотонічною хворобою показані також дихальні вправи із затримкою дихання на вдиху (вдих—затримка дихання—видих). Вони активізують симпатико-адрегалову систему, що проявляється підвищенням артеріального тиску, підвищенням серцевих скорочень та збільшенням коефіцієнта поглинання кисню тканинами (табл. 20).

У разі схильності до спастичних реакцій призначають процедури у такій послідовності: киснева ванна—ЛГ—масаж, а в разі атонії судин; масаж — ЛГ — киснева ванна.

Крім ЛГ застосовують теренкур, ближній туризм, спортивні та рухливі ігри, гідрокіиезотерапію, трудотерапію, елементи спорту (плавання, гребля, лижі та ін.), психотонічне тренування.