Засоби лікувальної фізкультури

Засоби ЛФК—це передовсім фізичні вправи. До числа засобів ЛФК належать також природні чинники (опромінювання сонцем, аерація, водні процедури) і лікувальний масаж.

Фізичні вправи за направленістю дії підрозділяють на загальнорозвиваючі та спеціальні. Загальнорозвиваючі вправи дають загально зміцнювальний ефект. Завдання спеціальних вправ—вибіркова дія з урахуванням характеру захворювання чи травми. За характером м'язового скорочення фізичні вправи бувають динамічними (ізотонічне скорочення) і статичними (ізометричне скорочення). За ступенем активності розрізняють активні та пасивні динамічні вправи. За допомогою відтворення в думках виконують ідеомоторні вправи (посилання імпульсів до скорочення м'язів). Застосовують і фізичні вправи, що грунтуються на принці природних синкінезій. Крім цього, виділяють коригуючі вправи, вправи на розслаблення та розтягування м'язів, на рівновагу, ритмопластичні ;. рефлекторні вправи. Останні призначені для дії на визначені м'язові групи шляхом застосування подразника, який зумовлює той чи інший рефлекс (наприклад, рефлекси повзання, розгинання хребта у дітей 1-го року життя та ін.).

Дихальні вправи групують таким чином: «локальні» (для збільшення об'єму вентиляційної функції окремих частин легень), з опором диханні -(для зміцнення дихальних м'язів), такі, що підвищують рухливість грудної клітки і діафрагми, з відтворенням звуків (для полегшення видиху), дренажні, з дозованою затримкою дихання і з вольовим керуванням диханням. Їх можна виконувати в динамічному і статичному режимах, використовуючи чи виключаючи рухи кінцівок і тулуба. На відміну від спокійного звичайного дихання, яке повинно бути оптимальним за частотою і глибиною, дихальні вправи можуть мати, своїм завданням гіпер- і гіповентиляцію легень.

ЛФК включає вправи з використанням гімнастичних предметів і прикладів (гімнастичні палиці, м'ячі, гантелі, булави тощо).

Форми застосування лікувальної фізкультури

Форми, в яких проводять ЛФК, пов'язані з методами проведення занять. Розрізняють гімнастичний, спортивно-прикладний та ігровий методи.

Гімнастичний метод переважає в ранковій гігієнічній гімнастиці (РГТ). її проводять на свіжому повітрі, на відкритих верандах, у залах, рідше—в палатах. Коли заняття РГГ проводять у групі, диференціацію щодо нозологічних форм захворювань звичайно не проводять. Для заняття відводять не більше ніж 15 – 20 хв.

Лікувальна гімнастика (ЛГ) - це найбільш удосконалена форма ЛФК." В ослаблених хворих саме їй віддають перевагу як суворо диференційованій процедурі, її можна проводити індивідуальним, мало груповим (6—8 осіб) і груповим (15—20 осіб) методами. У разі необхідності дають завдання для додаткових самостійних занять. Тривалість індивідуальних процедур до 15—35 хв, групових—до 20—45 хв залежно від нозологічних форм захворювань.

Гімнастику у воді. як правило, проводять у басейнах і ваннах з підігрітою водою (відповідно до 26—28 °С і 36—38 °С), обладнаних поручнями, драбинами та іншими пристроями для занять. Тривалість занять індивідуальним, малогруповим і груповим методами — 20—30 хв.

Спортивно-прикладний метод проведення занять широко використовують у прогулянках, які можуть бути пішохідними, на лижах, човнах і велосипедах. Прогулянки тривають від 30 хв до 1—1,5 год. Під час прогулянок можна робити зупинки, відпочивати сидячи.

На відміну від пішохідних прогулянок дозована ходьба по рівних маршрутах і теренкур (дозовані сходження з кутами підйомів до 15°) проводять із суворим дотриманням темпу (від 70—80 до 110—120 кроків за 1 хв) і контролем дихання на маршрутах 500—3000 м.

Ближній туризм у ЛФК звичайно проводять у вигляді одноденних пішохідних походів протяжністю до 10—12 км в обидва кінці.

Біг підтюпцем як самостійну форму ЛФК застосовують у хворих, які пройшли вже підготовку в ходьбі і мають попередній досвід. Перемінний метод бігу в ЛФК звичайно не використовують. Тривалість бігу підтюпцем при інтервальному і безперервному методах— 10—15 хв. Є електронні дозатори темпу, які задають темп ходьби і бігу в межах 60—180 кроків за 1 хв.

Дозоване плавання в ЛФК проводять інтервальним методом стилем «брас» або вільним стилем у визначеному темпі. Враховують кількість гребків за 1 хв або швидкість пропливання відрізків 25—50 м і вимагають виконання видиху у воду. Якщо заняття проводять у плавальному басейні з водою, що підігрівається (до 26—28 °С), тривалість перебування у воді може досягати ЗО—45 хв.

У ЛФК набули поширення тренажери велосипедного і човникового типів, їх звичайно використовують протягом 20—ЗО хв у хворих з порушеннями жирового обміну, для підвищення функціональних резервів серцево-судинної та дихальної систем, рідше — в травматології й ортопедії, де добре зарекомендувала себе механотерапія — вправи на спеціальних апаратах або приладах (маятникового і блокового типів).

Як форму ЛФК виділяють дозовані ігри. Розрізняють ігри на місці, малорухливі, рухливі та спортивні. У ЛФК популярні кегельбан, городки, бадмінтон, настільний теніс, волейбол, теніс, а також елементи баскетболу, ручного м'яча, футболу і водного поло. Тривалість занять — до 1 год.

Звичайно виділяють 3 періоди: 1-й період відповідає фазі мобілізації організмом фізіологічних механізмів боротьби з хворобою і формування тимчасових компенсацій, 2-й —фазі зворотного розвитку змін і формування постійних компенсацій (період одужання), 3-й—відповідає завершенню періоду одужання (підтримуючий). У травматології увесь курс ЛФК умовно підрозділяють на період іммобілізації (абсолютної та відносної), постіммобілізаційний і відновний. У хірургії розрізняють передопераційний, ранній та пізній післяопераційний періоди, в яких ЛФК застосовують диференційовано.