Захворювання жовчовивідних шляхів

Завдання ЛФК: нормалізація центральних і периферичних механізмів нервової регуляції функції жовчного міхура та жовчовивідних шляхів; полегшення відтоку жовчі (гіпокінетична форманта виведення дрібних конкрементів (жовчнокам'яна хвороба); активізація кровообігу в печінці та інших органах травлення; поліпшення функції кишок (боротьба із аакрепами, стимулювання обміну речовин; загальнозміцнювальна дія на організм.

ЛФК показана хворим на хронічний холецистит, холангіт, неускладнену жовчнокам'яну хворобу у фазі ремісії та на дискінезію жовчовивідних шляхів.

Протипоказання: гострі прояви захворювання, значний больовий синдром, часті приступи жовчнокам'яної хвороби.

До спеціальних відносять вправи для м'язів живота з періодичним підвищенням і зниженням внутрішньочеревного тиску; для м'язів тулуба (повороти, нахили, обертання), вправи типу змішаних висів на гімнастичній стінці, глибоке діафрагмальне дихання та вправи на розслаблення. При цьому використовують- в. п., що знижують внутрішньочеревний тиск, у тому числі на лівому боці (для полегшення відтоку жовчі) та на правому боці (для посилення впливу діафрагми на кровообіг у печінці). Застосовують також положення стоячи і сидячи. Методика ЛФК має деякі особливості залежно від форми дискінезії жовчовивідних шляхів. Для хворих із гіпокінезією жовчного міхура показані різні вправи для м'язів'живота з поступово наростаючим навантаженням. Вправи виконують з повною амплітудою. Треба мати на ув;.зі, що дихальні вправи з уповільненням дихальних рухів на вдиху і на видиху допомагають зменшити диспепсичні явища та больові відчуття. Навпаки, нахили та обертання тулуба, які призначають для підвищення внутрішньочеревного тиску та поліпшення відтоку жовчі, можуть спричинити нудоту і відрижку, тому їх застосовують з урахуванням самопочуття хворого. Чергування вправ з напруженням та розслабленням м'язів живота зумовлює коливання внутрішньочеревного тиску, яке забезпечує ефективність лікування. Темп виконання вправ середній, інколи швидкий. До занять включають різні види ходьби, в тому числі з високим підніманням, стегон, малорухливі та рухливі (в стадії ремісії) ігри. Фізичне навантаження середньої інтенсивності.

Якщо у хворого гіперкінетична дискінезія, слід уникати значних статичних напружень м'язів, особливо передньої черевної стінки. Використовуючи різні в. п., все ж таки перевагу віддають положенню лежачи на спині — воно сприяє кращому розслабленню м'язів і зменшенню диспепсичних симптомів. Загальнозміцнювальні та спеціальні вправи чергують з дихальними та вправами на розслаблення. Махові рухи здійснюють спочатку з обмеженою, потім з повною амплітудою, поступово вводять вправи зі снарядами, біля гімнастичної стінки, малорухливі ігри, виключаючи елементи змагання. Темп повільний з переходом на середній. Інтенсивність фізичного навантаження мала з наступним збільшенням до середньої. Для обох форм дискінезії фізіологічна крива навантаження має двовершинний характер, але для гіпокінетичної форми крутизна підйомів і спусків виражена значно різкіше, ніж для гіперкінетичної.

Курс ЛФК поділяють на 3 періоди, 1-й з яких відповідає розширеному ліжковому та палатному режимам, початок 2-го збігається з переводом хворого на вільний режим. Протягом курсу інтенсивність навантаження поступово наростає. У 1-й період процедура ЛГ триває до 15 хв, у 2-й період—20—25 хв, у 3-й—35 хв. Перші ;ІО процедур проводять через день, потім щоденно по одній, а у хворих із гіпокінетичною формою дискінезії можна двічі на день. Перед ЛГ рекомендують пасивний відпочинок лежачи 3—7 хв, який бажано використовувати для самомасажу живота.

Значно поліпшує функціональний стан печінки і жовчовивідних шляхів застосування сегментарно-рефлекторного масажу. При цьому масажують рефлексогенні ділянки: на спині справа — паравертебрально на рівні Cm—Civ, Div—Dx, міжреберні м'язи VII—IX ребер, лопатку та ділянку пахви: спереду—праву половину грудної клітки (з акцентом на реберну дугу), проекційні ділянки печінки і жовчного міхура.

Особливе місце у реабілітації хворих займає бальнеотерапія. Призначаючи мінеральні води, обов'язково враховують наявність калькульо-зу та форму дискінезії жовчних шляхів. Хворим на жовчнокам'яну хворобу та з гіперкінезією жовчного міхура рекомендують пити воду малої та середньої мінералізації (кримський нарзан, куяльник, нафтуся, березівська та ін.): хворим із гіпокінезією — води середньої та високої мінералізації (смиртавська, слов'янівська, єсентуки № 17, друскінінкай та ін.). Мінеральні води використовують і для дуоденального зондування, тюбажу та ванн. Хворим рекомендують також перлинні, кисневі та хвойні ванни, різні душі, грязьові аплікації.

На ділянку печінки і жовчного міхура призначають теплові процедури, електрофорез лікарських речовин, діадинамічні струми, ультразвук та інші фізіопроцедури; хворим із гіпомоторною дискінезією — електростимуляцію жовчного міхура та черевних гілок грудних нервів з правого боку. Певне значення має кліматотерапія.