Висновки

    Розглянувши дану тему, можна зробити наступні висновки. Особистість злочинця – це сукупність типологічних якостей індивіда, які зумовлюють скоєне ним злочинне діяння певного виду. Злочини скоюються не через задатки індивіда до злочинної поведінки і навіть не через те, що індивід не хоче або не розуміє, що потрібно жити за законом, а в результаті того, що у даної людини вкоренилась система змістовних утворень, яка зумовлює її викривлене ставлення до певної сторони соціальної дійсності. Оцінюючи особистість людини, яка скоїла злочин, потрібно виявити домінуючі спонукання та узагальнені способи її життєдіяльності, які утворюють загальну схему її поведінки та стратегію життєдіяльності. Людська поведінка організується певними вихідними ціннісними позиціями особистості. У психіці людини не існує якихось особливих "злочинних рис". Ще великий психолог А.Ф. Лазурський у своїх працях підкреслив, що викривлений розвиток людської особистості пов'язаний не з відсутністю чи недостатністю тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини.   Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дозволяє зробити висновок про те, що злочинці гірше засвоюють вимоги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальних цінностей, від малих груп — сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Злочинці відрізняються від законослухняних людей не "злочинними рисами" їх психіки, а тими негативними рисами характеру, тою спрямованістю особистості, які склалися в умовах їх життя, навчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність в поведінці та імпульсивність в діях, відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності і невпевненості в собі. Всі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, — свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність та ін.).

Причини злочинної поведінки закладені в особистості злочинця, для того, щоб їх зрозуміти, необхідно вивчити цю особистість, виявити ті зовнішні по відношенню до неї соціальні явища та процеси, які сформували її криміногенні риси. Саму ж злочинну поведінку потрібно вивчати не тільки для її запобігання чи присікання, але й для розуміння її причин. Можливо було б уникнути багатьох помилок, якби практичні органи — попереднього слідства, суд, установи, в яких відбувають покарання, — в центр уваги та професійних зусиль завжди ставили особистість, а не тільки умови її життя, той чи інший вплив не неї.

 Якщо прослідкувати генезис злочинної поведінки від її витоків до настання наслідків, можна констатувати, що вона є низкою багатогранної взаємодії між особистістю і середовищем, точніше — результатом такої взаємодії, незалежно від того, про який злочин йдеться і яка поведінка йому передувала. Але при цьому завжди очевидні відмінності передкримінальності  умисних злочинів та злочинів із-за необережності і неоднозначність особистості самого злочинця.       В особистісній структурі злочинця як типа особистості містяться елементи, які є психологічними передумовами злочинної поведінки. У духовному світі злочинця на свідомому та підсвідомому рівнях виявляються такі особливості, які формують мотиви злочинів та приводять до їх реалізації. Любий злочин не є випадковим по відношенню до особистості того, хто його скоює: в своїй основі він підготовлений всім розвитком її соціальних та психологічних властивостей. Кримінологічна типологія особистості злочинця допомагає виявити причини злочинної поведінки, а це значить, з більшою ефективністю попередити злочини. Отже, в кінцевому результаті вона повинна підкорятися загальним задачам боротьби із злочинністю.

Список використаної літератури і джерел

1. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.—К.: Каннон, А.С.К., 2001.—1104 с. 2. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Кондратьєва Я.Ю. Юридична психологія.—К.: Видавничий дім, 2000.—351 с. 3. Антонян Ю.М, Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследование преступлений.—М.: Юристъ,1996.—336 с. 4. Бедь М.М. Юридична психологія.—К.: Каравел, Л.: Новий світ—2000; Магнолія плюс, 2003.—376 с. 5. Дубягин Ю. П. Следующая жертва ты! Непридуманные криминальные сюжеты и азбука безопасности. — М.: Печатное дело, 1995. — 416 с. 6. Еникеев М. И. Юридическая психология: Учебник.—М.: Издательская группа "НОРМА—ИНФРА • М", 1999.— 517с. 7. Зелинский А. Ф. Криминальная психология.—К.: Юринком Интер, 1999.—237с. 8. Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя. — М.: Юрид. лит., 1968. 9. Кондрашков Н.И., Кудрявцев В.Н., Лейкина Н.С. и др. Личность преступника: Монографія.— М.: Юрид. лит., 1971. — 356 с. 10. Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб.пособие. — X.: Основа, 1990. — 198 с. 11. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія. Академічний курс.—К.: Видавничий дім, 2004.—421 с. 12. Корчинский А. "Леди-киллер" стреляет неважно, но часто // Киевские ведомости. — 1997. — 19 сент. — С. 21. 13. Лазурский А. Ф. Классификация личностей. — Пг., 1921. 14. Петрова А. С. Психологическая классификация личностей. — М., 1927.   15. Пирожков  В. Ф. Криминальная психология. — М.: Ось-89, 2001. —704с. 16. Познишев С. В. Основы пенитенциарной науки. — М., 1923. 17. Фэрри Э. Уголовная антропология и социализм // Проблеми преступности. — X., 1924. — Сб. 2-й. 18. Фомина А.С. Расследовние убивств, совершаемых по сексуальним мотивам // Расследование преступлений против личности: Учеб. Пособие/ Под ред. О.Я. Баева.—Воронеж: Изд-во Воронеж, гос. Ун-та, 1998.

кримінальної відповідальності.