28. Підприємство - первинна ланка ринкової економіки. Види підприємств.

Основною організаційною ланкою, яка забезпечує виробництво більшості товарів, здійснення науково-дослідних розробок, надання послу, є підприємство. Тобто підприємство є організаційною структурою підприємницької діяльності, первинною ланкою народного господарства.

Згідно з «Господарським кодексом України» підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства країни, самостійним господарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність із метою одержання прибутку.

У економіці України сучасні підприємства класифікують за сімома ознаками:

1. За метою і характером діяльності виокремлюють комерційні та некомерційні підприємства. Комерційні ставлять за мсту одержання прибутку, мста некомерційних у досягненні соціального чи економічного ефекту без одержання прибутку.

2. За формами власності розрізняють приватні, колективні, державні підприємства.

3. За належніопо капіталу існують національні, іноземні, змішані підприємства.

4. За правовим статусом і формою господарювання виокремлюють одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.

5. За галузево-функціональним видом діяльності підприємства поділяють на промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо-торговельні, торгово- посередницькі, інноваційно-впроваджуючі, лізингові, банківські, страхові, інвестиційні, туристичні.

6. За технологічною та територіальною цілісністю і ступенем підпорядкування серед підприємств виокремлюють головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії.

7. За розміром (чисельністю працюючих) підприємства бувають малі, середні, великі. Малі фірми до 50 працівників залежно від галузі, середні — до 1000 та великі — понад 1000 працівників.

29. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

Капітал, поряд з такими категоріями, як товар, гроші, попит, пропозиція, ціна, належить до найголовніших у ринкових відносинах.

Будь-який капітал (промисловий, торговий, позичковий тощо) починає свій обіг (економічний рух) із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Проте обіг капіталу за змістом суттєво від­різняється від обігу товарів і грошей.

В обігу товарів (Т) і грошей (Г), який виражається формулою Т—Г—Т, гроші - - лінії.: посередник в обміні одного товару на інший. В обігу товарів і грошей кінцевою метою товаровласників є не гроші як такі, а товари, які вони купують за гроші, отримані від продажу своїх товарів.

На відміну від обігу товарів і грошей обіг капітал}' починається і завершується грошима, що відображає загальна формула обігу капіталу: Г—Т—Г' або Г—Т—Г+г, де г означає приріст початкове авансованої суми грошей. Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю,. Отже, капітал — самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість. Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом. Прагнення до збільшення розмірів свого багатства через присвоєння додаткової вартості спонукає його весь час пускати в обіг гроші, які він одержує з приростом внаслідок їх руху як капіталу.

Гроші перетворюються на капітал тільки на основі і в межах відносин найманого працівника і капіталіста. Поза цими відносинами гроші не є капіталом. Тому, капітал — капіталістичне виробниче відношення між найманими працівниками і капіталістами, тобто відношення «наймана праця — капітал». Загалом рух промислового капіталу виражається формулою:

Рс Г-Ґ^ ...В...Т'-Г',

Зв

Частина авансованого капіталу, яка функціонує у формі виробничих будівель, машин, устаткування, сировини, електроенергії тощо і не змінює величину своєї вартості у процесі виробництва, є постійніш капіталом. Позначають його літерою С (лат. сопзіапт — постійний).

Частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили та змінює свою величину у процесі виробництва, є зміниіш капппалом. Змінний капітал позначають літерою V (лат. уегіапз •— що змінюється),Позначивши додаткову вартість буквою т , одержують формулу структури вартості виробленого товару \У = С + V + т, де \У— вартість товару.

30. Додаткова вартість і прибуток. Норма прибутку.

Прибуток — економічна категорія, яка відображає кінцеві результати господарської діяльності,

одна з головних форм вартості додаткового продукту, різниця між виручкою від реалізації товар) і витратами капіталу.

Оскільки дня підприємця вартість товарів (С + V + т) постає у формі витрат виробництва (С -і V), то додаткова вартість (т) на поверхні господарської практики набуває форми прибутку. Якщо прибуток позначити символом Р (ргоШ), а витрати виробництва — К, то формула вартості товару \\ = С -¹- V + т зміниться на \¥ = К + Р. Тому додаткова вартість, представлена як породження всього авансованого капіталу, за словами К. Маркса, набуває перетвореної форми прибутку.

Прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. Економічна реалізація втіленої в товарі додаткової вартості відбувається у сфері обігу товарів шляхом їх продажу. Якщо в силу певних причин (перевиробництво товарів тощо) товар не подолає сферу обігу, тобто не буде проданим, не перетвориться на певну суму грошей, то втілена у ньому додаткова вартість не реа­лізується власником товару.

Економічним інструментом кількісної розбіясності додаткової вартості і прибутку є ціна. її відхи­лення вгору або вниз від вартості товару під впливом притаманних ринковій економіці чинників зумовлює кількісну розбіжність між додатковою вартістю і прибутком. Особливо яскраво ця розбіжність як стійка тенденція, закономірність виявляється у категорії «норма прибутку».

Норма прибутку - відношення додаткової вартості до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках..: Р' = т/ (С + V) • 100%. Цю формулу можна записати і так: Р' = Р / К • 100 %.

На норму і масу прибутку впливає нотума лопаткової ваптості (пі' = т / V «100%) - чим вищий її рівень, тим вищі норма і маса прибутку, і навпаки.

31. Сутність та види суспільного відтворення.

Відтворення - безперервне відновлення процесу виробництва товарів, послуг та духовних благ, на основі якого здійснюється відтворення всіх елементів економічної системи - продуктивних сил. техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, виробничих відносин та госпо­дарського механізму.

Суспільне відтворення - це процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, як безперервний ланцюг взаємопов'язаних актів щорічного створення суспільного продукту.

Розгляд процесу суспільного виробництва в динаміці за ряд років дозволяє глибше проникнути \ його сутність, побачити набагато більше, ніж при аналізі створення суспільного продукту протягом одного року.

Дослідження суспільного відтворення дає змогу з'ясувати: під впливом яких чинників протягом багатьох років відбувалися кількісні та якісні зміни у суспільних продуктивних силах; що зумовило їх сучасну структуру, яке значення мають розподіл та споживання сукупного продукту. У будь-якому суспільстві люди повинні постійно задовольняти свої потреби, для чого необхідне безперервне відтворення матеріальних благ, а значить, і процесу їх виробництва. На певному етапі розвитку суспільства об'єктивною необхідністю стає задоволення потреб людей у зростаючій кількості послуг та духовних благ. Тому поряд з матеріальним виникає і розвивається духовне виробництво, головного мстою якого є формування розумових здібностей людей, їх творчих обдарувань, особистості, її організаційних здібностей. Розрізняють два типи відтворення - просте і розширене.

За простого відтворення процес виробництва і випуск створених благ здійснюється щорічно у незмінному масштабі. Таке відтворення було значною мірою типове для докапіталістичних формацій, Здійснюється переважно на незмінній технічній основі,

При розширеному відтворенні процес виробництва щорічно відновлюється у зростаючих розмірах. Таке відтворення здійснюється переважно на більш досконалій технічній основі.

у 32. Суспільний продукт і його форми.

Економічна теорія має справу не з будь - яким конкретним виробництвом, а визначає закономірності функціонування суспільного виробництва.

Суспільне виробництво - це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт - це сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило, за рік В реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включаються до його

Однією з {{юрм суспільного продукту є валовий сусшяьшм продукт (ВОІ) — сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. При визначенні ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Річ у тім, що до його вартості включається не лише вартість готового, ай вартість проміжного продукту ( сировина, паливо, матеріали), який для відповідних галузей виступає як готовий продукт.

Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв'язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП). Він являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції, тобто, це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів пращ та нагромадження в готовому вигляді. Обчислюється КСП шляхом вилучення з ВСП повторного рахунку, тобто обороту предметів праці (МЗ), додавання вартості спожитих засобів праці (ЗП), що с: фондом амортизації (А): КСП = ВСП - МЗ + А.

ВСП і КСП - це показники матеріального виробництва. Щоб обрахувати весь результат господарської діяльності, використовується показник - валовий національний продукт (В! і 11), обчислюється не за виробничим принципом (як попередні показники), а як сума кінцевих доходи;. які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства. Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни г чистий продукт (ЧП) - частина ВСП або нова створена вартість за рік, тому що є результатом живої праці. В економічній теорії ЧП отримав назву національного доходу.

Важливе значення має поділ ЧП на: 1) необхідний продукт (НП) - частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили в сфері виробництва ( витрати на одяг, житло, 'задоволення культурних і соціальних потреб), 2) додатковий продукт (ДГТ) - це надлишок над необхідним продуктом., використовується для розширення виробництва. Відношення ДП до НП називається нормою додаткового продукту.

ЗЗ^Еконол!Ічіш.зі),остаиня. ного сутність, типи та Фактори.

Під економічним зростанням розуміють розвиток національної економіки протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, валового національного продукту й національного доходу в цілому або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення.

Показники абсолютного приросту використовуються в більшості випадків для оцінювання тем ти зростання економічного потенціалу країни; приріст на душу населення — для аналізу динаміки добробут}' населення країни та порівняння рівнів життя в різних країнах.

Екстенсивний тип економічного зростання досягається завдяки кількісному приросту факторій виробництва за їхнього незмінного технічного рівня. У таких умовах обсяг національного продукт}, зростає за рахунок кількісного збільшення обсягів праці (чисельності працівників, збільшення тривалості робочого часу), залучення у виробництво нових джерел сировини, палива, енергій вико­ристання додаткових земельних площ (при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефективності використання засобів праці (капїталовіддача може бути навіть спадною)

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується зростанням обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів виробництва та ефективного використання їх. Зазначений тип економічного зростання здійснюється на базі технічного и технологічного вдосконалення виробництва, якісних змін у кваліфікації робочої сили, економії природних ресурсів тощо.

Виділяють також третій тип економічного зростання - реальний, або змішаний. Йом\ притаманне збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів виробництва. так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації виробництва.

Однак економічна практика не знає екстенсивного чи інтенсивного типів економічного зростання в чистому вигляді. . Зазвичай це або переважно екстенсивний, або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Вважається, якщо частка реального ВВП. отриманого за рахунок інтенсивних факторів, перевищує 50 %, то тип зростання характеризується як переважне' інтенсивний, а якщо вона нижча від цього рівня, - - то як переважно екстенсивний.

Факторами економічного зростання називають явища та процеси, які вшивають на обсяги реального виробництва і якість продукції.

За способом,впливу на економічне зростання всі фактори можна поділити на прямі й непрямі.

Прямі фактори безпосередньо впливають- на економічне зростання:

- удосконалення технології та організації виробництва;

збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності Р. щмуфесїоятшщ ірудшмх гхсурсш:,

- -С мшеню йсжі йод пеню тишо ьа їф *ш в огегашшщ

- розвиток підприємництва.

Непрямі фактори — впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів: рівень цін на виробничі ресурси; рівень податків; норма позичкового процента; ступінь монополізації ринку.

34. Циклічність економічного розвитку. Основні характеристики циклічних коливань.

Неминучість економічних криз в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власносі і на засоби виробництва, проявляється в їх періодичності. Отже, можна сказати, що сучасна світова економіка розвивається циклічно, тобто від однієї економічної кризи до іншої. Цей період розвитку від кризи до кризи отримав назву економічного або промислового циклу.

Циклічні коливання в економіці відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали, здебільшого, сезонний характер, що було зумовлено, передусім, переважанням сільського господарства і, особливо, сільськогосподарського виробництва. З 1825 р. капіталістична система господарства з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються у надвиробництві товарів і неможливості їх реалізації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробітних, погіршення життєвого рівня населення тощо. Тривалий і періодичний характер протікання циклів свідчить про те, що циклічність с законом розвитку капіталістичного способу виробництво. Колений цикл складається з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення.

Криза — головна фаза економічного циклу, що супроводжується різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, накопиченням товарів у сфері торгівлі та ін. Скорочення виробництва під час кризи триває доти, доки встановиться ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і пропозиції. Після, цього кризовий, спад припиняється й економіка входить у фазу депресії.

Депресія - застій у розвитку народного господарства, її справедливо порівнюють із післяшоковим станом. Рух капіталу в'ялий. У цій фазі відбувається поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у перспективніші галузі. Зв'язок депресії з кризою полягає, передусім, у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні.

Пожвавлення — зростання виробництва в обсягах, які були досягнені перед кризою. Вперше після початку кризового спаду зростає попит на засоби виробництва, на робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. У суспільній свідомості живе сподівання на краще. Під час пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку й готується майбутнє піднесення.

Піднесення — швидке зростання виробництва, яке супроводжується скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін. Характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує попередні рівні. Економічне зростання прискорюється, покращуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім, збільшується платоспроможний попит. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки і стимулює пропозицію. Особливо значних розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме в цеп найсприятливіший для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього спаду.

35. Необхідність державного регулювання економіки. Економічні функції держави.

Ринок при всіх своїх позитивних властивостях, через егоїстичну жорстку спрямованість на прибуток, неспроможний вирішувати суттєві проблеми, що виникають у процесі розвитку суспільства. Перш за все це стосується макроекономічних і соціальних проблем, а також користування населенням суспільними товарами.

Державне регулювання економіки полягає в активному впливі держави на економічні пронеси ; метою підтримання їх стабільності, пропорційності й сталого розвитку. Воно є сукупністю форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток суспільного виробництва, його продуктивних, сил, техніко-екошшічних, організаційно-економічних і соціально-економічних відносин щодо їх стабілізації та пристосування до економічних умов, які постійно змінюються.

Державне регулювання економіки — сукупність способів, засобів, форм і методів впливу держави на процеси соціально-економічного розвитку суспільства,

Ефективна ринкова економіка неможлива без регулюючої ролі держави.

Зміст державного регулювання економіки обумовлюється економічними цілями держави, засобами та інструментами, якими, вона володіє у здійсненні активної економічної політики. Загалом державне регулювання передбачає інформування учасників ринку про стан економіки і перспективи її розвитку; обгрунтування економічної політики державних органів влади, яку вони здійс­нюватимуть на. певному етапі розвитку; проведення заходів щодо розвитку державного сектор;, економіки як одного з важливих інструментів впливу держави на економічні процеси. У країнах з трансформаційною економікою воно покликане забезпечите етюраіия ефективної конку§>ШіГОЄпр©зЮжної на світовому ринку економічної системи.

Функції сучасної держави: політика захисту довкілля: регіональна економічна політика спрямування державних інвестицій та стимулювання недержавних інвестицій у відсталі економічні регіони; частковий перерозподіл національного доходу на користь найбідніших верств населення через механізм прогресивного оподаткування; антимонопольна політика; антициклічна та антикризова політика; розробка і прийняття правових засад економіки; виробництво необхідних суспільних товарів та надання відповідних послуг; контроль за рівнем зайнятості; регулювання зовнішньоекономічних, ут.ч. валютних відносин; захист прав споживачів, т. д.

36. Система державного регулювання економіки

Свої економічні функції держава реалізує через цілу систему впливу на соціально — економічні процеси, Виділяються основні методи регулювання й планування ;

Регулювання - це система централізованих заходів, які проводить держава з метою утримання економічної системи в даному стані або забезпечення її розвитку на перспективу.: податкова (фіскальна), бюджетна, грошово-кредитна, інвестиційна, інноваційна, амортизаційна, структурна, інформаційна економічна політика. Крім того, до методів державного регулювання належать визначені державою юридичні норми і правила поведінки суб'єктів ринку: законодавчі норми заснування підприємств, здійснення підприємницької діяльності, відносин з органами державного управління, норми щодо відповідальності перед державою і суб'єктами ринку (фізичними, юридичними особами), банкрутства і ліквідації підприємств. Розрізняють короткострокове або поточне й довгострокове регулювання.

Короткострокове регулювання - це комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом'якшення наслідків економічних криз, згладжування циклічного характеру розвитку економіки в цілому. Характерною рисою є оперативне регулювання на виникнення й розвиток кризових явищ, а тому заздалегідь не планується.

Довгострокове державне регулювання здійснюється у формі економічного програмування Це найбільш розвинута й поширена форма державного втручання в економіку й соціальні процеси в розвинутих країнах світу. Воно характеризується більшою мірою узгодженості часткової планомірності, властивої окремим господарствам з макроекономічним регулюванням відтворювальних процесів. Вища форма регулятивного впливу з боку держави на соціально -економічні процеси з метою підвищення їх ефективності є планування.

Планування - це головний інструмент свідомого використання вимог економічних законів з метою встановлення необхідної пропорційності в розвитку суспільного виробництва. Тобто, це конкретна форма реалізації об'єктивної необхідності, збалансованого розвитку всіх галузей її регіонів народногосподарського комплексу, всіх сфер суспільного виробництва.

Планування - це свідома діяльність людей, які спираються на знання вимог економічних законів у процесі розробки й реалізації планових завдань розвитку економіки.

Індикативне (рекомендаційне) планування характерне для країн Заходу. Характерне для підприємств державного сектора. Для приватних господарств вони мають лише характер рекомендацій (пропозицій).

Директивне - державні планові органи визначають загальнодержавні потреби, збалансовують їх з наявними ресурсами й за допомогою обов'язкових для виконання завдані, забезпечують реалізацію розроблених планів.

Для сучасної світової цивілізації характерне поступове крокування від стихійною регулювання економічних процесів за допомогою лише ринкового механізму до їх свідомого узгодження шляхом регулювання.

37. Світове господарство: поняття, основні етапи його розвитку.

Під світовим господарством розуміється сукупність національних господарств та економічних зв'язків між ними.

Виникнення світового господарства - не випадковий процес, а об'єктивна закономірність розвитку суспільства, зумовлена формуванням в ході історичного розвитку суспільного виробництва матеріальних передумов цього процессу:

1. Це міжнародний поділ праці, який визначає необхідність спеціалізації виробництва країн відповідно до їх природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що забезпечує підвищення ефективності виробництва, економію затрат суспільної праці, раціональне розміщення продуктивних сил.

2. Спеціалізація на певному етапі породжує процес інтернаціоналізації виробництва й всього господарського життя (тобто кооперування, у світовому масштабі).

3. Інтернаціоналізація в свою чергу передбачає розвиток економічної, інтеграції, яка зумовлю* тенденцію до економічної єдності світ}' на основі зближення й взаємопередплетіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики.

Формування світового господарства - процес тривалий і безперервний:

Перший етап (підготовчий) - створюється передумова для формування світового господарства у вигляді світового ринку; найтриваліший - від першого великого суспільного поділу праці до становлення великої машинної індустрії у виробництві, яка вже об"єктивно не могла існувати без світового збуту. Світовий ринок став переростати у світове господарство, що означало висування на перший план замість торгівельних відносин виробничих зв"язків, основу яких склав вивіз капіталу.

Другий етап, (сер. 19 -поч,20 ст.) - сформувалося світове капіталістичне господарство, яке складалося з лвох підсистем; а) ринкового господарства індустріально розвинутих країн і о) малорозвинутого ринкового і доринкового господарства колоніальних та залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного міжнародного поділу праці.

Третій етап. ( з 20-х до 90-х рр. 20 ст) - починається з відокремлення від капіталістичниї системи Радянського Союзу, а після другої світової війни - ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Поруч з капіталістичною системою господарювання виникла соціалістична система світового господарства.

У 80-х початку 90-х рр. - розпад світової соціалістичної системи господарства . Розпочався 4-й. сучасний етап формування світової системи й знову на базі капіталістичної.

Закономірності функціонування світового господарства: 1) закон вартості на світовому ринку проявляється через інтернаціональну вартість і світові ціни, Інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно- необхідного робочого часу в міжнародному масштабі, формується як середньосвітова величина в результаті конкуренції між різними державами та іншими суб"єктами світових ринкових відносин; 2) тенденція до інтернаціоналізації господарського житія, яка протистоїть іншій тенденції - до національного відокремлення; 3) нерівномірність розвитку окремих частин світового господарства і. загострення суперництва між ними на цій основі; 4) безперервна конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери прикладання капіталу, джерела сировини і дешевої робочої сили.