Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України співвідноситься з такими археологічними періодами, як палеоліт (1 млн. р. – X тис. р. до н.е.), мезоліт (X – VI тис. р. до н.е.), неоліт (VI – V тис. р. до н.е.), енеоліт (мідно-кам’яний вік з IV – III тис. р. до н.е.), бронзовий вік (II – поч. I тис. до н.е.), ранній залізний вік (I тис. р. до н.е. – поч.. I тис. н.е.).
Найдавніша людина сучасного типу з’явилася на території України в палеоліті, а саме в ашельський час близько 1 млн. років до н.е. Це доводиться розкопками багатошарового поселення епохи палеоліту біля с. Королево на Закарпатті.
Палеоліт (ашельська, мустьєрська, валдайська епохи).
Крім с. Королево залишки палеолітичних поселень відомі ще у 20 пунктах Закарпаття, переважно у Південних і Південно-Східних Карпатах, уздовж течії Тиси та її притоків. За розкопками минулих років, стоянки людини ашельської доби відомі у Донбасі (р-н м. Амвросієвка), на Дністрі (с. Лука-Врублівецька, на Житомирщині).
Ашельці трималися невеликими гуртами, користувалися вогнем, полювали на дрібних тварин та займалися збиральництвом. Шлюбні зв’язки мали парно-груповий характер, община була не стільки родовою, скільки соціально-економічною одиницею. ЇЇ мета полягала у створенні необхідного продукту для забезпечення фізичного існування людини й розширеного відтворення населення.
Мустьєрська епоха палеоліту (150-35 тис. р. до н.е.) представлена стоянками у Донбасі, Криму (в гроті Кіїк-Коба, навісі Заскельному), Подністров’ї, Подніпров’ї, на Десні, в Західному та Східному Прикарпатті. Особливо слід зазначити стоянки Молдове I, Молдове V, Кармань IV. На основі знахідок з цих стоянок археологи дослідили найдавніше житло з кісток мамонта і дійшли висновку про виникнення родового ладу.
Мустьєрські (сереньопалеолітичні) колективи складалися з 2-4 сімей. Соціальна організація базувалася на кровно-споріднених відносинах. Життя общини визначалося природним розподілом праці: чоловік займався полюванням, тобто добуванням їжі, жінка – збереженням домашнього вогнища, продовженням роду.
Мустьєрські пам’ятки України розподіляються на поселення просто неба, печерні сховища, короткочасні стійбища, місця добування кременю й майстерні з його обробки. Основними об’єктами полювання були мамонт, зубр, сайгак, велетенський і благородний олень, шерстистий носоріг, дикий кінь, кабан та ін..
Знаряддя праці: скребла, знаряддя ударної дії, гостроконечники, виготовлені з кременю, андезиту та інших порід каменю.
Заключний етап епохи палеоліту (Валдайське зледеніння) (35-10 тис. р. до н.е.). Населення значно зросло (до 20 тис. осіб, одна людина на 3 км2). Людські колективи трималися берегів річок. На цей час припадає завершення фізичного і розумового формування людини сучасного типу (Хомо сапієнс), яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьон (Франція) називають кроманьйонцем.
Характерною особливістю епохи була відносна осілість населення. Селища складалися з 5-8 житлових споруд типу яранг, в яких мешкало до 50 осіб.
Знаряддя праці удосконалюються за формою й урізноманітнюються за призначенням. Це скребки, скребла, різці, проколки, свердла, кремінні мікропластинки. Вперше в історії почали широко використовувати знаряддя праці з кісток.
Ускладнилося духовне життя: знайдено стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На стоянках у селах Межиріччя на Канівщині та Мізин на Чернігівщині виявлені зображення на кістках мамонта, виконані червоною фарбою. На стоянці Молдове V знайдено музичний інструмент, схожий на флейту.
Наприкінці пізнього палеоліту виникла криза полювання на великих тварин, зумовлена різними антропогенними й природними факторами (різке похолодання, змінилися рослинність, тваринний світ). Подолати її вдалося, запровадивши та розвинувши мікролітизацію знарядь праці, а також змінивши форми мисливського господарства.
Отже, людина в палеоліті продемонструвала вміння пристосовуватися до скрутних обставин і забезпечити свою стійку життєдіяльність.