Токсокароз (toxocarosis)
Хвороба спричинюється круглими гельмінтами родини Anisakidae надродини Ascaridideа підряду Ascaridata. Статевозрілі паразити Toxocara canis і Т. mystax локалізуються в тонких кишках, іноді у жовчних ходах печінки й підшлунковій залозі собак, песців та деяких інших м’ясоїдних, а Т. cati— в тонких кишках тварин родини котячих (котів, лисиць, тигрів, левів, леопардів).
Збудник. Toxocara canis, Т. mystax і Т. cati. Т. canis — гельмінт світло-жовтого кольору (рис. 15). На головному кінці є три губи з широкими бічними кутикулярними крилами. Між стравоходом і кишечником знаходиться шлуночок. Це є характерною ознакою круглих гельмінтів родини Anisakidae. Довжина самців 5 - 10 см, у них загнутий хвостовий кінець і дві однакові спікули. Довжина самок — 10-18 см. Toxocara cati має менші розміри тіла: 3-6 см (самці) та 4 - 10 см (самки). Спікули у самців різної довжини.
Я
йця
середніх розмірів (0,068 - 0,075 мм), круглі,
темно-коричневого кольору, з комірчастою
зовнішньою оболонкою, незрілі.
Цикл розвитку. Збудники — геогельмінти. М’ясоїдні тварини виділяють у зовнішнє середовище яйця (рис. 16). За оптимальних умов через 8-15 діб у яйцях формуються личинки і вони стають інвазійними. Зараження тварин відбувається аліментарно при заковтуванні інвазійних яєць з кормом або водою. В тонких кишках з них виходять личинки другої стадії, які проникають у кровоносну систему й заносяться в легені, де відбувається друге линяння.
Рис. 15. Toxocara mystax, Т.canis, Toxascaris leonina:
а - головний кінець із бічними крилами б - хвіст самця
Личинки третьої стадії потрапляють у бронхи, трахею, ротову порожнину, звідки заковтуються зі слиною. В кишках відбувається ще два линяння і через 20-21 добу паразити досягають статевої зрілості. Це основний шлях зараження. Він реєструється у цуценят віком до 3 міс.
Рис. 16. Схема розвитку Toxocara canis, Т. mystax і Т. cati. Т. canis
В організмі цуценят 6-місячного віку і старших гепато-пульмональна міграція личинок майже припиняється. Личинки другої стадії проникають у печінку, легені, нирки, головний мозок, серце, скелетні м’язи. Розвиток їх припиняється, однак життєздатність зберігається тривалий час (до 385 діб). У вагітних сук спостерігається утробне зараження. За 3 тижні до пологів частина личинок мігрує через плаценту до легень плоду, де безпосередньо перед пологами відбувається линяння і формування личинок третьої стадії. У новонароджених цуценят личинки мігрують у трахею й кишки. Незначна кількість личинок завершує міграцію в організмі сук, а наявність статевозрілих паразитів зумовлює тимчасове, проте істотне збільшення кількості яєць, що виділяються з фекаліями впродовж кількох тижнів після пологів. Цуценята-сисуни можуть заражатися, заковтуючи личинки третьої стадії з молоком упродовж перших 3 тижнів лактації. При зараженні таким шляхом міграція личинок в організмі цуценят не відбувається. Резервуарні хазяї (мишоподібні гризуни, птахи) можуть заковтувати інвазійні яйця, з яких виходять личинки другої стадії, а також поїдати трупи багатьох м’ясоїдних тварин. Зараження собак або котів відбувається в разі поїдання резервуарних хазяїв чи інвазованих звірів. Певну епізоотологічну роль відіграє канібалізм. У цьому разі міграція личинок по організму також не відбувається. Коти утробно Т. cati не заражаються. В їхньому організмі паразити досягають статевої зрілості впродовж 8 тижнів.
Епізоотологічні дані. Хвороба має значне поширення в багатьох країнах світу її поширенню сприяє висока стійкість яєць гельмінтів у зовнішньому середовищі. Вони можуть зберігатися в ґрунті й залишатися життєздатними впродовж кількох років. На токсокароз хворіють переважно цуценята віком до 6 міс. У дорослих м’ясоїдних тварин екстенсивність та інтенсивність інвазії низькі.
Патогенез і клінічні ознаки. Личинки збудників спричинюють пневмонію і набряки легень. У разі значної інтенсивності інвазії статевозрілі гельмінти спричинюють запалення слизової оболонки тонких кишок, іноді закупорювання кишок, жовчних ходів печінки та підшлункової залози, що супроводжується порушенням функціональної діяльності цих органів. Внаслідок інтоксикації з’являються нервові явища. Спостерігають зниження кількості еритроцитів, вмісту гемоглобіну, лейкоцитоз, еозинофілів) та прискорення ШОЕ.
У хворих цуценят спотворюється апетит, спостерігаються пригнічення, блідість слизових оболонок, виснаження, пронос, який змінюється запором, блювання, судоми. Личинки токсокар здатні мігрувати в організмі людини й спричинювати тяжку алергічну реакцію, пневмонію, м’язові болі, астму, збільшення печінки, а іноді ураження нервової системи.
Діагностика. За життя діагноз установлюють на підставі дослідження фекалій за методом Фюллеборна та виявлення яєць збудників. Рекомендується проводити діагностичну дегельмінтизацію. Посмертно діагноз установлюють при розтині трупів і виявленні в тонких кишках круглих гельмінтів та характерних патологоанатомічних змін (геморагічний ентерит, виразки, атрофію слизової оболонки, іноді розрив кишок; у разі проникнення гельмінтів у жовчні ходи печінки спостерігається їх закупорювання, розвивається холангіт).
Лікування. Застосовують препарати групи бензімідазолів (альбендазол, мебендазол, оксбендазол, фенбендазол), левамізолу, нітроксанату та макролідних лактонів. їх задають з невеликою порцією м’ясного фаршу до ранкової годівлі в дозах згідно з настановами. Солі піперазину (адипінату, сульфату, фосфату) згодовують у дозі 200 мг/кг три дні підряд. Левамізол дорослим собакам призначають у дозі 20 мг/кг одноразово з кормом, цуценятам — 10 мг/кг дворазово з інтервалом 24 год у вигляді 1%-го водного розчину (1 мд/кг). Нафтамон песці отримують у дозі 200 мг/кг одноразово індивідуально в суміші з фаршем (1/3 норми) після 12 - 16-годинної голодної дієти. Фекалії, що виділяються впродовж 3 діб після дегельмінтизації, спалюють або закопують глибоко у землю. Металеві клітки знезаражують відкритим полум’ям або окропом.
Профілактика:
утримання лисиць та песців у клітках з сітчастою підлогою;
щоденне прибирання кліток і будиночків для тварин, а предмети догляду знешкоджують один раз у тиждень окропом або 2-3%-ним водними розчинами їдкого натру або калію;
обпилення металевої клітки вогнем паяльної лампи перед посадкою маток;
проведення профілактичної дегельмінтизації хутрових звірів (песців і лисиць) двічі на рік: першу — після відсаджування цуценят (червень - липень), другу — перед гоном (у грудні) (у розплідниках службового собаківництва та господарствах, де вирощують песців, цуценят дегельмінтизують відповідно у віці 22 - 25 та 70 - 80 днів, самок — за один місяць до пологів і через місяць після них);
дезінвазія приміщення 5%-м гарячим (70 - 80 °С) розчином їдкого натру або калію чи карболовою кислотою з розрахунку 1 л/м2 поверхні (експозиція — 3 год);
проведення постійної боротьби з мухами та гризунами.