МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Інститут біотехнології та здоров’я тварин
Факультет ветеринарної медицини
Кафедра паразитології та ветеринарно-санітарної експертизи
Дуда Ю.В., БОЙКО О.О., Кунєва Л.В.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
«Інвазійні хвороби екзотичних тварин і хутрових звірів»
(для самостійної роботи студентів факультету ветеринарної медицини спеціальності 8.11010101 – «Ветеринарна медицина» ОКР «Магістр»)
Дніпропетровськ — 2015
Методичні рекомендації «Інвазійні хвороби дрібних тварин» (для самостійної роботи студентів факультету ветеринарної медицини спеціальності 8.11010101 – «Ветеринарна медицина» ОКР «Магістр»): методичні вказівки. Дніпропетровськ, ДДАЕУ. 2015. – 54 с.
Укладачі: к. вет. н., доцент Дуда Ю.В., к.б.н., доцент Бойко О.О., ст. викл. Кунєва Л.В.
Рецензент: доцент кафедри епізоотології та інфекційних хвороб тварин,
к. вет. н. Зажарський В.В.
к. вет. н., доцент кафедри нормальної і патологічної анатомії сільськогосподарських тварин Тішкіна Н.М.
У методичних рекомендаціях висвітлюється будова і розвиток збудників основних хвороб екзотичних тварин і хутрових звірів, епізоотологія, симптоми захворювання, прижиттєва і посмертна діагностика хвороб, лікування і профілактика. Подані ілюстрації полегшують засвоєння матеріалу.
Розглянуто на засіданні кафедри паразитології та ветеринарно-санітарної експертизи протокол № 1 від 27.08.2015 р.
Розглянуто і схвалено до друку на засіданні науково-методичної ради факультету ветеринарної медицини, протокол № 1 від 17.09.2015 р.
Зміст
|
Вступ |
5 |
|
|
Трихомоноз. Морфологія і біологія збудників. Діагностика, лікування та профілактика захворювань. |
6 |
|
|
Трипаносомоз. Морфо-біологічна характеристика збудників, діагностика та лікувально-профілактичні заходи. |
7 |
|
|
Балантидіоз. Морфологія і біологія збудників. Діагностика, лікування та профілактика захворювань. |
10 |
|
|
Лямбліоз. Морфо-біологічна характеристика збудників, діагностика та лікувально-профілактичні заходи. |
12 |
|
|
Лейшманіоз. Морфологія і біологія збудників. Діагностика, лікування та профілактика захворювань. |
15 |
|
|
Лінгватульоз. Морфо-біологічна характеристика збудників, діагностика та лікувально-профілактичні заходи. |
19 |
|
|
Нанофієтоз. Морфологія і біологія збудників. Діагностика, лікування та профілактика захворювань. |
21 |
|
|
Гетерофіоз. Морфо-біологічна характеристика збудників, діагностика та лікувально-профілактичні заходи. |
23 |
|
|
Ехінохазмоз. Морфологія і біологія збудників. Діагностика, лікування та профілактика захворювань. |
24 |
|
|
Шистосомоз. Морфо-біологічна характеристика збудників, діагностика та лікувально-профілактичні заходи. |
26 |
|
|
Токсокароз. Морфологія і біологія збудників. Діагностика, лікування та профілактика захворювань. |
29 |
|
|
Токсаскароз.. Морфо-біологічна характеристика збудників, діагностика та лікувально-профілактичні заходи. |
33 |
|
|
Кренозомоз. Морфо-біологічна характеристика збудників, діагностика та лікувально-профілактичні заходи. |
35 |
|
|
Спіроцеркоз. Морфо-біологічна характеристика збудників, діагностика та лікувально-профілактичні заходи. |
37 |
|
|
Дирофіляріоз. Морфологія і біологія збудників. Діагностика, лікування та профілактика захворювань. |
40 |
|
|
Капіляріоз. Морфо-біологічна характеристика збудників, діагностика та лікувально-профілактичні заходи. |
43 |
|
|
Дракункульоз. Морфологія і біологія збудників. Діагностика, лікування та профілактика захворювань. |
46 |
|
|
Олуланоз. Морфологія і біологія збудників. Діагностика, лікування та профілактика захворювань. |
48 |
|
|
Ангіостронгільоз. Морфо-біологічна характеристика збудників, діагностика та лікувально-профілактичні заходи. |
50 |
|
|
Телязіоз. Морфологія і біологія збудників. Діагностика, лікування та профілактика захворювань. |
51 |
|
Питання для самоконтролю |
52 |
|
Список рекомендованої літератури |
53 |
|
Додатки |
55 |
ВСТУП
Заразні хвороби за своєю природою істотно відрізняються від незаразних захворювань і займають особливе місце в патології тварин. Ці хвороби виникають лише при впровадженні в тваринний організм збудника.
Відмінною рисою даних хвороб є специфічність збудника передаватися від хворої тварини до здорової.
В силу ряду особливостей заразні хвороби являють собою найбільш небезпечну групу хвороб, що існують у природі в наслідок безперервності епізоотичного процесу і здатних за певних умов завдавати звіроводству великий економічний збиток, а деякі з них представляють небезпеку і для людини.
Хвороби заразної етіології займають велике місце серед усіх відомих хвороб. Клінічні ознаки, лікування та профілактика мають важливе значення при заразних хворобах.
У методичних рекомендаціях в доступній формі висвітлені питання етіології, патогенезу, клінічні ознаки прояву заразних хвороб різної етіології у дрібних тварин, надані методи їх дослідження та лікування з профілактикою.
1. Трихомоноз (Trichomonоsis)
Інвазія, що вражає найчастіше ротову порожнину. У більшості випадків це ускладнення якогось первинного захворювання, наприклад, зубного каменю, хронічного стоматиту і ін.
Збудники. Tetratrichomonas felistomae (хазяїн є кішка), Tetratrichomonas canistomae (хазяїн є собака). Трихомонади мають грушоподібної форми тіла (рис. 1). Від передньої частини відходять чотири джгутика, що перевищують довжину тіла, ундулююча мембрана (T. felistomae). T. canistomae має чотири джгутика такої ж довжини, як і тіло, ундулюючу мембрану і 3 задніх джгутика, що досягають до половини тіла). Досягають розмірів 6 - 11 х 3 - 4 μм. Локалізуються в ротовій порожнині.
П
атогенез.
Значне розмноження відбувається при
незадовільній гігієні ротової порожнини
і особливо в тих випадках, коли є запальний
процес. Йдеться особливо про зубному
камені, парадонтозі, ураженнях окремих
зубів, а також можуть мати вплив системні
захворювання з ураженням ротової
порожнини, наприклад, хронічна ниркова
недостатність, інші стани азотемии, які
посилюють захворювання спільно з
повільно зростаючими пухлинами, хронічні
запалення травного тракту, стану
імуносупресії організму і ін.
Клінічні ознаки залежать від первинного захворювання. Масове інвазування джгутиковими виражається в біло-сірих нальотах на яснах, слизової щік, а також на мові з неприємним запахом з ротової порожнини. Нижньощелепні лімфатичні вузли в більшості випадків хронічно збільшені, але інтенсивність реакції залежить від первинного захворювання.
Рис. 1. Збудник роду Trichomonas: 1 — задній джгутик; 2 — крайова нитка; 3 — ундулююча мембрана; 4 — передні джгутики; 5 — цитостом; 6 — ядро; 7 — вакуоля в цитоплазмі; 8 — аксостиль; 9 — включення в цитоплазмі
Діагностика. Підтвердження діагнозу можливо при мікроскопічному дослідженні зіскрібка зі слизової оболонки ротової порожнини, причому досліджують або нативний препарат (повинен бути вологим), коли спостерігаються рухаються трихомонади або після виготовлення постійного препарату за допомогою фіксації і фарбування за Романовським-Гімзою.
Лікування. Для лікування застосовують препарати на основі метронідазолу, наприклад, Entizol або Flagyl в дозі 7 - 10 мг / кг живої маси до зникнення клінічних ознак, тобто як правило, протягом 6 - 12 днів. дуже хорошу комбінацію метронідазолу (доза 12,5 мг / кг живої маси в день) з антибіотиком спіраміцином (доза 75000мЕд / кг живої маси в день) є Stomorgyl, який дають 6 - 10 днів і його введення має поєднуватися з лікуванням первинного захворювання, наприклад, видалення зубного каменю. Метронідазол крім антипротозойної ефекту має дуже хороший ефект на грамнегативні бактерії.
Профілактика. Регулярна гігієна ротової порожнини. Є рекомендації використовувати зубні щітки і пасти для дрібних тварин. Важливі також дієтичні заходи з боку власників, спрямована на профілактику утворення зубного каменю, у також його регулярне видалення.
Трипаносомоз (trypanosomosis)
Кровопаразитарна, природно-осередкова, трансмісивна хвороба, що характеризується пропасницею, анемією, нервовими розладами, пригніченням тварин. Собаки сприйнятливі до чотирьох видів збудників: Trypanosoma brucei, T. congolense, T. evansi, T. cruzi. Коти уражуються тими самими видами трипаносом, за винятком T. evansi.
Збудники. Трипаносоми — одноклітинні організми, що мають веретеноподібну форму із загостреним переднім кінцем. Їх довжина (залежно від виду) коливається від 9 до 120 мкм, ширина — 1,5 – 4 мкм. Зовні тіло вкрите пелікулою. У цитоплазмі є ядро й вакуолі. На задньому кінці розміщений кінетопласт, від якого відходить хвилеподібно вигнутий джгутик. Між джгутиком і тілом є ундулююча мембрана. Трипаносоми рухаються за допомогою джгутика і ундулюючої мембрани, вигинаючись усім тілом. Для них характерна поліморфність.
Цикл розвитку. Кожний із зазначених збудників має свої особливості циклу розвитку. В організмі хребетних трипаносоми паразитують у плазмі крові, де розмножуються поздовжнім поділом.
Біологічним переносником T. brucei є різні види мух цеце. Паразити інтенсивно розмножуються в середній частині кишечника мух, потім переселяються в слинні залози, де продовжують розвиток. Інвазійної стадії збудники досягають через 11 – 18 діб з моменту заковтування мухами трипаносом. Механічними переносниками можуть бути ґедзі та мухи-жигалки. Біологічним переносником T. cоngolense також є мухи цеце. Трипаносоми розвиваються в середній кишці мух. Потім потрапляють у стравохід і гіпофаринкс, де через 19 – 53 доби стають інвазійними. Зараження T. evansi відбувається за участю механічних переносників — ґедзів і мух-жигалок. У Латинській Америці збудника також передають летючі миші — вампіри. Збудником T. cruzi тварини заражаються за допомогою біологічних переносників — тріатомових клопів. Ці літаючі комахи живуть у лісах. На тварин і людей нападають уночі, часто кусають у губи, через що дістали назву «поцілункових клопів». У травному каналі комах трипаносоми стають інвазійними через 15 – 20 діб. Під час живлення на тваринах збудники разом з фекаліями комах потрапляють у ранку чи інші пошкодження шкіри.
Епізоотологічні дані. Трипаносомози досить поширені в тропічних і субтропічних країнах, де завдають значних економічних збитків тваринництву. Резервуарними хазяями збудників є дикі тварини — жирафи, антилопи, свині, зебри, м’ясоїдні. Екстенсивність інвазії серед лісових тварин вища, ніж серед тих, що живуть у степовій зоні. Коти й собаки можуть заражатись при поїданні сирого м’яса та органів хворих тварин (великої й дрібної рогатої худоби, коней, верблюдів). Дуже чутливі до збудників європейські породи собак.
Патогенез та імунітет. Трипаносоми розмножуються в органах і тканинах тварин і виробляють ендотоксини (трипанотоксини), які порушують проникність стінок кровоносних судин і є причиною гарячки. Діючи на нервову систему, вони спричинюють загальне пригнічення, парези та паралічі. Порушення обмінних процесів призводить до дегенеративних змін у багатьох органах і тканинах. Провідним синдромом є анемія, яка розвивається в результаті паразитемії й прогресуючого руйнування еритроцитів. Трипаносоми можуть проникати в серозні порожнини, серце, нирки, печінку, головний мозок та інші органи, де спричинюють крововиливи, некрози та інші зміни. Після видужання тварини набувають нестерильного імунітету до того виду збудника, який зумовив первинне захворювання.
Клінічні ознаки. У собак і котів залежно від виду збудника перебіг хвороби може бути гострий або хронічний. У тварин спостерігаються підвищення температури тіла до 40 – 41°С, загальне пригнічення, слабкість, відмова від корму, швидке схуднення, анемія, набряки морди й статевих органів, збільшення поверхневих лімфовузлів, нервові розлади (порушення координації рухів, парези й паралічі), кон’юнктивіти, сльозотеча, помутніння рідини передньої камери ока, сліпота. Загибель тварин настає через 1 – 3 тижні після появи перших клінічних ознак.
Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені. Слизові оболонки анемічні. На серозних оболонках, ендо- та епікарді, у легенях, слизових оболонках травного каналу відмічають крововиливи. Печінка, селезінка, нирки, лімфовузли збільшені. Можливі асцит і гідроторакс.
Діагностика комплексна. Враховують клінічні ознаки, епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни, а також результати мікроскопічного дослідження мазків крові та пунктатів поверхневих лімфовузлів. Встановлено високу ефективність серологічних методів (РЗК, РІФ, ELISA) та біопроби з використанням чутливих до збудників лабораторних тварин (білі миші, пацюки, морські свинки).
Лікування. Для специфічного лікування хворих тварин застосовують:
препарати диміназен ацетурату в дозі 3,5 мг/кг, в 7%-му розчині внутрішньом’язово, одноразово. Трипаносоми гинуть упродовж 12 год після введення лікарського засобу. У собак можливі ускладнення, що виявляються нервовими розладами (збудження, явища менінгоенцефаліту);
ломідин (пентамідин) високоефективний проти T. evansi. Вводять _92 рu1074 внутрішньовенно, внутрішньом’язово, а собакам і перитонеально в дозі 3 мг/кг триразово з інтервалом 1 – 4 дні;
ізометамідіум (трипамідіум, саморин) — один із найефективніших препаратів для лікування тварин. Його застосовують внутрішньом’язово або внутрішньовенно у вигляді 1 – 4%-го водного розчину в дозі 0,5 – 1 мг/кг. Препарат, введений собакам дворазово в зазначеній дозі з інтервалом 25 – 30 днів, звільняє організм від трипаносом;
сурамін (наганін) вводять внутрішньовенно у вигляді 10%-го водного розчину в дозі для собак 0,3 г, дворазово з інтервалом 6 днів.
Застосовують також симптоматичне та патогенетичне лікування (антиоксиданти, гепатопротектори, імуностимулятори, серцево-легеневі аналептики).
Профілактика та заходи боротьби. Потрібно проводити ретельне клінічне обстеження та лабораторну діагностику крові собак і котів, що надходять із регіонів, неблагополучних щодо трипаносомозів. З метою запобігання зараженню тварин, завезених у стаціонарно ензоотичну зону, слід оберігати їх від нападу біологічних чи механічних переносників збудників трипаносомозу.
