Національно-культурне відродження
На думку багатьох дослідників [2; 3; 11], реформаційно-протестантська культурно-освітня діяльність XVI-XVII ст. зумовила значний розвиток народної польської, української, білоруської, литовської мов. Безперечно, гуманістичний характер протестантських видань, намагання сформувати національне середовище в літературі, виявився не тільки у шануванні народної мови, але і у призначенні її головним засобом оволодіння реформаційним світоглядом через біблійні тексти і твори літературно-полемічного жанру.
Духовний універсалізм католицизму суперечив процесові формування національних культур, взагалі будь-якій культурній автономії, підготовлених ренесансним і розбуджених протестантським індивідуалізмом. Саме тому культурне піднесення Реформації у всіх територіальних складових Речі Посполитої набуває виразних національних ознак, стаючи ідейним оформленням політично та культурно автономної тенденції.
Національно-культурне відродження наприкінці XVI — першій половині XVII ст. у Польщі також відобразило своєрідну конкретизацію загальноєвропейських зрушень Нового часу. Типологічна близькість релігійної та культурної площини призвела до істотного впливу Реформації на розвиток національних мов народів Речі Посполитої.
Формування національно-культурної ідентичності стало справжнім історичним підсумком Реформації, до основних здобутків якої можна віднести наступні визначні національні досягнення:
Протестантам належить першість у запровадженні книгодрукування на польсько-литовських землях. У культурному вимірі експансія алфавітної технології забезпечила тиражування і поширення думок, розвиток мислення, інтенсифікацію обміну точками зору, оскільки фіксована точка зору стала можливою лише з появою друку. Книгодрукування перетворило національну мову у засіб масової комунікації, надало їй візуальності, а розвиток національної мови став першою передумовою виникнення національної літератури, через яку було виявлено універсалізуючу силу національного досвіду.
Активна видавнича діяльність літератури світського характеру і пропаганда наукових знань протестантами ознайомили народи Речі Посполитої з тогочасною цивілізаційною спадщиною європейського світу і дозволили виробити своє власне ставлення до нього через оформлення загальнокультурного контексту, у рамках якого повинна була здійснюватись національна ідентифікація в цілому.
Створення мережі протестантських середніх і вищих навчальних закладів супроводжувалось залученням національних елементів до навчального процесу у широкому масштабі. Викладання народною мовою, повага до народних традицій у поєднанні з безкоштовністю освіти і доступністю для всіх бажаючих було суттєвим чинником мобілізації етнічного середовища.
Викладання історії держави і права у протестантських школах забезпечило створення перших версій вітчизняної історії народів Речі Посполитої, звернення до її найвидатніших сюжетів періоду етнічної окремішності від польського політичного центру.
Саме протестантські літературні пам’ятки зафіксували процес еволюції мовної диференціації народів Речі Посполитої. Водночас, вплив Реформації не обмежується пасивним відображенням рівня розвитку національних мов того часу, а знаходить свій активний прояв у розвитку теоретичного мовознавства, створення граматик і словників місцевих мов і діалектів.
Терміни «Батьківщина» і «Вітчизна», якими рясніють протестантські релігійні трактати, вперше поширюються на польсько-литовських землях саме у реформаторському середовищі. Вперше фіксується їх застосування не за політичною (Річ Посполита) а національною ознакою. Релігійні гасла протестантів вмотивовані патріотичною доцільністю, яка протиставляється католицькому універсалізму.
Заслугою реформаційного руху у польсько-литовській державі є позбавлення національних ідей елітарної обмеженості, зміна масштабу їх поширення з вузьких політичних кіл до прерогативи масової народної свідомості, шляхом створення цілої мережі народних навчальних закладів.
Полемічна література і величезні обсяги книжкової продукції у поєднанні із вихованням грамотності населення сприяли формуванню національної свідомості аналітичного типу, закликаючи у всіх конфліктах керуватись логікою доказів і контрдоказів, а не вогнищ і погромів; переорієнтувавши релігійні та політичні дискусії з військової у інтелектуальну площину теоретичної полеміки, до якої вперше були залучені широкі маси населення.
Вищезазначені національно-культурні здобутки Реформації у Речі Посполитій були настільки ґрунтовними, що католицька реакція була змушена цей процес очолити, але була безсилою його зупинити.