Протестантські навчальні заклади
Одним із найважливіших напрямків культурно-просвітньої діяльності протестантів стало створення мережі протестантських середніх і вищих навчальних закладів. К. Ліванцев, аналізуючи освітню діяльність протестантів, зазначав, що саме через неї відбувалась популяризація нової віри, оскільки їх школи засновувались насамперед для виконання місіонерської функції [3, 116].
Однак, під впливом протестантської освітньої діяльності пропагандистсько-виховну мету у своїй просвітницькій практиці почали висувати і католики, і православні. Школа стала основною ідейною зброєю єзуїтів у їх контрреформаційному наступі. Натомість, важливою прикметою саме протестантських шкіл, що у XVI ст. відрізняла їх від багатьох релігійних навчальних закладів, була особлива присутність світського начала: нововірчі школи створювались не як вузько богословські заклади, а спрямовувались передусім на виховання широко освіченої, ерудованої людини, готової для участі у політичному і культурному житті.
Найвідомішою соцініанською школою вважається Раківська (Волинське воєводство). Заснована у 1602 р., вона мала вищий освітній ступінь. Рівень навчання був настільки високим, що це дало можливість називати школу академією, «Сарматськими Афінами». Вся програма Раківської школи була спрямована не на схоластичне оволодіння учнями певною сумою знань, а на виховання майбутніх діячів громадського, передусім політичного життя, неабияке місце у навчальній програмі відводили юриспруденції та правознавству [2, 162].
Це в свою чергу вимагало широкої обізнаності учнів з філософією та етикою. Тому цілком закономірна поява у навчальному процесі Раківської школи етичного курсу Яна Кремля «Першооснови етики», побудованого на Аристотелевій «Нікомаховій етиці», що наприкінці XVI ст. стала популярною у навчальних закладах Європи і розглядалася як засіб позбавлення цієї науки опіки церкви. Крель, будуючи курс на домінації національних моральних принципів, запропонував гуманістичне розуміння етики, надаючи їй практичнішого, суспільного значення, далекого від середньовічної моральної аскези [82, 39].
На таку широту претендувало у Раківській школі і викладання правових дисциплін, які тісно пов’язували з практикою політичного життя і знанням вітчизняної історії. Учням пропонували найпередовіші на той час теоретичні твори з проблематики історії держави і права Гуго Гроція, Юста Ліпсія, Жана Бодена, Нікколо Макіавеллі.
У Раківській школі були запроваджені уроки трудового виховання, побудовані на оволодінні ремеслами, характерними для традиційних занять місцевого населення. Кожен учень, незалежно від стану і родинних зв’язків, мусив оволодіти конкретним ремеслом, залучитись до фізичної праці.
Особливої уваги заслуговує кальвіністська школа у Слуцьку, заснована при магнатському дворі князя Юрія Слуцького. Розташована в Білорусі (Мінське воєводство), школа мала багато учнів — вихідців з України і Польщі, а культурний осередок місцевої кальвіністської громади, школи і друкарні тісно співпрацював з острозькими освітніми діячами.
Фундатор школи Христофор Радзивілл вперше ввів слов’яно-руську мову в навчальний процес як окремий предмет. З цією метою він запросив учителів з України, які викладали основи українського мовознавства на рівні розвитку тогочасної філології. Автором статуту Слуцької школи був Андрій Добрянський. Статут вийшов з друку в 1628 році і являв собою ґрунтовний шкільний посібник з програмою, навчальним планом, методикою викладання окремих предметів, розробкою позакласних занять. Документ мав гуманістичне спрямування [8, 11].
Слуцька школа відверто заперечувала догматичну замкнутість, прагнучи передусім збагатити учнів світськими знаннями, виховати їх гідними громадянами, майбутніми політиками і вченими. Основну увагу приділяли гуманітарним наукам; математику вважали допоміжним предметом, необхідним у практичному житті людям різних професій, а опанування мовами, переважно латинської і грецької — універсальним засобом для оволодіння культурною спадщиною та сучасними науками, формулювання власної думки та вміння її відстоювати. В статуті було підкреслено необхідність переконливо доводити свою думку з актуальних політичних тем.
Очевидний здобуток навчальних програм протестантських шкіл — тематична багатоманітність. Заняття з теології тут, по суті, не домінували над загальноосвітніми предметами. Навчання мало переважно історико-філологічне спрямування [11, 131].
Найбільших успіхів протестантські навчальні заклади зазнали під час діяльності на польсько-литовських землях Яна Амоса Каменського. Після переїзду у Шарош-Поток, чеський педагог домігся від княгині Ракоці відкриття при місцевій школі кількох обладнаних лабораторій (природничої та технічної), великої бібліотеки, друкарні, сцени для постановки спектаклів силами учнів і викладачів. Каменський сам брав у них участь і писав п’єси для шкільного театру, сценарії вечорів і свят. У шкільній друкарні Каменський видав серію підручників та методичних розробок з реформи навчального і виховного процесів [10, 168].
Отже, шкільна освіта протестантських осередків ґрунтувалась на передових досягненнях західноєвропейської науки. Водночас вони прагнули використати національні традиції народів польсько-литовської держави не лише у шкільній, а в усій культурно-освітній практиці.