Перекладацька діяльність протестантів
Помітний вплив видань Скорини і на Острозьку Біблію. Звернення до мовної традиції народу було елементом його національної самоідентифікації, використання рідної мови у перекладі Біблії сприяло демократизації культури, робило її здобутком широких кіл. Наближаючи Біблію до звичайного мирянина, Скорина утверджував реформаційний принцип особистого розуміння Слова Божого. А це зумовлювало перелом у характері мислення людини середньовіччя, відкривало для неї можливості вільного осягнення здобутків європейської філософської думки, наукового пошуку, до емансипації духовного світу від католицького авторитаризму [16, 74].
Таким чином, упродовж XVI-XVII ст. відбувався процес удосконалення та диференціації східно-слов’янських мов. Розвиткові цього процесу значною мірою сприяла перекладацька діяльність протестантів, саме в реформаторському середовищі здійснюються перші спроби застосування слов’яно-руської мови у літературно-видавничому процесі. Однією із складових протестантської культурної спадщини є вагомий внесок у формування польського національного середовища.
Кожна з головних течій польської Реформації прагнула видати свій власний переклад Біблії. Започаткування цієї традиції належить лютеранам, які й створили перший переклад біблійних матеріалів на польську мову. На перекладі Біблії польською мовою почав першим наполягати герцог Альбрехт, який у своєму «Уставі» 1544 року наказував читати на богослужіннях Біблію виключно польською мовою в попередньо надрукованому варіанті. Спочатку справа не знаходила своєї реалізації, хоча загальну процедуру перекладу починали двічі [12, 25].
Протестанти активно друкували не тільки релігійну, але й світську і наукову літературу польською мовою. Але, саме у протестантських друкарнях у другій половині XVI — першій половині XVII ст. з’явились праці західноєвропейських мислителів, учених, твори античних письменників, філософів, а також підручники із різних галузей гуманітарних і природничо-наукових знань. Характерним є те, що видання іноземних, а іноді і місцевих авторів не просто перевидавали, а доповнювали їх переклади коментарями видавців-протестантів [13, 3].
Літературні переклади здійснювались всіма мовами, вживаними у Речі Посполитій — передусім польською, тобто державною, і все менше латинською, якою володіла лише соціальна і інтелектуальна еліта. Навіть побіжний огляд цих творів засвідчує гуманістичне, подекуди вільнодумне спрямування протестантського книгодрукарства. Це, насамперед, твори мислителів Європи, авторів, яких забороняла католицька церква.
У Речі Посполитій у 1585 році зусиллями кальвіністських видавців з’явився польський переклад твору Еразма Роттердамського «Лицарство християнське і життя духовне» [7, 79], де піддано гострій критиці суспільні звичаї та мораль феодальної церкви. Ян Карцан у Віленській друкарні у 1599 році видає широко відому у Східній Європі працю Бенеша Будного «Короткі і ясні повісті, які називаються Апофегмати» [5, 16] — збірник морально- дидактичних оповідань з життя античних і середньовічних мислителів, який було перевидано у 1614 році у друкарні Петра Кміти в Любичі.
Декілька разів перевидавали твори Йосифа Флавія («Історія іудейської війни»), Цицерона («Про обов’язки»; «Про старість»; «Про дружбу»). Крім творів античних авторів (Горація, Ювенала, Тіта Лівія, Лукреція Кара, Лукіана, Плутарха, Софокла, Тацита та інш.), друкували праці сучасників (Яна Амоса Каменського, Андрія Волона, Фауста Соціна, Яна Ласького) [9, 80-83]. На основі численної продукції протестантських друкарень створювали біблійні прокламації. За дорученням Миколи Радзивілла Рудого у Біржах було складено каталог реформаторського архіву, що започатковує археографічну справу в протестантському середовищі Речі Посполитої [6, 22].