3. Поняття та заходи правової охорони земель
Питання збереження і охорони землі посідають чільне місце в законодавстві нашої держави, яке враховує специфіку земель і як засобу виробництва, і як умови життєдіяльності людей, об’єктивну обмеженість землі у просторі, незмінність її розташування, нерозривний зв’язок з природним середовищем.
Ст.14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Таке конституційне положення є підставою для правової охорони землі як основного елемента навколишнього природного середовища. Правова охорона землі передбачає систему правових засобів, за допомогою яких здійснюються заходи з відновлення, підтримання та покращення якісного стану земель. Ця охорона спрямована насамперед на забезпечення раціонального використання землі, відновлення, збереження і підвищення родючості грунтів, поліпшення інших корисних властивостей землі. Крім того, охорона землі має на меті забезпечення захисту земель від негативного впливу анторопогенної діяльності (псування, забруднення) та шкідливих природних процесів (вітрова, водна ерозія тощо).
Серед перших законодавчих актів, спрямованих на регулювання відносин щодо охорони земельних ресурсів слід назвати Земельний кодекс України. Як головний закон, що регулює земельні відносини, він містить окремий розділ, присвячений охороні земель. Гл.26 Земельного кодексу визначає завдання, зміст і порядок охорони земель. Кодекс дає визначення поняття “охорона земель” як систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського та лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворнння і підвищення родючості грунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, заб-ня особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Завдання охорони земель – є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
Зміст охорони: 1) обгрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; 2) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель чи чагарників від необгрунтовано їх вилучення для інших потреб; 3) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; 4) збереження природних водно-болотних угідь; 5) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; 6) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.
Порядок охорони земель встановлюється законом.
В числі перших нормативно-правових актів, що безпосередньо регулюють відносини щодо правової охорони земель слід назвати Закон України «Про охорону земель» (19.06.2003 р.), який визначає:
Охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про охорону земель», основними принципами державної політики у сфері охорони земель визначено:
забезпечення охорони земель як основного національного багатства Українського народу;
пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;
відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель;
нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси;
поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель;
публічність у вирішенні питань охорони земель, використанні коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель.
Крім принципів, які відображають основні напрямки діяльності у сфері реалізації державної політики щодо охорони земель, названим законом визначено в цілому і систему заходів по охороні земель:
державна комплексна система спостережень;
розробка загальнодержавних (регіональних) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель;
створення екологічної мережі;
здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;
економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;
стандартизація і нормування
Державна комплексна система спостережень включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і ґрунтів, їх моніторинг. На базі даних державної комплексної системи спостережень формуються національний, регіональний та місцевий банки даних про стан земель і ґрунтів.
Загальнодержавні (регіональні) програми використання та охорони земель, документація із землеустрою в галузі охорони земель розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України та охорони навколишнього природного середовища, де визначається склад та обсяги першочергових і перспективних заходів з охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення виконання робіт з їх реалізації. Регіональні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до загальнодержавної програми з урахуванням місцевих особливостей. Виконання загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених законом.
Створення екологічної мережі передбачає єдину територіальну систему, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення навколишнього природного середовища, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні.
Відносини, пов’язані з формуванням, збереженням та раціональним невиснажливим використанням екологічної мережі, регулюються відповідно до Конституції України, Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 р.р.», Закону України «Про екологічну мережу», а також інших законодавчих, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них, та міжнародних договорів України.
До складових структурних елементів екологічної мережі включаються: території та об’єкти природно-заповідного фонду; землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведенняспортивних заходів; інші природні території та об’єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам’яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу природну цінність); земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угрупування, занесені до Зеленої книги України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України; частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання – пасовища, луки, сіножаті тощо; радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій правовій охороні як природні регіони з окремим статусом.
Природно-сільськогосподарське, еколого-економічне, протиерозійне та інших видів районування (зонування) земель включає:
поділ земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки;
установлення вимог щодо раціонального використання земель відповідно до району (зони);
визначення територій, що потребують особливого захисту від антропогенного впливу;
установлення в межах окремих зон необхідних видів екологічних обмежень у використанні земель або ґрунтів з урахуванням їх геоморфологічних, природно-кліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до екологічного району (зони).
Порядок здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель визначається Кабінетом Міністрів України.
Економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів здійснюється державою шляхом:
надання податкових і кредитних пільг фізичним і юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи щодо захисту земель від ерозії, підвищення родючості ґрунтів та інші заходи, передбачені загальнодержавними і регіональними програмами використання та охорони земель;
звільнення землевласників і землекористувачів від плати за землю, за земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель та інші роботи щодо охорони земель на період тимчасової консервації, будівництва та сільськогосподарського освоєння земель відповідно до затвердженої документації із землеустрою;
компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земель;
застосування прискореної амортизації основних фондів землеохоронного природоохоронного призначення.
Земельним законодавством передбачено і такий захід охорони земель, як відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. У відповідності зі ст. 207 Земельного кодексу України, втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості грунтів. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв’язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. Слід підкреслити, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуюються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва звільняються громадяни та юридичні особи у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об’єктів охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, соціального забезпечення, державних об’єктів дорожнього будівництва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меморіальних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, під будівництво і обслуговування жилих будинків і господарських будівель, для розміщення внутрішньогосподарських об’єктів сільськогосподарських, рибогосподарскьих і лісогосподарських підприємств, установ, організацій, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання, під об’єкти і теориторії природно-заповідного фонду. Здійснення внутрішньогосподарського будівництва сільськогосподарськими або лісогосподарськими підприємствами, організаціями, установами, а також громадянами провадиться без відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: АР Крим, обласним радам – 25 %; районним радам - 15 %; міським, сільським, селищним радам – 60 %, міським радам Києва та Севастополя – 100 %. Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських та лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм і проектів землеустрою. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.
Стандартизація і нормування в галузі охорони земель
Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.
У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються такі нормативи:
а) оптимального співвідношення земельних угідь;
б) якісного стану ґрунтів;
в) гранично допустимого забруднення ґрунтів;
г) показники деградації земель та ґрунтів.
Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Одним із заходів охорони земель слід вважати і законодавче закріплення обов’язків фізичних та юридичних осіб, які здійснюють діяльність, пов’язану з використанням земельних ресурсів. Так, ст.ст. 91, 96 Земельного кодексу України закріплено, що власники земельних діялнок та землекористувачі зобов’язані забезпечувати використання земельних діялнок за їх цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі тощо.
Зокрема, ст.35 Закону України «Про охорону земель» встановлено, що при здійсненні господарської діяльності власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, зобов'язані: 1) дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; 2) проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; 3) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; 4) дотримуватися стандартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов'язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів; 5) надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пестицидів та агрохімікатів; 6) сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежувальних, розвідувальних робіт за станом земель, динамікою родючості ґрунтів; 7) своєчасно інформувати відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо стану, деградації та забруднення земельних ділянок; 8) забезпечувати додержання встановленого законодавством України режиму використання земель, що підлягають особливій охороні; 9) забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; 10) забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям; 11) уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.
Значну частину в загальній системі заходів щодо охорони, раціонального використання та відтворення земель, складають заходи по охороні земель від ерозії та зсувів.
Частину заходів щодо охорони земель містять правові норми, що регулюють відносини, які виникають у процесі здійснення містобудівної діяльності, а також при застосуванні нових технічних засобів і технологій. Так, відповідно до ст.48 Закону України «Про охорону земель» територіальний розвиток житлової та громадської забудови в межах населених пунктів, а також спорудження об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури повинні здійснюватися з урахуванням вимог раціонального використання земель. При цьому розміщення і будівництво об'єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів. Забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи користування, у тому числі на умовах оренди, земельною ділянкою, у порядку, передбаченому законом. Визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб та спорудження конкретних об'єктів здійснюються на підставі затвердженої містобудівної документації, документації із землеустрою, схем планування територій переважно на землях несільськогосподарського призначення. При здійсненні містобудівної діяльності передбачаються заходи щодо: максимального збереження площі земельних ділянок з ґрунтовим і рослинним покривом; зняття та складування у визначених місцях родючого шару ґрунту з наступним використанням його для поліпшення малопродуктивних угідь, рекультивації земель та благоустрою населених пунктів і промислових зон; недопущення порушення гідрологічного режиму земельних ділянок; дотримання екологічних вимог, установлених законодавством України, при проектуванні, розміщенні та будівництві об'єктів. Вилучення (викуп) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб здійснюються з урахуванням необхідності максимального збереження сільськогосподарських і лісових угідь та ґрунтового покриву в установленому законом порядку.
При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових і реконструйованих об'єктів, застосуванні нових технічних засобів і технологій, які справляють негативний вплив на екологічний стан, повинні передбачатися заходи щодо запобігання небезпечним екологічним і санітарно-гігієнічним наслідкам, раціонального використання та охорони земель. Розміщення об'єктів, які справляють негативний вплив на екологічний стан і якість земельних ресурсів, проводиться з урахуванням результатів інтегральної оцінки цього впливу і розробки відповідних заходів щодо запобігання небезпечним екологічним і санітарно-гігієнічним наслідкам та раціонального використання і охорони земель лише після проведення державної екологічної експертизи в порядку, визначеному законом.
Охорона земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення здійснюється шляхом включення цих земель до складу екологічної мережі, обмеження їх вилучення (викупу) для інших потреб та обмеження антропогенного впливу на такі землі. Порядок використання земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення і створення екологічної мережі встановлюється законом.
В якості заходу, спрямованого на здійснення охорони земель слід назвати консервацію земель.
Консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я.
До деградованих земель відносяться:
а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо;
б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші.
До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.
Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення.
Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок.
Порядок консервації земель встановлюється законодавством України.
Поряд із консервацією земель необхідно назвати і здійснення заходів щодо рекультивації земель.
Рекультивація порушених земель – це комплекс організаційних, технічних і біотехнічних заходів, спрямованих на відновлення грунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель (ч.1 ст.166 ЗК України). Рекультивації підлягають землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та в гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт. При проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, відокремлена ґрунтова маса підлягає зняттю, складуванню, збереженню та перенесенню на порушені або малопродуктивні земельні ділянки відповідно до робочих проектів з рекультивації порушених земель та підвищення родючості ґрунтів. При знятті ґрунтового покриву здійснюється пошарове зняття і роздільне складування верхнього, найбільш родючого шару ґрунту, та інших прошарків ґрунту відповідно до структури ґрунтового профілю, а також материнської породи. Об'єм ґрунтової маси, що підлягає зняттю і роздільному складуванню, визначається в проектах рекультивації порушених земель. Рекультивація земельних ділянок здійснюється шляхом пошарового нанесення на малопродуктивні земельні ділянки або ділянки без ґрунтового покриву знятої ґрунтової маси, а в разі потреби - і материнської породи в порядку, який забезпечує найбільшу продуктивність рекультивованих земель. Роботи із зняття, складування, збереження та нанесення ґрунтової маси на порушені земельні ділянки здійснюються за рахунок фізичних та юридичних осіб, з ініціативи або вини яких порушено ґрунтовий покрив, а роботи з нанесення знятої ґрунтової маси на малопродуктивні землі здійснюються за бажанням власників або землекористувачів, у тому числі орендарів, цих земельних ділянок за їх рахунок.
Моніторинг земель як засіб їх охорони
Земельне законодавство містить і такий засіб охорони земель як моніторинг. Моніторинг земель і ґрунтів проводиться з метою своєчасного виявлення зміни стану земель та властивостей ґрунтів, оцінки здійснення заходів щодо охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, попередження впливу негативних процесів і ліквідації наслідків цього впливу. Іншими словами моніторинг земель – це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (ч.1 ст.191 ЗК України). У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.
Залежно від цілей спостережень та охоплення територій моніторинг земель може бути глобальним (пов’язаний з міжнародними науково-технічними програмами); національним (охоплює всю територію України); регіональним (здійснюється на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов) і локальним (здійснюється на територіях нижче регіонального рівня, до територій окремих земельних ділянок і елементарних структурних ландшафтно-екологічних комплексів).
Моніторинг складається з систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження й розвідування), виявлення змін у ньому, а також з оцінки цього стану і процесів, пов’язаних з землями. Спостереження залежно від строків та періодичності їх проведення поділяються на базові (вихідний стан об’єкта спостереження на момент початку ведення моніторингу), періодичні (через рік або більше), оперативні (фіксуються поточні зміни в об’єкті спостереження).
Контроль за використанням та охороною земель як засіб її охорони, його види
Відповідно до земельного законодавства, контроль за використання та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України (ст.187 ЗК України).
До заходів, що забезпечують охорону земель, цілком закономірно віднесено і державний контроль за використанням та охороною земель, який є однією із найважливіших функцій управління земельним фондом.
Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.
Самоврядний контроль визначають як діяльність відовідних органів сільських, селищних, міських, районних і обласних рад, спрямовану на додержання вимог земельного законодавства, забезпечення гарантій реалізації земельно-правових норм та утвердження законності у земельних відносинах.
Громадський контроль
Нами вже неодноразово підкреслювалось, що охорона і використання земель є складовою частиною комплексних охоронних заходів, які підпорядковані загальній меті – охороні навколишнього природного середовища. А тому і громадський контроль за охороною та використанням земель, слід розглядати як одну із ключових ланок діяльності громадських інспекторів щодо здійснення контролю за охороною та використанням такого важливого природного ресурсу, як земля, що в кінцевому результаті забезпечує охорону навколишнього природного середовища в цілому.
Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюють громадські інспектори, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Організація діяльності, порядок призначення громадських інспекторів та їхні повноваження визначені законодавством. Так, громадськими інспекторами можуть бути лише громадяни України, які досягли 18-річного віку, мають досвід природоохоронної роботи та пройшли співбесіду в органах Міністерства екології та природних ресурсів. Громадянин, який бажає бути громадським інспектором, подає до відповідного органу Міністерства екології та природних ресурсів письмову заяву та подання організації, що його рекомендує, або письмое клопотання державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища. Громадські інспектори призначаються Головним державним інспектором України з охорони навколишнього природного середовища та головними державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій після проходження співбесіди з питань попередньої природоохоронної роботи претендента та знань основ природоохоронного законодавства.
Громадські інспектори здійнюють свою діяльність під керівництвом відповідних управлінь (відділів) земельних ресурсів, які надають їм необхідну практичну і методичну допомогу, координують їх діяльність, навчають та ознайомлюють з новими законодавчими і нормативними документами, залучають до участі у відповідних перевірках. Свої обов’язки інспектори виконують на громадських засадах, без звільнення з основної роботи і без додаткової оплати праці. Громадські інспектори несуть персональну відповідальність за об’єктивність та якість матеріалів, які складаються ними за результатами перевірок. З метою координації роботи громадських інспекторів та підтримання контактів з екологічними та природоохоронними організаціями, залучення громадськості до розробки і виконання заходів, по’язаних з охороною навколишнього природного середовища, при органах Міністерства екології та природних ресурсів та інших природоохоронних організаціях можуть створюватися штаби громадських інспекторів.
Зокрема, громадські інспектори мають право: брати участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейда та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорну земелі, додержання норм екологічної безпеки та використання земельних ресурсів; проводити перевірки і складати протоколи про порушення земельного законодавства і подавати їх органам державного контролю в галузі охорони земельних ресурсів та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності; надавати допомогу органам державного контролю в їх діяльності щодо запобігання земельним правопорушенням; роз’яснювати громадянам вимоги земельного законодавства та їх права та обов’язки як землевласників чи землекористувачів; здійснювати інші функції відповідно до природоохоронного, в т.ч. і земельного законодавства України.
До обов’язків громадських інспекторів віднесено дотримання вимог чинного законодавства; сумлінне виконання покладаених на завдань; своєчасне подання щорічного звіту про проведену роботу.
Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюють також громадські організації.
Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено право громадян об’єднуватися у громадські природоохоронні організації та брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи.
Громадські природоохоронні оганізації у рамках здійснення контролю за використанням і охороною земель мають право:
розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;
створювати громадські фонди охорони природи:
виконувати роботи з охорони та відновлення природних ресурсів, збереження і поліпшення стану навколишнього природного середовища;
брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління у галузі охорони наколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохороних планів та заходів;
провадити громадську екологічну експертизу обнародувати її результати та передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;
одержувати інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела забруднення останнього, програми і заходи щодо його охорони;
виступати з ініціативою проведення референдумів з питань, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів і забезпеченням екологічної безпеки;
вносити до відповідних органів пропозиції про організацію території та об’єктів природно-заповідного фонду;
подавати до суду позови про відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у т.ч. здоров’ю і майну громадян та громадських об’єднань;
брати участь у міжнародних неурядових організаціях, які займаються питаннями охорони довкілля.
Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами
Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.
Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встановлених обмежень, вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров'я людини та довкілля.
Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання.
Охорона ґрунтів
Ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони.
Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
При здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.
Використання техногенно забруднених земель
Техногенно забруднені землі - це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей.
До техногенно забруднених земель відносяться землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. При використанні техногенно забруднених земель враховуються особливості режиму їх використання.
Особливості режиму і порядку використання техногенно забруднених земель встановлюються законодавством України.
Техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації. Порядок використання техногенно забруднених земельних ділянок встановлюється законодавством України.