Тема 1. Із літератури реалізму ( 18 год.)

Класна робота

Загальна характеристика розвитку культури та літ-ри хіх ст. Реалізм як напрям у світовій літературі. Роль художньої літератури у культурному та суспільному житті хіх ст.

Найважливіші суспільні, історичні, наукові події XIX ст.

Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості. Своїх класичних форм реалізм набуває у Франції в 30-х роках XIX століття

Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва нових літературно-мистецьких течій нереалістичного спрямування кінця XIX — початку XX ст., що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.

На формування реалістичного світогляду мали вплив філософія позитивізму, розвиток природничих і суспільних (економіка, соціологія, психологія) наук.

Позитивізм (лат. positivus — позитивний) — напрям філософії, в якому єдиним джерелом знань вважають конкретні науки. Виник у Франції в 30-х роках XIX століття. Його основоположником був французький філософ і соціолог О. Конт. Позитивісти не визнавали абстрактних теоретичних міркувань, що, на їхню думку, не дають справжньої картини життя. Своєю філософією вони оголосили конкретні науки, які спираються на досвід людини.

Атеїзм (від грец. άθεος, безбожний) – світогляд, філософське вчення, однією з основ якого є заперечення існування будь-яких богів і духів.

Видатні представники реалізму:

Франція – Стендаль, О. де Бальзак, П. Меріме, Г. Флобер, Г. де Мопассан, Е. Золя;

Англія – Ч. Діккенс, В. Теккерей, Ш. Бронте;

Росія – І. Гончаров, І. Тургенєв, М. Лєсков, М. Салтиков – Щедрін, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов.

Характерні риси реалізму:

• тяжіння до достовірності, об’єктивності;

• втілення діалектичного зв’язку між закономірно – загальним та індивідуально – особистим;

• звільнення від канонічності, перевага індивідуальних стилів над «спільними»;

• відмова від поділу стилю на «високий» і «низький» залежно від сфер зображення;

• пізнавальне спрямування (зв'язок із науками);

• аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну єдність;

• увага до проблем взаємин між людиною та середовищем, до типових характерів за типових обставин;

• перенесення центру уваги на соціальну сферу.

У цей період з’являється соціально-психологічна проза, для якої характерним є «історія людської душі»: коли письменник досліджує психологічну еволюцію героя, усі драматичні переходи його почуттів у тісному зв’язку з тими соціальними умовами, в яких особистості доводилося жити.

Найвидатнішими представниками соціально-психологічної прози були Стендаль, Г. Флобер, О. де Бальзак, Ч. Діккенс, У. Теккерей, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов, В. Короленко, Т. Шевченко, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Б. Грінченко та багато інших митців.

Роман – великий епічний твір, у якому зображається всебічна картина життя великої кількості людей у певний період часу або цілого людського життя, одна з великих форм епічного роду літератури.

Історичний роман – роман, побудований на історичному матеріалі, відтворює у художній формі певну епоху, період історії.

Соціально – побутовий роман – основний різновид реалістичного роману, для якого характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів.

Автобіографічний роман – жанровий різновид роману, в якому головним персонажем виступає сам автор, а події, вміщені у фабулі, достовірні події з його життя.

Психологічний роман - різновид роману, в якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності героя, що зумовлюють його вчинки та поведінку.

Філософський роман – різновид роману, в якому безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора.

Класна робота