2.3. Концептуальні основи логопсихології

Методологічна основа логопсихології — досліджен­ня видатних психологів і логопедів Г.Я. Трошина, .11.0. Виготського, О.В. Запорожця, O.P. Лурії, Р.Є. Лє- віпої та ін. про тісний взаємозв'язок мовлення з інши­ми складовими психічного розвитку і провідну роль мовлення в опосередкуванні психічних процесів. Дове­дено, що різноманітні форми поведінки людини, мов­лення, психічні функції не дані дитині від народження, а формуються під впливом цілеспрямованого навчання і ви ховання, умов її життя у суспільстві. Відповідно суб­стратом психічних якостей людини є не тільки вродже­ні нервові механізми, а й ті функціональні системи, хцо формуються за життя людини. Логопсихологія як га­лузі, спеціальної психології спирається на загально- психологічну теорію, яку розробили О.М. Леонтьєв, CJI. І'убінштейн, ІІ.Я. Гальперін, O.P. Луріятаін.

Ile менш важливою складовою фундамента лого­психології є концепція психічного розвитку Л.С. Ви- готемсого, Д.Б. Ельконіна, Л.І. Божович, В.В. Давидо­вії 'ТИ ІІІ.

Теоретичні джерела логопсихології також ґрунту- іоті.сн па дослідженнях Л.С. Виготського, в яких роз- крпипеться складна структура аномального розвитку ди тини, згідно з якою "...дефект будь-якого аналізатора піні інтелектуальний дефект не зумовлює ізольованого ми h'.миімення якоїсь однієї функції, а призводить до низ- h и нідх плень...".

Так, первинний дефект, недорозвинення або пошко­дження різних ланок мовленнєвої системи за умови браку спеціальних корекційних заходів обов'язково спричинює вторинні і навіть третинні відхилення: не­дорозвинення усіх структурних компонентів мовлення, обмеженість сенсорних, часових, просторових уявлень; недорозвинення мнестичних процесів; недостатня ціле­спрямованість і концентрованість уваги; зниження рів­ня узагальнень; недостатнє вміння планувати власну діяльність, будувати умовиводи, встановлювати при- чинно-наслідкові зв'язки тощо. Дані про особливості психічного розвитку, а також недостатній рівень роз­витку комунікативних навичок зазначені лише частко­во. Мовленнєві порушення безперечно призводять до стійкого порушення соціальних зв'язків і адаптивних можливостей.

Під поняттям структури мовленнєвого дефекту розуміють стійку сукупність мовленнєвих і немовлен- нєвих симптомів, характерних для конкретного пору­шення мовлення. У структурі мовленнєвого дефекту вирізняють первинне, провідне порушення (ядро) і вто­ринні дефекти, що перебувають у причинно-наслідко- вих зв'язках із первинним у зв'язку з системною орга­нізацією психіки. Різноманітна структура мовленнєво­го дефекту відображається у певному співвідношенні первинних і вторинних симптомів та визначає специфі­ку цілеспрямованого корекційного впливу.

Розрізняють загальні й специфічні закономір­ності психічного розвитку дітей з порушеннями мов­лення.

1. Загальні закономірності характерні як для ді­тей, які розвиваються нормально, так і для дітей з по­рушеннями в розвитку. Сутність цих закономірностей полягає в поетапності розвитку, нерівномірності психіч­ного розвитку, наявності сензитивних періодів, взаємо­зумовленості біологічного і соціального, ієрархічності формування психічних функцій, систематичності в розвитку особистості.

2. До специфічних закономірностей розвитку в умовах дизонтогенезу, що властиві для груп дітей з мовленнєвими розладами, належать:

• порушення приймання, переробки, збереження і використання інформації;

• порушення мовленнєвого опосередкування;

• більш подовжені терміни формування уявлень і понять про навколишній світ;

• ризик виникнення станів соціально-психологіч- пої дезадаптації;

специфічність формування психологічної систе- мп (суб'єктивна невдоволеність, порушення самооцін­ки, неадаптивність до фрустрацій, зменшення резис­тентності до стресу, недостатня соціальна адаптація •тощо);

залежність компенсаторних можливостей від часу впливу та якості корекційної роботи.

Структура дефекту при мовленнєвих розладах вклю­чає. в себе специфічні відхилення у психічному розвит­кові. Одним із важливих практичних завдань логопси­хології є виявлення особливостей психічного розвитку дітей з вадами мовлення та їх диференціальна діагнос­тик».