1.3. Сутність феномену порушеного розвитку

Однією з головних проблем теорії спеціальної пси­хології є пояснення сутності феномену порушеного роз­витку.

Вирізняючи суттєві характеристики феномену по­рушеного розвитку (дизонтогенезу), різні автори про­понують різноманітні пояснення і назви, що фіксують, на їх думку, найсуттєвіші його ознаки, порівняно з нор­мальним розвитком. На сьогодні у спеціальній психо­логії та корекційній педагогіці широко використову­ються такі поняття, як аномальний розвиток, ненор­мальний розвиток, недостатній розвиток, дефектний розвиток, порушений розвиток, ненормативний розви­ток, обмежений розвиток, нестандартний розвиток, відставання в розвитку, недостатній розвиток, не­гармонійний розвиток, субнормальний розвиток то­що, а також такі словосполучення, як діти з обмежени­ми можливостями в розвитку, діти з проблемами в розвитку, діти з особливим розвитком, діти з пору­шеннями розвитку. У таких прикладах хоча й фіксу­ються різні характеристики дизонтогенезу, але най­частіше вони не розкриваються у формі розгорнутого визначення.

Логопсихологія як галузь спеціальної психології

Термін "дизонтогенез" уперше використав Шваль- бе у 1927 р. Цим поняттям він окреслив відхилення ішутрішньоутробного формування структур організму під їх нормального розвитку. У подальшому термін "ди- зонтогенія" набув ширшого значення. Його почали ви­користовувати для позначення різних форм порушень онтогенезу (від гр. ontos — єство, genesis — походжен­ня, процес розвитку індивідуального організму від на­родження до кінця життя).

Онтогенез — це розвиток спадкової основи організ­му у конкретних умовах зовнішнього середовища. Ко­жен організм проходить послідовні періоди розвитку. Розрізняють два основні періоди: зародковий (прена­тальний) і післязародковий (постнатальний). Обсяг ге­нетичної інформації, закладеної в яйцеклітині, визна­чає подальший надзвичайно складний процес розвитку. Разом із тим, увесь процес ембріонального розвитку є результатом взаємодії факторів впливу: генетичних, пбо ендогенних (внутрішніх), та екзогенних (зовніш­ніх).

Розвиток розглядається як складний процес, кожна наступна стадія якого включає в себе попередню, змі­нюючись при цьому. Кількісне накопичення змін забез­печує підґрунтя для якісних змін у психічному розвит­кові.

Процес психічного розвитку цілісний, системний і динамічний, його специфіка визначається різними со­ціальними та біологічними факторами.

Ще у 1916 р. видатний психолог II.Я. Трошин за- унажив: "...По суті між нормальними і ненормальними дітьми немає різниці, ті й інші — діти, у них розвиток відбувається згідно з одними й тими самими законами. Відмінність полягає лише у способах розвитку".

Відповідно у вітчизняній дефектології тривалий час використовувався термін "аномалії розвитку", а на сьо­годні — в корекційній педагогіці та спеціальній психо­логії ведеться пошук термінології стосовно дітей з різ­ними недоліками в розвитку. Це поширені, але нечітко визначені терміни, наприклад: "діти групи ризику" (children at risk), "діти з особливими потребами" (children with special needs), "діти зі специфічними освітніми проблемами" (children with special educational needs) тощо. Часто в офіційних документах використовують поняття "діти з обмеженими можливостями здоров'я", "діти з порушеннями психофізичного і/або розумового розвитку". Окрім того, як у міжнародних, так і у віт­чизняних документах, спрямованих насамперед на створення однакових можливостей для розвитку й осві­ти дітей з обмеженими можливостями, застосовується термін "інваліди" (disabled children).

Починаючи від середини XIX ст., коли вперше було порушено питання про потребу онтогенетичного підхо­ду, ідеї розвитку отримали новий зміст, вони уточню­валися і збагачувалися в межах різних галузей психо­логії. У середині XX ст. поширені були вчення, за яки­ми розкривалася сутність і пояснювалися загальні та специфічні закономірності розвитку як феномену, по­рушувалися проблеми його детермінації (причинності), витоків і рушійних сил, фаз розвитку, його рівнів (Б. Г. Ананьєв, A.B. Брушлінський, JI.C. Виготський, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, O.P. Лурія, Г.І. Рос- солімо, С.Л. Рубінштейн таін.)

У дослідженнях вітчизняних клінічних психологів, психіатрів, дефектологів ідеї розвитку дістали поясне­ння з погляду дизонтогенезу. У працях Т.О. Власо- вої, Д.Б. Ельконіна, Л.В. Занкова, К.С. Лебединської, В.В. Лебединського, В.І. Лубовського, М.С. Певзнер, В.М. Синьова,І.М. Соловйова,Н.М. Стадненко,Г.Є. Су- харєвої, Ж.І. ІПиф та інших отримали подальший роз­виток фундаментальні поняття про загальні та специ­фічні закономірності дизонтогенезу, класифікаційні критерії й уявлення, специфіку динаміки розвитку ді­тей з різними варіантами відхилень у розвитку.

У спецальній психології пострадянського періоду і в українській спеціальній психології зокрема, в основу сутності феноменів порушеного розвитку покладено культурно-історичну теорію Л.С. Виготського. Одна з центральних її категорій — поняття вищих психічних функцій, що формуються за життя шляхом засвоєння соціально-історичного досвіду в процесі спілкування дитини з дорослим, знаково опосередкованих за будо­вою і довільних за способом регуляції.

Вирізняють суттєві характеристики феномену пору­шеного розвитку. Так, В.Г. Петрова й І.В. Бєлякова стверджують, що діти з відхиленнями в розвитку — це ті "...в кого у зв'язку з фізичними або психічними де­фектами є певні порушення у процесі приймання, пере­робки й використання інформації, яку вони отримують під навколишнього світу..."⁷. Загалом із цим визначен­ням можна погодитися, але відкритим залишається за­питання: на якому рівні відбувається порушення про­цесів приймання і переробки інформації, чи притаман­ні вони лише для зазначеної категорії дітей.

Більш розгорнуте визначення належить Л. Пожар: "...Аномальні — це діти і підлітки з труднощами со­ціального функціонування, що пов'язано з недоліками органа, його функціями і процесом, зі специфічними особливостями та специфічними труднощами у пізнан­ні навколишнього світу й спілкування з людьми, а та­кож зі специфічними особливостями формування їх особистості..."⁸.

Петрова В.Г., Белякова И.В. Кто они — дети с отклоне- Ш1ЯМИ в развитии? — М.,1998. — С. 4.

^в Пожар Л. Патопсихология. — М., 1996. — С. 23.

У праці "Основи спеціальної психології" є пояснен­ня відхилень у розвитку: "Це особливі стани, що вини­кають переважно у дитячому і підлітковому віці під впливом різних груп факторів (органічної або функціо­нальної природи), виявляються у затриманому або дуже своєрідно вираженому психосоціальному розвит­ку, що ускладнює соціально-психологічну адаптацію, включення в освітній простір і подальше професійне са­мовизначення ... "⁶.

З огляду на предмет спеціальної психології найточ­ніше визначення феномену ушкодженого розвитку дали В.М. Сорокін та Л.М. Шипіцина. Під поняттям сутності "порушеного розвитку слід розуміти розвиток звичайний, але такий, що відбувається у незвичайних (несприятливих) умовах, патогенна сила яких перева­жає над компенсаторними можливостями індивіда, не порушуючи при цьому цілісності психіки, модифікую­чи лише рівень її опосередкованості. Унаслідок цього відносно стійко змінюються параметри і аспекти мікро- генезу (когнітивні, емоційні, регуляторні), що спричи­нює трансформації у процесі вікового розвитку. Перед­усім це виявляється у гальмуванні процесу соціаліза­ції, тобто у засвоєнні культурно-історичного досвіду. Саме тому діти з ознаками ушкодженого розвитку по­требують спеціальної медико-соціальної та психолого- педагогічної допомоги..."⁷.

Зрозуміла складність і неоднозначність феномено­логії й сутності, порушень процесу психічного розвитку. На сьогодні бажано з'ясувати, що межа між нормаль­ним і порушеним розвитком може бути доволі рухомою. Нормальний розвиток, як і ушкоджений, має багато варіантів. З огляду на це надзвичайно важливою теоре­тичною й практичною складовою є ідея багаторівневого підходу під час оцінювання характеру розвитку.

Розробці концептуальної бази сучасної спеціальної психології, методологічних і методичних підходів оці­нювання психічного розвитку дитини, пошукові новіт­ніх психокорекційних технологій нині присвячують до­слідження відомі психологи спеціальної освіти Л .В. Бор- щевська, Т.Д. Ілляшенко, Л.В. Кузнєцова, О.М. Мас- тюкова, 1.1. Мамайчук, М.П. Матвєєва, Ю.В. Мікадзе, Л.Г. Обухівська, Т.М. Сак, Н.Я. Семаго, М.М. Семаго, Є.П. Синьова, Л.І. Солнцева, В.М. Сорокін, О.М. Усано- ва,Л.І. Фомічова, Т.А. Фотєкова,О.М. ХохлінаД.А. Ша- повал, Л.М. Шипіцина та багато інших.