21. Теорія «граничної продуктивності». Граничні витрати і граничний продукт.

Теорію граничної продуктивності започаткував американський економіст Джордж Кларк(1847-1938), він запропонував новий підхід до вивчення політекономії з метою наближення її до точних наук, розділивши економічну теорію на статику- аналіз стану рівноваги, та динаміку- вивчення економічного розвитку.Дотримуючись теорії граничної корисності, він дещо доробив її. "Закон Кларка" полягає в тому, що корисність благ розпадається на складові елементи, після чого цінність блага визначається сумою граничних корисностей всіх його складових. Але найважливішим його внеском до економічної науки було створення теорії граничної продуктивноті праці та капіталу.

Кларк довів, що в процесі виробництва спостерігається спадаюча гранична продуктивність таких факторів виробництва як праця та капітал (по аналогії до закону зменшення родючості землі), тобто підвищення окремого фактору виробництва при фіксованому іншому, дає спадаючий приріст продукції на кожну додану одиницю. Це означає, що кожний додатковий робочій при незмінному капіталі буде збільшувати сукупний продукт на меншу величину ніж попереднй. З допомогою такого підходу, Кларк розділяв сукупний продукт на продукт капіталу та продукт праці, визначаючи продукт праці як те, що виробив "граничний робочий", а продукт капіталу як те, що становить різницю між сукупним продуктом виробницва та продуктом праці, визначаючи в такий спосіб частки доходу, які повинні належати робочим та капіталістам відповідно (у пропорції, яка визначається співвідношенням граничної продуктивності праці до граничної продуктивності капіталу).

Довівши це, Джордж Кларк спростував думку Мальтуса та Рікардо про те, що "природня" заробітна плата працівника визначаєтья вартістю засобів, необхідних для підтримки його існування та тезису Маркса про експлуатацію робочого капіалістом.

Граничні витрати - це приріст витрат у результаті виробництва кожної додаткової одиниці продукції. Оскільки постійні витрати не міняються зі зміною обсягу випуску продукції підприємства, то граничні витрати визначаються зростанням лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції.

Динаміку витрат фірми, що пов'язана з певним рівнем виробництва, характеризує так званий закон спадаючої віддачі. Суть закону: послідовне зростання змінних витрат, починаючи з певного моменту, приводить до зменшення доданої вартості (граничного продукту), одержаної в розрахунку на кожну додаткову одиницю витрат. Це означає, що якщо кількість працівників, що обслуговують дане виробниче обладнання, буде зростати, то наступить межа, за якою зростання виробництва буде все меншим при залученні кожного додаткового працівника.

Закон спадаючої віддачі справедливий у всіх випадках і до усіх змінних ресурсів, коли хоча б один виробничий фактор (постійні витрати) залишається незмінним.

Граничний продукт фактора виробництва — це додатковий продукт або обсяг продукції, отриманий унаслідок збільшення витрат цього фактора на одну додаткову одиницю за сталої величини інших факторів виробництва. Грошова вартість додатково виробленого продукту, створеного додатковою одиницею виробничого фактора, називається доходом від граничного продукту. За умов досконалої конкуренції, оскільки ціна дорівнює граничному доходу, дохід від граничного продукту дорівнює ціні, помноженій награничний продукт

Кожен фактор виробництва є продуктивним: земля, праця, капітал. Різні виробничі фактори взаємозалежать один від одного. Саме ця взаємозалежністьпродуктивності землі, праці і капіталу є причиною того, що розподіл доходів — вкрай складне питання. Значною мірою воно вирішується на ринку — через попит на фактори виробництва та їх пропонування.