2. Питання:

1. Що являє собою, за А. Тойнбі, історико-культурний процес?

2. Які критерії класифікації цивілізацій та які саме описує А. Тойнбі?

3. На якій підставі А. Тойнбі вважає за можливе говорити не стільки про поступальну зміну одних цивілізацій іншими, скільки про одночасність існування називаних ним цивілізацій?

...справжній предмет [Історії] – життя суспільства, узяте як у внутрішніх, так і в зовнішніх його аспектах. Внутрішня сторона є вираження життя будь-якого даного суспільства в послідовності сторінок його історії, у сукупності всіх громад, що його складають. Зовнішній аспект – це відносини між окремими суспільствами, розгорнуті в часі і просторі <...>.

...нами було класифіковано дев'ятнадцять суспільств: західне, православне, іранське й арабське (нині воно входить в ісламське), індуїстське, далекосхідне, еллінське, сірійське, китайське, мінейське, шумерське, хетське, вавілонське, андське, мексиканське, юкатанське, майянське і єгипетське... Досліджуючи підстави кожного окремого суспільства, в одних випадках ми виявляємо, що воно складається в спорідненості з більш древнім суспільством завдяки наявності всесвітньої церкви. В інших випадках такий зв'язок не проглядається. Отже, ми визначили, що всесвітня церква є основною ознакою, що дозволяє попередньо класифікувати суспільства одного виду...

Якщо вік Людства дорівнює приблизно 300 тис. років, то вік цивілізацій, що ототожнюється дотепер із тривалістю людської історії, дорівнює менш ніж 2% даного відрізка. На цій тимчасовій шкалі усі виявлені нами цивілізації розподіляються не більш ніж у три покоління суспільств і зосереджені в межах менше п'ятої частини часу всього життя Людства. З філософської точки зору їхнє життя протікає в один і той же час <...>.

Отже, якщо на плані... вулиці точками зобразити двадцять одну цивілізацію, то виявиться, що точки не розсипаються рівномірно по всій довжині вулиці. Можна помітити, що вони скупчилися в одному досить вузькому місці. Позаду виявляється досить великий простір, який усі, хто їхали, включаючи і невдах, успішно подолали. Попереду ж – той же вільний простір – туди ще не в'їхала жодна машина... Будь-які викладки чи порівняння будуть просто неможливі. Якщо ж розглядати всі точки по всій довжині вулиці, то можна побачити, що дистанції між ними мізерно малі в порівнянні з відстанню, що відокремлює їх від початку і кінця шляху.

Самим оригінальним моментом у концепції А Тойнбі вважається «закон «Виклику-і-відповіді», яким регулюється як життя кожної окремо узятої цивілізації, так і співіснування цивілізацій, зміна одних цивілізацій іншими в рамках всесвітньо-історичного процесу..

Питання:

1. Сформулюйте закон «Виклику-і-Відповіді». Якого роду Виклик в А. Тойнбі є оптимальним для виникнення цивілізації?

2. Назвіть головний критерій розвитку цивілізації за Тойнбі. Простежте дію цього критерію на тих прикладах, що приводить сам А. Дж. Тойнбі, — удосконалювання письма від малюнків до алфавіту і збільшення використовуваної енергії – від мускульної до атомної.

Суспільство у своєму життєвому процесі зіштовхується з рядом проблем, і кожна з них є виклик. Іншими словами, функція «зовнішнього фактора» полягає в тому, щоб перетворити «внутрішній творчий стимул», сприяючи реалізації потенційно можливих творчих варіацій <...>. Виклик спонукає до росту. Відповіддю на виклик суспільство вирішує задачу, що стала перед ним, чим переводить себе в більш високий і більш досконалий, з погляду ускладнення структури, стан. Відсутність викликів означає відсутність стимулів до росту і розвитку <...>.

...існує визначена міра суворості іспиту, коли стимул виклику досягає найвищої ефективності. Назвемо цей ступінь суворості оптимумом. Відповідно до цього стандарту деякі інші проявлення даного виклику виявляться недостатніми, а інші проявлення того ж виклику – надлишковими, тоді як на відрізку оптимуму цей виклик міг би стимулювати максимально успішну відповідь.

...можна, імовірно, стверджувати, що серія успішних відповідей на послідовні виклики повинна витлумачуватися як прояв росту, якщо в міру розгортання процесу спостерігається тенденція до зсуву дії з області зовнішнього оточення — фізичного або людського — в область внутрішню. В міру росту усе менше виникає викликів, що йдуть від зовнішнього середовища, і усе більше з'являється викликів, породжених усередині діючої системи або особистості. Ріст означає, що зростаюча особистість або цивілізація прагне створити своє власне оточення, породити свого власного збурювача спокою і створити своє власне поле дії <...>.

Скориставшись символом дороги, уявимо собі реальну дорогу далекого минулого. Спочатку по ній повільно рухається примітивний колісний транспорт... Оскільки наша уявна дорога перевантажена, зіткнення неминучі. Однак ніхто не боїться, тому що серйозна небезпека нікому не загрожує, тому що мускульна сила, за допомогою якої рухаються всі ці транспортні засоби, не може розвинути високу швидкість. Однак проблеми на нашій дорозі є – це насамперед проблема збереження і захисту вантажів і проблема часу...

А тепер подивимося на шлях-дорогу наших днів, по якій мчиться, ричачи, механізований транспорт. Тут вирішена проблема швидкості і збереження вантажів, якщо судити по величезних вантажівках із причепами і спортивними автомашинами, що летять, немов випущена куля. Але в той же час проблема зіткнення стала проблемою номер один. Звичайно, якщо шофер тверезий і цілком професійний, то він не небезпечний для себе й інших, але дурень або безвідповідальна людина за кермом небезпечніше, ніж дурень на стозі сіна. Отже, сучасна магістраль пред'являє людині виклик уже не технологічного характеру, а психологічного. Старий виклик фізичної відстані перетворився, таким чином, у новий виклик людських відносин – між водіями, що, навчившись «знищувати відстані», зіштовхнулися з небезпекою знищити один одного...

...теза про «єдність цивілізації» є помилковою концепцією, досить популярною серед сучасних західних істориків, мислення яких знаходиться під сильним впливом соціального середовища. Одна з причин, що породили цю оману, полягає в тому, що сучасна західна цивілізація поширила свою економічну систему на весь світ. За економічною уніфікацією, що ґрунтується на західній підставі, пішла і політична уніфікація, що має ту ж підставу і зайшла майже настільки ж далеко.

Помилкова концепція «єдності історії» на базі західного суспільства має ще одне невірне посилання – уявлення про прямолінійність розвитку.

Це не що інше, як найпростіший образ чарівної бобової стеблинки з казки, що пробила землю і росте агору, не даючи відростків і не ламаючись під власною вагою, поки не вдариться головою об небо. Представники того самого виду суспільств по-різному реагують на іспити – на так званий виклик історії. Одні відразу ж гинуть; інші виживають, але такою ціною, що після цього вже ні на що не здатні; треті настільки вдало протистоять викликові, що виходять не тільки не ослабленими, але навіть створивши більш сприятливі умови для подолання майбутніх іспитів; є і такі, що слідують за першопрохідниками, як вівці слідують за своїм ватажком. Така концепція розвитку представляється нам більш прийнятною, ніж старомодний образ бобового паростка, і ми в нашому дослідженні будемо виходити саме з неї. Тойнбі А. Збагнення історії. – М., 1991. – С. 77, 81, 85-88, 171, 179-180, 238, 248-250.

«ЭТНОКОСМОЛОГИЧЕСКАЯ ГИПОТЕЗА» Л.Н. ГУМИЛЕВА

Ярким примером альтернативной как линейно-прогрессивным, так и циклическим теориям историко-культурного процесса в условиях их упадка под влиянием объективных исторических обстоятельств может служить «этнокосмологическая гипотеза» Льва Николаевича Гумилева (1912 - 1992) – известного историка, этнографа и географа, д-ра ист. (1961), географ, наук (1974); сына русского поэта «серебряного века» Николая Гумилева и великой поэтессы Анны Ахматовой.

Для Л. Н. Гумилева всемирная история складывается из последовательного или одновременного доминирования в ней отдельных народов (этносов), создающих собственные могущественные государства. В качестве этноса у него выступает «устойчивый, естественно сложившийся коллектив людей, противопоставляющий себя всем прочим аналогичным коллективам и отличающийся своеобразным стереотипом поведения». Взрывообразный же рост могущества того или иного этноса и смену одних этносов другими Л. Н. Гумилев относит за счет воздействия на него космической энергии, что приводит к глубинным изменениям как внутри этноса, так и во взаимодействии этноса с собственной «средой обитания».

Первый поведенческий принцип связан, по Гумилеву, с формированием у молодого этноса собственного неповторимого этнического лица и самосознания («Мы и не мы», или «Мы и другие»).

Во время стадии подъема этноса главным является поведенческий стереотип долга перед коллективом: «Будь тем, кем ты должен быть». Король обязан вести себя как король, дружинник – как дружинник, слуга – как слуга. Король, не соответствующий своему положению, должен быть отрешен или убит и заменен достойным, плохой рыцарь изгнан, плохой слуга – выпорот.

На стадии наивысшего развития этноса, когда накопленный избыток богатств и решение неотложных внешнеполитических задач освобождают известное количество людей от значительной части их обязанностей, начинается усиление индивидуализма по принципу «Будь самим собой», что означает «Будь не только трибуном, исполняющим свои обязанности, но и Гаем Гракхом, не только рыцарем, но и Пьером Байяром, не только членом Боярской думы, но и Василием Шуйским».

Надлом в развитии этноса связывается Л. Н. Гумилевым с принципом «Мы устали от великих!», в соответствии с которым большинство членов этнического коллектива отказывается поддерживать своих наиболее деятельных собратьев. Упадок этноса характеризуется, по мнению Л Н. Гумилева, позицией обывателя, «золотой посредственности», который никуда не лезет, ничего не добивается и готов чтить господ, лишь бы его оставили в покое: «День, да мой!», «Будь сам собой доволен, тролль!».

Детали «этнокосмологическои гипотезы» вы сможете узнать из реферативного изложения ряда работ Л. Н. Гумилева, самая известная из которых – «Этногенез и биосфера Земпи».

Вопросы:

1. Какие основные факторы, по мнению Л. Н. Гумилева, влияют на этногенез? Почему Л. Н. Гумилев считает этногенез не столько социокультурным, сколько «природным процессом»?

2. Что такое пассионарность у Л. Н. Гумилева? Чем пассионарии отличаются от основной массы этнического коллектива?

3. Опишите механизм пассионарного толчка.

4. Объясните, почему нельзя процесс этногенеза охарактеризовать в терминах линейно-прогрессивного или циклического подходов.

...формирование нового этноса всегда связано с наличием у некоторых индивидов [их Л. Н. Гумилев называет пассионариями] необоримого внутреннего стремления к целенаправленной деятельности, всегда связанной с изменением окружения, общественного или природного, причем достижение намеченной цели, часто иллюзорной или губительной для самого субъекта, представляется ему ценнее даже собственной жизни.

Такое, безусловно, редко встречающееся явление, есть отклонение от видовой нормы поведения, потому что описанный импульс находится в оппозиции к инстинкту самосохранения и, следовательно, имеет обратный знак. Пассионарность отдельного человека может сопрягаться с любыми способностями: высокими, средними, малыми; она не зависит от внешних воздействий, являясь чертой психической конституции данного человека; она не имеет отношения к этике, одинаково легко порождая подвиги и преступления, творчество и разрушения, благо и зло, исключая только равнодушие... Пассионарность обладает... одним важным свойством: она заразительна. Это значит, что люди гармоничные (а в еще большей степени импульсивные), оказавшись в непосредственной близости от пассионариев, начинают вести себя так, как если бы они были пассионарны. Но как только достаточное расстояние отделяет их от пассионариев, они обретают свой природный психо-этнический поведенческий облик. Значит, не отдельные пассионарии делают великие дела, а тот общий настрой, который можно назвать уровнем пассионарного напряжения...

Пассионарии появляются не случайно и не в единичных случаях, а как популяции, которые образуются в результате своеобразного явления – пассионарного толчка. Особенность таких толчков – их кратковременность (приблизительно 1 – 5 лет, но не меньше одного года) и геометрия на поверхности Земли. За последние три тысячи лет достоверно зафиксировано пока девять пассионарных толчков: четыре до рубежа нашей эры и пять после.

Суть явления состоит в том, что в определенный момент времени... на узкой, шириной 200 - 300 км и вытянутой полосе поверхности Земли (полосы от толчка к толчку не совпадают), имеющей геометрию, близкую к геодезической линии, возникает серия пассионарных популяций, внутри которых начинаются бурные процессы этногенеза, приводящие к... появлению группы новых этнических систем, проходящих синхронно все последовательные стадии этногенеза (если процесс этногенеза не обрывается извне...). Через 1100 - 1500 с момента толчка пассионарный признак полностью устраняется из популяции, процесс этногенеза завершается и этнос либо исчезает (как система, но не обязательно как люди), либо существует неограниченно долго в состоянии равновесия с биоценозом своего ландшафта, в гомеостазе <...>.

Пассионарность – это эффект энергии живого вещества биосферы, описанной В. И. Вернадским, проявляющийся в психике людей. Пассионарность не возникает из тех или иных ландшафтных условий. Она возникает как новый признак, т. е. при изменении генотипа. Это явление хорошо известно и называется мутацией. Устраняется пассионарность естественным отбором как всякий экстремальный признак. ...Первоначальный заряд энергии (биохимической, описанной В. И. Вернадским) расходуется вследствие сопротивления среды, что ведет к гомеостазу – равновесию этноса с ландшафтным и человеческим окружением, т. е. к превращению его в реликт, когда он находится в пережиточном (персистентном) состоянии, лишенном творческих сил.

Именно благодаря высокому накалу пассионарности происходит взаимодействие между общественной и природной формами движения материи, подобно тому, как некоторые химические реакции идут лишь при высокой температуре и в присутствии катализаторов... Это позволяет сопоставить, разумеется метафорически, процесс этногенеза с явлением сукцессии, когда после какой-либо катастрофы, например лесного пожара, происходит постепенное восстановление прежней растительности через ряд промежуточных форм. Так и здесь. Этнос возвращается к гомеостазу, оставив после себя памятники культуры <...>.

Итак, этногенез – это природный процесс биосферы, возникающий иногда и являющийся одним из компонентов этнической истории наряду с тремя постоянно действующими факторами: 1) социально-политическим, ибо люди всегда устанавливали определенный порядок взаимоотношений в своем коллективе; 2) техническим, ибо нет и не было человека без орудий труда; 3) географическим, ибо средства к существованию черпаются из окружающей природы. Вот почему все этносы оригинальны и неповторимы, хотя процессы этногенеза сходны <...>.

В связи с этим напрашивается мысль восточной хронософии о цикличности процесса, подобной смене времен года или фаз Луны... Однако дело обстоит сложнее: цикличность в биосферных процессах (видообразование) в этногенезе не наблюдается. Обсуждаемый тип взаимодействия отвечает не ритму (повторению), а инерции эксцесса, при котором изменение потенциала описывается сложной кривой подъемов, спадов и зигзагов. Это кривая сгорающего костра, вянущего листа, взрыва порохового погреба...

Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли.– 2-е изд., доп.– М., 1989. - С. 252, 262, 267, 276, 297, 324;Гумилев Л. Н. Конец и вновь начало.– М, 1997. - С. 71, 386, 403, 429.

Семінарське заняття 9 - 11 (6 год)