Лебон г. Думки та вірування юрби

Питання:

1. Визначте особливості функціонування суспільства юрби.

2. Чи погоджуєтеся Ви з думкою автора, що суспільство юрби прагне та живе лише ілюзіями? Відповідь обґрунтуйте.

... Народ – це організм, створений минулим, і, як кожен організм, він може бути змінений не інакше як за допомогою тривалих спадкових нагромаджень. Люди керуються традиціями, особливо тоді, коли вони перебувають в юрбі, причому змінюються легко самі лише назви, зовнішні форми...

«В колективній душі інтелектуальні здібності індивідів і, відповідно, їх індивідуальність зникає; різнорідне потопає в однорідному, і беруть гору несвідомі якості».

... Час є єдиним справжнім творцем і єдиним великим руйнівником... Час готує думки та вірування юрби або принаймні грунт, на якому вони можуть розвиватися. Ось чому деякі ідеї можуть бути втілені лише у певні епохи, оскільки вони розвиваються й виникають не раптово і не випадково, і коріння кожного з них можна знайти у дуже віддаленому минулому. Якщо настає розквіт отих ідей, значить, час підготував його, і ґенеза цих ідей стає зрозумілою, лише коли ми звернемося до минулого. Ідеї – це дочки минулого і матері майбутнього і завжди – рабині часу...

... Головним чинником еволюції народів ніколи не була істина, але завжди омана. І якщо соціалізм такий могутній нині, то лише тому, що він становить єдину вцілілу ілюзію! Юрба ніколи не прагнула правди; вона відверталася від очевидності, яка не до вподоби їй, і вважає за краще шанувати помилкові погляди, якщо тільки погляди ці зваблюють її. Хто вміє вводити юрбу в оману, той легко стає її володарем, хто ж прагне привести її до тями, той завжди буває її жертвою.

«Чи багато людей, здатних розібратися в своїх власних припущеннях, і чи багато знайдеться таких думок, що могли б встояти навіть після самого поверхового дослідження?..»

«Маси не дають ніколи переконувати себе доказами, але тільки твердженнями, і авторитет цих тверджень залежить від тих чар, якими користується той, хто їх висловлює...

... Натовп завжди, а індивіди – досить часто, потребують готових думок стосовно різних предметів. Успіх цих думок абсолютно не залежить від тієї частини істини чи омани, яка в них наявна, а виключно від ступеню їх привабливості...»

«... Цивілізації створювались і оберігались маленькою купкою інтелектуальної аристократії, ніколи – натовпом...»

«...Сам по собі натовп скоро стомлюється своїми власними безладами й інстинктивно прагне до рабства... Він переживає священну повагу до традицій і несвідомий жах, надзвичайно глибокий, до всякого роду нововведень, здатних змінити наявні усталені умови його існування...»

Лебон Г. Думки та вірування юрби / Г. Лебон // Філософська і соціологічна думка. -1991. - №6. - С. 120-136.

Цікавий погляд на характер західного суспільства І половини — середини XX ст. пропонує іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет у своїй роботі «Повстання мас».

Питання:

1. У чому бачить особливість стану проблеми соціальної рівності і нерівності в сучасному йому суспільстві X. Ортега-і-Гассет?

2. Які подібності і відмінності можна знайти в поглядах X. Ортеги-і-Гассета і Ф. Ніцше на роль «маси» і «посередності» у суспільстві?

3. Прихильником рівності чи нерівності варто вважати Х. Ортегу- і -Гассета?

Суспільство завжди було динамічною єдністю меншості і маси. Меншість – це сукупність осіб, виділених особливими якостями; маса – не виділених нічим. Мова, отже, йде не тільки і не стільки про «робочу масу». «Маса» – це «середня людина». Таким чином, суто кількісне визначення – безліч – переходить у якісне. Це – спільна якість, нічийна і відчужувана, це людина в тій мері, у який вона не відрізняється від інших, а повторює загальний тип...

Маса – це посередність. Особливість нашого часу в тому і полягає, що пересічні душі, не обманюючись щодо власної заурядності, безбоязно стверджують своє право на неї і нав'язують її всім і усюди. Як говорять американці, відрізнятися непристойно. Маса знімає несхоже, незвичайне і краще. Хто не такий, як усі, хто думає не так, як усі, ризикує стати ізгоєм. І ясно, що «усі» – це аж ніяк не «усі». Світ завжди був неоднорідною єдністю маси і незалежних меншостей. Сьогодні увесь світ став масою.

«... Людина маси зовсім недурна. Але її здібності їй невідомі. Вона раз і назавжди засвоює набір загальних положень, забобонів, фрагментів думок і слів, випадково нагромаджених в пам’яті, і з розв’язністю, користується цим сміттям завжди і всюди...

...У неї є всі таланти, крім одного – вміння ними користуватися...»

«Історія – це царство посередності. Геніальність в своєму вищому виявленні розбивається об безмежну міць заурядності. Схоже на те, що світ влаштований так, щоб ним до кінця віку правила середня людина. Саме тому так важливо як можна вище підняти середній рівень. Великими народи роблять головним чином не їх видатні люди, а рівень розвитку незчисленних посередностей...»

«... Надзвичайний надлишок життєвих благ і можливостей автоматично веде до створення потворних ганебних форм життя, один з випадків такого типу – «аристократ», другий – розбещена дитина, третій, самий завершений і радикальний – сучасна людина маси...

... Сутність натури масового індивіда – «впевненість в своїй досконалості, самовдоволення, яке не знає сумнівів, самовдоволене перебування в дрімучості...»

Ортега-і-Гассет X. Повстання мас // Ортега-і-Гассет X. Вибр. праці. — М., 1997. - С. 45, 48.

Теми індивідуальної роботи

1. Філософія історії К.Ясперса.

2. Історіософія В.Липинського.

3. Історіософські погляди Д.Донцова.

4. Бауман 3. Индивидуализированное общество. – М.: Логос, 2002. – 324 с.

5. Поппер К. Имеет ли история какой нибудь смысл? // Карл Поппер. Открытое общество и его враги. В 2х т., Т 2. М., 1992. – С. 298 - 322.

6. Ваттимо Дж. Прозрачное общество. – М.: Логос, 2003. – 124 с.

7. Фридман Т. Плоский мир: Краткая история XXI века. – М., 2006. – 216 с.

8. Теорія рас Ж.-А. Гобіно «Досвід про нерівність людських рас».

9. Лебон Г.Психология социализма. – СПб., 1995.

10. Московичи С. Век толп: Исторический трактат по психологии масс / Пер. с фр. – М.: «Центр психологии и психотерапии», 1996. – 480 с.

11. Арендт Х. «Истоки тоталитаризма»; Арендт X. Массы и тоталитаризм// Вопросы социологии. - 1992. - № 2. - С. 24-31,

12. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Пер. с фр. -М., 1993.

13. Колесник Ірина. Український гранд-наратив: ретроспективи і перспективи // Ейдос: Альманах теорії та історії історичної науки. – К.: Ін-т історії НАН України.– 2008. – №3

14. Зашкільняк Леонід. Антропоморфний вимір сучасних національних гранднаративів // Ейдос: Альманах теорії та історії історичної науки.–2008. – №3.

15. Мачогій П.Про написання історії народів і держав // Ейдос: Альманах теорії та історії історичної науки. – К.: Ін-т історії НАН України.– 2008. – №3.

16. Хвостова К.В. Постмодернизм, синергетика и современная историческая наука // Новая и новейшая история . – 2006. – №2. – С.22 – 33.

17. Хвостова К.В. Особенности истины и объективности в историческом знании //ВФ –2012. – №7.

18. Хвостова К.В. Современная неклассическая научная парадигма и историческая наука // Вопросы философии. – 2014. – №10.

19. Осінян О. Стратегія критичного описання постмодерністів в сучасному англомовному світі //Ейдос: Альманах теорії та історії історик. науки.–2008.– №3.

20. Колесников К. Український метанаратив доби Модерну: семантика темпоральності // Ейдос: Альманах теорії та історії історичної науки.–2008– №3.

21. Дружинин В.Н. Лебон и Тард: два взгляда на развитие общества // Психология толп. – М., 1998.

22. Хевеши М.А. Феномен «толпы» в трактовке философии XX в. // Философские науки. – 1999. – №Х2І-2.

23. Блок М. Апология истории, или Ремесло историка. 2-е изд./ Пер. с фр. – М.: Наука, 1986.

24. Февр Л. От Шпенглера к Тойнби // Февр Л. Бои за историю / пер. с фр. – М.: Наука, 1991. – С. 72 - 96.

25. Хайек Ф.А. Дорога к рабству // Вопросы философии. – 1990. – № 10, 11, 12.

26. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология 21 века. – М.: Логос, 2004. – 353 с.

27. Гидденс Э. Ускользающий мир. Как глобализация меняет нашу жизнь – М.: Весь мир, 2004. – 116 с.

28. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. – 602 с.

29. Трёльч Э. Историзм и его проблемы. — М.: Юрист, 1994.

30. Ритцер Д. Макдональдизация общества / пер. с англ. А. Лазарева. – М.: Праксис, 2011. – 592 с

31. Ницше Ф. О пользе и вреде истории для жизни // Философия истории. Антология. – М., 1995. – С. 131 – 143.

Миронов В.Н. Философия истории Фридриха Ницше //В. филос. – 2005. - №11

32. Пущаев Ю.В. Либерализм, квазилиберальные мифы и свобода СМИ (Карл Поппер о роли телевидения в обществе) // Вопр. Филос. – 2006. – №8.

33. Рашковский Е.Б. Многозначный феномен идентичности: архаика, модерн, постмодерн // Вопр. Филос. – 2011. – №6.

34. Шайхутдинов Р.Г. Современные технологии власти // В Ф – 2007. – №11.

35. Гаджиев К.С. Масса. Миф. Государство // Вопр. Филос. – 2006. – №6.

36. Терроризм в современном мире. Опыт междисциплинарного анализа: «материалы круглого стола") // Вопр. Филос. – 2005. – №6.

37. Гаджиев К.С. Размышления о тотализации войны: политико-философский аспект // Вопр. Филос. – 2007. - №8.

46