3. Технологія вирощування польових культур (сої, кукурудзи)

Значення сої

Соя є основною зернобобовою культурою в світі. її зерно збалансоване за протеїном і перетравними амінокислотами. У насінні сої міститься 30-55% білка, 13-26% жиру, 20-32% крохмалю. У золі багато калію, фосфору, кальцію, а також вітамінів. Велике продовольче значення сої.

Жодна рослина в світі не може за 4-5 місяців виробити стільки білка і жиру. Немає рівних сої щодо кількості виготовлених з неї продуктів. Соєвий білок і олію можна знайти на полицях супермаркетів розвинених країн у складі більш ніж 1000 харчових продуктів, починаючи від приправ до салатів, соєвого м'яса, хліба і закінчуючи смачними готовими стравами.

Великий вміст білка і надзвичайно цінна його збалансованість за амінокислотним складом, роблять сою чудовим замінником продуктів тваринного походження у харчуванні людини. Із сої виготовляють соуси, молоко, сир, котлети, замінники яєчного порошку, кондитерські вироби, ковбаси, консерви та ін. їх використовують як дієтичний продукт харчування, що має антисклеротичні речовини. Особливістю хімічного складу сої є вміст у ній фосфатидів - лецитину і нефаліну, необхідних для живлення нервової тканини.

Поряд з тим в насінні сої є антипоживні речовини: інгібітори трипсину, хемотрипсину, сапоніни, гемаглютаніни тощо. Ці інгібітори можна успішно інактивувати методом теплової обробки, який широко застосовується у світовій практиці при одержанні повно-жирових і знежирених соєвих продуктів, призначених як для харчових, так і для кормових потреб.

Соя - важлива технічна культура. Вона займає перше місце у світовому виробництві рослинної олії (табл. 1, 2). її використовують на харчові цілі і для виробництва промислової продукції - лаку, фарб, мила, пластмаси, клею, штучних волокон. На даний час 60% зерна сої переробляється на олію.

Олія засвоюється організмом на 98%. У ній велика кількість ненасичених жирних кислот (лінолевої і ліноленової), які не синтезуються в організмі і обов'язково повинні поступати з їжею. Вони знижують вміст холестерину в крові, позитивно діють на функціонування мозку, покращують зір.

Місце в сівозміні

Головна умова при доборі поля під сою-ступінь його засміченості осотом та іншими багаторічними бур'янами. Найкращими попередниками є озима пшениця, ярий ячмінь або кукурудза на силос. Ці культури рано звільняють поля, у зв'язку з чим є можливість очистити їх від бур'янів і накопичити вологу в літньо-осінній період. Непогані результати отримують при сівбі її після картоплі і деяких овочевих культур.

    Соя є відмінним попередником для багатьох сільськогосподарських культур. Зокрема, добрі врожаї після неї дають озима пшениця або озимий ячмінь. У деяких господарствах протягом декількох років хороший економічний результат дає ланка сівозміни: соя – озима пшениця. Вирощувана після сої кукурудза дає урожай на 3-4 ц/га вищий, ніж після інших просапних культур. Хороший урожай після сої отримують і ярого ячменю. Як попередник під озиму пшеницю соя не поступається люцерні й кукурудзі на силос. Багатьма дослідженнями показано, що після сої у верхньому шарі ґрунту суттєво зростає вміст гумусу. За даними ряду дослідів, соя залишає після себе в ґрунті елементів живлення на кожному гектарі стільки, скільки їх міститься в 15-20 тоннах гною.

    Вирішальною умовою отримання дружніх сходів озимої пшениці після сої є достатній вміст вологи в ґрунті. Вологозабезпеченість істотно залежить від строків збирання сої. Відомо, що за 20-30 днів до повного дозрівання споживання води рослинами сої майже повністю припиняється, опавше листя густо покриває міжряддя, що сприяє накопиченню вологи в ґрунті. Тому в кожній зоні необхідно добрати такі сорти, які б своєчасно дозрівали і дозволяли висівати озиму пшеницю в оптимальні терміни.

Обробіток грунту, внесення гербіцидів, сівба

У сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон під сою застосовують диференційований обробіток ґрунту. Раціонально поєднувати глибокий, звичайний і поверхневий обробітки з використанням полицевих, плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь. Але зважаючи на значне забур’янення полів, поки що основним є плужний обробіток ґрунту, який включає лущення стерні чи дискування і оранку, бажано гладеньку обертовим плугом.

Вибір конкретних заходів залежить від грунтово-кліматичних умов місця вирощування, а також від загального рівня культури землеробства, наприклад, ступеня забур’янення полів. Так, у рамках основного обробітку ґрунту при засміченні полів однорічними бур’янами проводять покращену зяблеву оранку (два-три дискування й осіння оранка) або напівпаровий обробіток ґрунту (літня оранка і одна-дві культивації для знищення сходів бур’янів). За наявності на полях коренепаросткових бур’янів застосовують пошаровий обробіток ґрунту, який включає лущення дисковими та лемішними знаряддями і наступну глибоку оранку на 30-32 см під час появи масових сходів бур’янів.

При короткому післязбиральному періоді проводять лущення стерні і наступну оранку з вирівнюванням поверхні поля. Соя порівняно з ранніми ярими культурами більш вимоглива до передпосівного обробітку ґрунту. Ранній весняний обробіток ґрунту під сою починається із боронування важкими, середніми або легкими боронами, а також шлейфами, райборонами, шлейф-боронами при настанні фізичної стиглості ґрунту. Боронують упоперек або під кутом до направлення оранки в 1-2 сліди. На чистих, вирівняних з осені полях після ранньовесняного боронування до сівби ґрунт не обробляють. На не вирівняних з осені, засмічених зимуючими бур’янами або падалицею полях і при тривалій холодній весні необхідно проводити культивацію на глибину 6-8 см із наступним прикочуванням. Прикочування підвищує температуру посівного шару на 1,5-3,00С і стимулює проростання бур’янів, які будуть знищені наступною передпосівною культивацією.

Після зернових попередників поле лущать дисковими лущильниками на глибину 6-8 см. Своєчасне лущення ефективне у боротьбі з однорічними бур’янами, особливо теплолюбними. Такі бур’яни, як півняче просо, щириця, мишій та інші погано проростають за низької температури, тому не знищуються весною під час передпосівної підготовки ґрунту.

На забур’янених осотом площах перше лущення здійснюють дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, друге - полицевими лущильниками на глибину 12-14 см. Проти пирію використовують подвійне дискування на глибину 10-12 см важкими боронами БДТ-3; БДТ-7. Якщо площі мають дуже високу забур’яненіст, доцільно для обмеження чисельності бур’янів здійснити внесення гербіцидів суцільної дії на основі гліфосату (раундап, ураган тощо) за 2-3 тижні до оранки.

Глибина зяблевої оранки під сою становить 28-30 см. Після просапних попередників орють на 25-27 см без попереднього лущіння. Глибока оранка сприяє розвитку кореневої системи і збільшує кількість бульбочкових бактерій. Від початку весняного обробітку ґрунту до сівби проходить 30-40 днів, що дозволяє якісно підготувати ґрунт і провести боротьбу з бур’янами за допомогою агротехнічних заходів.

Весною, як тільки ґрунт перестає мазатися, закривають вологу шляхом боронування важкими боронами. Після проростання бур’янів (фаза білої ниточки) проводять культивацію з допомогою КПС-4 в агрегаті з боронами. За потреби такий обробіток повторюють для знищення нової хвилі бур’янів. Одна з головних умов одержання високих урожаїв сої полягає у ретельному передпосівному обробітку ґрунту. Передпосівний обробіток ґрунту здійснюють на глибину сівби. Для цього передбачено закриття вологи важкими зубовими боронами та обробіток ґрунту комбінованими агрегатами типу "Комбінатор", "Компактор", "Європак", які забезпечують дрібногрудкувату структуру ґрунту та сприятливі умови для сівби і росту сої. Передпосівний обробіток грунту повинен бути мінімальним та водночас забезпечувати знищення проростків і сходів бур’янів, збереження вологи, додаткове вирівнювання поверхні поля. Якщо з осені не вирівняно, весною проводять проміжну культивацію на 10-12 см. Така культивація виконується і за необхідності довнесення добрив, передпосівну культивацію здійснюють на глибину 5-6 см з одночасним внесенням гербіцидів. Зменшення кількості обробок і застосування комбінованих агрегатів сприяє збереженню оптимальної структури грунту. На зрошенні ефективні дві весняні обробки: за масових сходів ярих і зимуючих бур’янів, друга (передпосівна) - за появи середньопізніх бур’янів (амброзії, курячого проса, щириці, канатника, дурнишника) з одночасним внесенням гербіцидів.

Зразу ж після сівби поле коткують для покращення умов проростання насіння і підвищення польової схожості. Подальший догляд за посівами залежить від технології вирощування культури – за умов застосування гербіцидів чи без внесення препаратів.

Якщо гербіциди не вносили або з якихось причин ефективність їх невисока (гербіциди грунтової дії здатні впливати на проростки рослин бур’янів лише за наявності достатньої кількості вологи у верхньому шарі ґрунту), то необхідно насамперед провести 1-3 до сходових боронувань. Перше боронування посівів рекомендується провести вже через 3-4 дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а бур’яни знаходяться у фазі білої ниточки, друге – через 8-10, третє – через 12-14 днів. Соя переносить боронування легко. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за 2-3 дні до появи сходів, є критичною для боронування. На посівах сої, залежно від забур’яненості, як правило, проводять 1-2 післясходові боронування, при цьому перше післясходове боронування проводиться тоді, коли рослини вже добре укоренилися і мають висоту 10-12 см. Досходове боронування знижує забур’яненість сої на 40-50%, післясходове – на 50-60% а досходове + післясходове – на 65-75%. Під час боронування до сходів швидкість руху агрегату не повинна перевищувати 5-6 км/год., по сходах – 4-5 км/год. Строки проведення міжрядних обробок і їх кількість залежать від появи бур’янів. За вегетацію проводять, як правило, 2-4 міжрядних обробітки. Крім знищення бур’янів, цей захід сприяє створенню кращого повітряного й водного режиму рослин, зниженню ступеня поширення та ураженості рослин хворобами. Післясходове боронування можна проводити у фазі першого справжнього листка. Пізніше міжряддя розпушують двічі-тричі до змикання рядків. Глибина першого розпушування становить 6-8 см, другого (через 8-10 днів після першого) – 8-10 см, третього – 6-8 см. Не можна боронувати сою у фазі проростків (у період, коли вони вже більші за набубнявіле насіння, до утворення першого справжнього листка), тому що борони легко ламають і пошкоджують проростки та сім’ядольні листочки. Останній обробіток проводять не пізніше фази бутонізації. Як правило, боронують у суху погоду і в другій половині дня, коли у рослин спадає тургор.

На сильно забур’янених площах досягти успіху агротехнічними заходами практично неможливо. Тим більше, що соя відноситься до культур, які дуже негативно реагують на забур’янення посівів, практично не витримуючи з бур’янами конкурентних взаємовідносин.

За умов вирощування сої без застосування гербіцидів у технології вирощування не передбачено проводити до- і післясходові боронування, а також міжрядні розпушування. Рекомендується звуження міжрядь у посівах до 18-22 см. 

Хімічні заходи

Головне завдання комплексу заходів із захисту рослин є забезпечення оптимальних умов вегетації культури на всіх фазах розвитку. Контроль бур’янів у посівах сої переслідує мету: забезпечення відсутності конкуренції з боку бур’янів на початкових фазах розвитку культури через максимальну доступність для культури сонячної енергії (відсутність затінення з боку бур’янів); збереження доступної для культури вологи (відсутність поглинання вологи бур’янами); збереження комплексу елементів живлення (NPK) у доступних формах (відсутність засвоєння елементів живлення бур’янами); забезпечення відсутності комплексу токсинів, що виділяють бур’яни. Вибір системи захисту, визначення оптимальної норми застосування відповідних гербіцидів, часу проведення обробітку залежить від багатьох факторів.

Для успішної боротьби з бур’янами в посівах сої, її необхідно проводити ще під час вирощування попередників, які чергуються із соєю у сівозміні. Основу успішної боротьби з бур’янами забезпечує її ретельне планування вже на ранньому етапі. Причому, якщо планується висівати сою і вести боротьбу з бур’янами у її посівах, то це необхідно починати у період підготовки ґрунту і після сівби попередника.

Соя сильно засмічується всіма видами однорічних і багаторічних видів бур’янів через низьку конкурентоспроможність на ранніх етапах органогенезу. Економічний поріг шкідливості бур’янів наступає за наявності на 1 м2 5 злакових однорічних або 3 широколистих (дводольних) бур’янів.

Застосування гербіцидів проти бур’янів слід спрямовувати не тільки на підвищення урожайності сої, а й на зменшення їх негативного впливу і на подальші культури сівозміни. З огляду на це, слід застосовувати гербіциди з вибірковою системною дією, із коротшим періодом детоксикації у грунті та з ефективнішою токсичною дією на комплекс видів бур’янів, що засмічують посіви сої, для одержання найменшої шкідливості бур’янів під час вирощування сільгоспкультури.

Для ефективної боротьби з бур’янами вносять гербіциди до сівби, досходовим та післясходовим способом, які рекомендовані для використання на посівах сої. Для неї можливий набір гербіцидів, які ділять на ґрунтові (наприклад: Харнес, Трофі, Дуал Голд, Примекстра ТZ Голд 500 SC) і страхові. Страхові, в свою чергу, застосовують для знищення дводольних бур’янів (Базагран, Хармоні), злакових (Селект, Міура, та інші грамініциди). Норма їх внесення і способи застосування відрізняються за зонами, з урахуванням ґрунтово-кліматичних особливостей регіону, забур’яненості поля і регламентується «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні» (табл. 2). 

Гербіциди рекомендовані для застосування у посівах сої

Гербіциди грунтової дії здатні впливати на проростки рослин бур’янів лише за наявності достатньої кількості вологи у верхньому шарі ґрунту. Препарати, внесені на поверхню грунту і навіть загорнуті у верхній шар грунту, своїх можливостей у повному обсязі не виявляють.

Недоліком усіх ґрунтових гербіцидів є те, що вони практично не здатні контролювати багаторічні види бур’янів, які сьогодні, на жаль, стали масовими на орних землях в усіх регіонах країни і, до того ж, найбільш шкідливими. Більш ефективно будуть проявляти себе препарати на основі масляних емульсій, адже в них діюча речовина транслокується у тканини рослин ліофільним, а не гідрофільним шляхом, і вони менше залежать від наявності води у тканинах листків.

У південних регіонах країни перспективними будуть системи саме після сходових гербіцидів, оскільки для ефективної дії ґрунтових препаратів тут навесні у верхньому шару грунту традиційно мало вологи. Якщо весною на полях багато осоту, потрібно за 12-14 днів до сівби провести обприскування гербіцидами 2,4-Д-амінна сіль у нормі 1,5-2 л/га або препаратами на основі гліфосату у кількості 4-5 л/га.

Із грунтових гербіцидів до або після сівби проти однорічних злакових та деяких двосім’ядольних вносять препарати: Трофі, к.е. (1,5-2 л/га), Дуал голд, к.е. (1,2-1,6 л/га), Фронт’єр, к.е. (1,1-1,7 л/га), Фронт’єр Оптима, к.е. (0,8-1,4 л/га), Харнес або Харнес новий, к.е. (1,5-3 л/га), Екстрем, к.е. (1,5-3 л/га), Герб, к.е. (1,5-3 л/га), Обрій, к.е. (1,5-2,5 л/га).

Проти однорічних двосім’ядольних і злакових бур’янів застосовують Зенкор, в.г. (0,5-0,7 кг/га), Селефіт, к.е. (3-4 л/га), Мерлот, в.р.к. (0,5-1 л/га), Аквамарин, Пікет SL, (0,5-1 л/га), Серп, в.р.к. (0,5-1 л/га). Проти однорічних у фазі 2-4 листків бур’янів і багаторічних злаків за висоти 10-15 см використовують Тарга супер (1-2 проти однорічних злаків, 2-3 л/га – проти багаторічних). Проти однорічних злакових бур’янів у фазі 2-4 листків та багаторічних за висоти 10-15 см проводять обробку Фюзілад Форте, к.е. (0,5-1 проти однорічних злаків, 1-2 л/га – проти багаторічних), Фюзілад Супер, к.е. (1-2 проти однорічних злаків, 2-3 л/га – проти багаторічних). За висоти бур’янів 3-5 см застосовують Селект, к.е. (0,4-0,8 проти однорічних злаків, 1,4-1,8 л/га – проти багаторічних) або Пантеру, к.е. (1 проти однорічних злаків, 1,5-2 л/га – проти багаторічних). Проти однорічних двосім’ядольних бур’янів вносять Хармоні 75, в.г. (6-8 г/га + ПАР Тренд 90 200 мл/га), Формула, в.г. (6-8 г/га + ПАР Тандем 200 мл/га), Оріон, в.г. 10 г/га + ПАР 200 мл/га), Базагран, в.р. 1,5-3 л/га, Ефес, в.р.к. 1,5-3 л/га та інші. 

Сівба сої

Підготовка насіння,сорти. Сіють сою доброякісним насінням, відсортованим і вирівняним. Насіння має бути крупним, однакового розміру, що важливо для рівномірного його розподілу в рядку,швидкого і дружного проростання, одержання вирівняного стеблостою. Схожість насіння має бути не менше 90%, чистота - не менше 98%. При потребі для знезараження від збудників хвороб насіння протруюють. Протруювання насіння проводять в день сівби, поєднуючи його з бактеріальним добривом і мікроелементами (бор, молібден, кобальт). В умовах України краще вирощувати скоростиглі сорти з потенціалом урожайності до 30 ц/г.

Способи сівби. Соя має властивість формувати високий урожай при різних способах сівби, завдяки широкому діапазону зміни величини елементів структури врожаю. Сою на зерно і корм сіють переважно широкорядним способом. Ранньостиглі сорти потребують меншої площі живлення, тому їх висівають з міжряддями 45 см, середньоранні і середньостиглі - 60 см, високорослі середньопізні й пізньостиглі - 70 см.

Посіви із звуженими міжряддями та суцільні рядкові забезпечують урожайність 28-30 ц/га, що на 2-3 ц/га більше ніж на широкорядних посівах. При зменшенні ширини міжрядь до 15 см висота прикріплення нижнього бобу вища, ніж при інших способах сівби. Останніми роками в США посіви зі звуженими міжряддями займають близько третини посівів.

 

Глибина сівби. У зв'язку з тим, що під час проростання соя виносить сім'ядолі на поверхню ґрунту, вона досить чутлива до глибини загортання насіння. Оптимальна глибина загортання насіння 4-5 см. На важких запливаючих ґрунтах, в умовах достатнього зволоження сіють на глибину 3-4 см. За умов недостатнього зволоження глибше - 5-6 см.

Сіють спеціальними соєвими сівалками СПС-12, Оптіма, Амазоне або кукурудзяними СПЧ-6М, овочевими СКОН-4,2, бурячними ССТ-12А. За рядкового способу сівби використовують сівалки СЗ-3,6, СЗТ-3,6

Норма висіву. Оптимальна густота стояння рослин перед збиранням при достатньому зволоженні у зоні Лісостепу є 450-550тис./га, недостатньому зволоженні -400—450 тис./га, на Поліссі -400-450 тис./га, в Степу - 300-450 тис./га. Щоб одержати таку кількість рослин необхідно при міжряддях 45 см висіяти для ранньостиглих сортів 600-750 тис./га схожих насінин, середньоранніх та середньостиглих 550-650 тис./га, середньопізніх і пізньостиглих - 350-500 тис./га. За суцільного способу сівби з шириноюміжрядь 7,5—15 см норму висіву збільшують на 10-20%.

На посівах з оптимальною густотою боби прикріплюються на стеблі на висоті 15-17 см і вище, на зріджених - на 3-5 см, що призводить до значних втрат під час збирання. За деякими даними густі посіви достигають швидше. Необхідно врахувати, що польова схожість на 20-30% може бути нижчою від лабораторної. Вагову норму встановлюють залежно від маси 1000 насінин, посівних якостей насіння, кількості рослин. Вона коливається в межах 80-130 кг/га.

Строки сівби. Мінімальна температура проростання насіння сої становить 6-7°С,оптимальна 12—14°С. Сіяти сою починають, коли ґрунт на глибині 10 см прогрівається до 10-14°С. У господарствах північного Лісостепу оптимальний строк сівби сої на зерно - перша декада травня, допустимий до 20 травня. При пізнішій сівбі тут можуть не достигнути навіть ранньостиглі сорти. У південно-західному Лісостепу краще сіяти сою в останній декаді квітня і на початку травня. У західних областях і на Поліссі кращий строк сівби - перша половина травня. У південному Степу сою можна сіяти 15-20 квітня.

У роки з ранньою весною сіють раніше, як тільки ґрунт прогріється до оптимальної температури. Пізні, середньопізні і середньостиглі сорти необхідно висівати в першу чергу, а середньоранні і ранньостиглі - в кінці оптимальних строків. Вважається, що оптимальний строк сівби сої припадає на період цвітіння яблуні.

При дуже ранній сівбі в холодний ґрунт сходи затримуються, знижується польова схожість, насіння пошкоджується шкідниками і хворобами (фузаріоз), урожай зерна зменшується. Запізнення з строками сівби призводить до зниження врожаю, зерно має підвищену вологість, що вимагає додаткових затрат на його сушіння.

Збирання. Основною ознакою повної стиглості є опадання листків, підсихання і побуріння стебел і бобів, відокремлення насіння від їх стулок, зниження вологості до 14-16%.

Основний спосіб збирання - пряме комбайнування на низькому зрізі (4-6 см). Щоб прискорити достигання пізньостиглих сортів, а в холодні роки - і середньостиглих, застосовують десиканти. Сою обприскують у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів препаратом баста 14% в.р. з нормою 2 л/га реглоном (2-3 л/га). Десикація дає можливість на 10-12 днів раніше почати збирання зерна.

Для зменшення дроблення насіння, обороти барабана знижують до 550-650 в хвилину при вологості більше 14% і до 400-500 - при меншій вологості. Зерно після збирання негайно очищають і просушують. Вологість насіння при зберіганні має становити 10-14%.

Значення кукурудзи

Кукурудза - одна з найцінніших кормових культур. За врожайністю зерна вона перевищує всі зернові культури. Зерно використовується на продовольчі цілі (20%), технічні (15-20%) і на фуражні (60-65%). За вмістом кормових одиниць зерно кукурудзи переважає овес, ячмінь, жито. Кілограм його містить 1,34 кормової одиниці, 78 г перетравного протеїну. Протеїн представлений неповноцінним зеїном і глютеліном, тому згодовувати зерно слід у суміші з високопротеїновими кормами. У зерні кукурудзи 65-70% вуглеводів, 9-12% білка, 4—8% рослинної олії (у зародку до 40%) і лише близько 2% клітковини. Містяться вітаміни А, В_р В₂, В₆, Е, С, незамінні амінокислоти, мінеральні солі і мікроелементи. Вміст білка невисокий, він дефіцитний за деякими незамінними амінокислотами, особливо за вмістом лізину і триптофану.

Кукурудза - основна силосна культура. За врожайністю зеленої маси вона перевищує майже всі кормові культури. Один центнер силосу, виготовленого з кукурудзи у фазі молочно-воскової стиглості, відповідає 0,22-0,24 к.о., а воскової-0,28-0,32 к.о. Вміст перетравного протеїну - 1,4—1,8 кг. Силос кукурудзи має добру перетравність і дієтичні властивості, багатий на каротин.

Качани, засилосовані у восковій або молочно-восковій стиглості, це цінний концентрований корм. В 1 ц його міститься до 40 к.о. і 2,6 кг протеїну.

Кукурудза має важливе значення в зеленому конвеєрі, забезпечуючи тваринництво зеленою масою, багатою на вуглеводи та каротин. У 1 ц зеленої маси кукурудзи, зібраної до викидання волотей, міститься 16 к.о.

Листостеблова маса, що залишається після збирання кукурудзи на зерно, є добрим грубим кормом, який за поживністю майже не поступається ячмінній та вівсяній соломі. В 1 ц кукурудзяної соломи міститься 37 к.о., а в 1 ц розмелених стрижнів - 35 к.о.

Недоліком кормів з кукурудзи є недостатній вміст перетравного протеїну. У силосі є 60-65 г протеїну, в зерні 75-78 г на 1 к.о., при нормі 100-110 г на 1 к.о. Це призводить до перевитрати кормів в 1,3-1,4 рази. Тому для збалансування раціону протеїном, тваринам згодовують кукурудзу разом з бобовими культурами.

Зерно кукурудзи використовується на продовольчі цілі. З нього виготовляють понад 150 харчових і технічних продуктів: борошно, крупу, пластівці, крохмаль, сироп, глюкозу, спирт. Із 100 кг зерна одержують 37-40 л спирту, що на 3-5 л більше, ніж із зерна інших культур. Із зародків зерна добувають цінну харчову олію, яка має лікувальні властивості (зменшує вміст холестерину в крові і запобігає захворюванню на атеросклероз). Із стрижнів качанів виготовляють фурфурол, лігнін, ксилозу, одержують целюлозу і папір.

З 1 ц зерна можна одержати 56 кг крохмалю (або 60 кг фруктози чи 38 л спирту), 22,4 кг корму з вмістом протеїну 21%, 5,2 кг глютенового борошна і 2,7 кг кукурудзяної олії.

Кукурудза, як просапна культура має важливе агротехнічне значення.При дотриманні вимог агротехніки вона залишає поле чистим від бур'янів з розпушеним ґрунтом. Повертається значна частина органіки у вигляді коренів і стеблових решток. Важливим елементом біологізації рослинництва є заорювання листостеблової маси при збиранні і вивезенні з поля лише зерна кукурудзи. На кожну тонну приораної кукурудзи в ґрунт повертається N_16-17P₄₇K_30-37Mg₄. Приорювання 7 т листостеблової маси рівноцінно за надходженням елементів живлення внесенню 20-25 т гною. Кукурудза - добрий попередник для зернобобових, ярих зернових культур; гірший для озимих зернових, оскільки після неї важче якісно підготувати ґрунт до сівби.

Місце в сівозміні і попередники.

Інтенсивна технологія потребує розміщення кукурудзи на зерно після кращих попередників. Багаторічні дослідження і передовий виробничий досвід свідчать, що розміщення кукурудзи після кращих попередників сприяє поліпшенню водного режиму ґрунту, мобілізації поживних речовин, зменшенню забур'яненості посівів і в кінцевому результаті – досягненню стабільного рівня урожайності. Лісостеп добрі попередники (пшениця озима, зернобобові, кукурудза, картопля, люпин). В Лісостепу, де умови зволоження більш сприятливі, ніж в Степу, водний режим ґрунту дещо менше залежить від попередників, але в цій ґрунтово-кліматичній зоні накопичення і збереження вологи має важливе значення для одержання високих і стабільних врожаїв кукурудзи.

Обробіток ґрунту. 

Обробіток ґрунту є одним з базових та найбільш витратних елементів технології вирощування кукурудзи. За допомогою основного обробітку ґрунту регулюється водний, температурний, поживний, повітряний режими та вологоємкість ґрунту. Найбільший рівень урожайності кукурудза формує при розміщенні її посівів на полях, де здійснено глибокий основний обробіток ґрунту, що сприяє ефективному накопиченню вологи та зумовлюється морфологічною будовою її кореневої системи. Коренева система кукурудзи формується ярусами. У скоростиглих гібридів, як правило, 5-7, у більш пізньостиглих – 7-9 підземних ярусів вузлових коренів. На коренях із заглибленням, на відміну від інших злаків, збільшується кількість повітроносних порожнин. Наявність їх зумовлюється тим, що кукурудза виявляє підвищені вимоги до аерації ґрунту, оптимальні параметри якої забезпечує традиційна глибока оранка (на25-27 см). Кращий енергетичний і ґрунтозахисний ефект забезпечує чизельний обробіток, при проведенні якого заощаджується 10-12 кг/га пального, експлуатаційні витрати скорочуються майже вдвічі, витрати праці – на 31 %, енергоємність знижується в 1,4 раза.

Система добрив. 

Кукурудза досить вимоглива до підвищеного мінерального живлення і як культура тривалого вегетаційного періоду здатна засвоювати поживні речовини впродовж всього життєвого циклу. На створення 1 т зерна з відповідною кількістю листостеблової маси кукурудза споживає із ґрунту та добрив в середньому 24-30 кг азоту, 10-12 кг – фосфору та 25-30 кг – калію. Тому для формування урожаю зерна на рівні 5,5-6,0 т/га вона виносить з ґрунту в середньому 132-180 кг азоту, 55-72 кг фосфору та близько 138-180 кг калію. Таку кількість поживних речовин в доступних рослинам формах навіть при високому рівні родючості, ґрунт не в змозі забезпечити. Тому добрива лишаються найвпливовішим фактором підвищення врожайності культури.  При побудові системи живлення кукурудзи необхідно враховувати агрокліматичні умови вирощування, тип ґрунту, ступінь його забезпечення рухомими формами поживних речовин, а також фізіологічні потреби рослин в окремих мікроелементах живлення протягом всього вегетаційного періоду. Враховуючи відсутність органічних добрив, компенсація виносу врожаєм азоту, фосфору і калію буде проходити лише за рахунок мінеральних добрив. Норми їх внесення необхідно оптимізувати відповідно до витрат елементів живлення на формування 1 т зерна та побічної продукції. Рівень застосування фосфорних добрив повинен забезпечувати зрівноважений баланс, азотних і калійних – відповідно на 70-80% і 50-60% компенсувати їх винос врожаєм основної і побічної продукції, а на перспективу – досягнення позитивного та бездефіцитного балансу поживних речовин.  Поглинання поживних речовин більш повно проходить при вирівняному співвідношенні між азотом, фосфором і калієм або з невеликою перевагою азоту і фосфору над калієм. Оптимальною дозою мінеральних добрив, з урахуванням їх окупності, наприклад, в зоні Степу є N₆₀Р₆₀К₃₀. Використання мінімальної їх кількості (N₃₀Р₃₀К₂₀) призводить до деякого зниження продуктивності культури порівняно з оптимумом і зумовлює порушення балансу поживних речовин у ґрунті. Найбільший приріст врожаю зерна від застосування підвищених доз добрив (N₉₀Р_60-90К₆₀) забезпечують в цій зоні середньостиглі та середньопізні гібриди, тимчасом як скоростиглі – доцільно вирощувати на фоні помірних доз.  Щодо строків внесення добрив, перевагу слід надавати їх застосуванню під основний обробіток ґрунту. У несприятливі за зволоженням роки внесення добрив під оранку найбільш ефективне. При достатній вологозабезпеченості ефективність добрив не залежить від строків внесення. Весною їх краще вносити не врозкид під культивацію, а на глибину 10-12 см культиваторами-рослинопідживлювачами, або іншим знаряддям. Локалізація добрив дає можливість при економії туків на 30-40% отримувати такі ж прирости врожаю, як і при підвищених дозах. 

Весняний передпосівний обробіток ґрунту в усіх зонах вирощування культури передбачає максимальне збереження вологи, створення пухкого посівного шару на зораних площах. Ранньовесняне закриття вологи і вирівнювання здійснюють при настанні фізичної спілості ґрунту. Вирівнювання проводиться під кутом 45-50° до напрямку основного обробітку з вико-ристанням вирівнювачів ВП-8, ВПН-5,6, шлейф-борін ШБ-2,5. На якісно оброблених з осені та вирівняних весною полях можна виключити одну ранньовесняну культивацію, обмежившись передпосівною. На полях з підвищеною засміченістю багаторічними бур'янами в допосівний період провести дві культивації зябу: першу – на глибину 8-10 см, передпосівну – на глибину загортання насіння кукурудзи (5-7 см). На незораних з осені площах доцільно навесні проводити обробіток ґрунту важкими дисковими знаряддями або протиерозійними культиваторами на глибину 12-14 см, з наступною культивацією КПС-4, УСМК-5,4 в агрегаті з зубовими боронами.Зазначимо, що чим краще налагоджене очищення полів від бур'янів навесні у допосівний період, тим менше зусиль і засобів доведеться витрачатипридоглядізапосівами. Строки сівби і глибина загортання насіння. 

За узагальненими даними науково-дослідних установ зон кукурудзосіяння, оптимальним строком сівби кукурудзи є стійке прогрівання ґрунту до 10-12°С на глибині загортання насіння. Як надто ранні, так і пізні строки сівби знижують урожай зерна культури. Експериментальні дослідження показують, що при ранніх (стійке прогрівання ґрунту до 8-10°С) строках сівби у рослин кукурудзи цвітіння волотей настає раніше, ніж при пізніх строках, що дає змогу раннім посівам раціональніше використовувати ґрунтові запаси вологи та певною мірою зменшити ризик негативного впливу посушливих явищ на рослини культури в найбільш важливі фази впродовж вегетації.  За сприятливих умов проростання насіння і відсутності бур'янів рання сівба кукурудзи (стійке прогрівання ґрунту до 8-10°С) має суттєву перевагу відносно пізньої. Дослідженнями встановлено, що ранньостиглі та середньоранні форми, як правило, не суттєво змінюють урожайність при запізненні з сівбою, а більш пізньостиглі гібриди – краще реалізують свій генетичних потенціал за сівби в ранні строки при досягненні ґрунтом температури 8-10°С, одночасно при сівбі в цей термін всі біотипи мають найменшу вологість зерна при збиранні. За ранньої сівби обов’язково слід враховувати рівень холодостійкості гібрида та застосовувати відповідні технологічні заходи захисту насіння при його підготовці (обов’язкова інкрустація насіння комплексом препаратів: фунгіцидний протруйник, мікроелементи, регулятор росту). В процесі прийняття рішення про настання строків сівби кукурудзи слід врахувати вірогідність приморозків на початкових фазах розвитку рослин, які здатні викликати суттєві пошкодження надземної вегетативної маси.

Для одержання гарантованих дружних сходів кукурудзи надзвичайно важливим є наявність продуктивної вологи в посівному шарі ґрунту. Запаси продуктивної вологи під час сівби культури в шарі 0-10 см вважаються недостатніми при її вмісті в кількості 7-8 мм, задовільними – 9-13 мм, добрими –14-15 мм і більше.  Глибина загортання насіння кукурудзи істотно залежить від фізико-механічних властивостей ґрунту, його вологості і температурного режиму. Оптимальна глибина загортання насіння кукурудзи при сівбі на важких суглинкових ґрунтах 4-5 см, на легких суглинкових – 5-6, чорноземних – 5-7, а на супіщаних – 6-8 см. При пересиханні верхнього шару глибину загортання насіння збільшують на 1-2 см.

Догляд за посівами створює сприятливі умови для одержання дружних сходів кукурудзи, дає змогу утримувати посіви в чистому від бур'янів стані, а також зберегти вологу в посівному і орному шарі ґрунту. Досходове боронування посівів кукурудзи здійснюють через 4-5 днів після сівби упоперек рядків або ж по діагоналі середніми зубовими боронами БЗС-1,0 (маса секції 24-26 кг) чи пружинними – ЗБР-24 в агрегаті з гусеничними тракторами, що забезпечує знищення проростків бур'янів і рівномірне розпушування верхнього шару ґрунту. Глибина обробітку грунту становить 3-4 см при робочій швидкості агрегату 7-8 км/год і активному положенні зубів борони. Боронування по сходах кукурудзи проводять у фазах 2-3 та 4-5 листків легкими або середніми боронами упоперек напрямку рядків при швидкості руху агрегату 4-4,5 км/год. Робочі органи при цьому закріпляють у пасивному положенні. Вчасне застосування боронувань забезпечує отримання приросту 3-5 ц/га урожаю зерна. Кількість до- та післясходових боронувань залежить від рівня забур'яненості посівів кукурудзи. Запізнення з боронуванням до появи сходів може призвести до пошкодження проростків кукурудзи (колеоптіле) боронами чи гусеницями трактора, а при порушенні технології післясходового боронування має місце присипання рослин землею та травмування листкового апарату. Міжрядні обробітки ґрунту регулюють його водно-фізичні властивості та знищують бур'яни. Перший міжрядний обробіток посівів кукурудзи здійснюють у фазі 6-7 листка, використовуючи культиватори КРК-4,2, КРК-5,6 чи КРН-4,2, КРН-5,6, перші з них забезпечують більш якісне очищення посівів від бур'янів у міжряддях та захисних зонах. Застосовуючи прополювальні борінки, слід мати на увазі, що найбільший відсоток бур'янів у захисних зонах знищується при виконанні першого обробітку міжрядь, коли сходи бур'янів ще мало розвинені і не встигли вкорінитися. В посівах, засмічених однорічними злаковими і двосім'ядольними бур'янами, користуються стрілчастими лапами шириною захвату 270 або 220 мм та лапами-бритвами – 165 мм. Долотоподібні робочі органи використовувати недоцільно. Для останнього міжрядного обробітку застосовують культиватори, укомплектовані стрілчастими лапами-загортачами. Стрілчасту лапу встановлюють на глибину 8 см, а загортачі – на 5-6 см. При проведенні міжрядних обробітків необхідно контролювати швидкість руху агрегатів, вона не повинна перевищувати 4,5-6,5 км/год при першому обробітку, при другому – 6,5-5,5 км/год, при останньому – 8-10 км/год. Інтенсивна технологія вирощування кукурудзи на фоні ґрунтових і післясходових гербіцидів передбачає скорочення кількості механічних прийомів догляду, а на чистих полях – їх повне виключення. Проте висока потенційна засміченість ґрунту насінням різних термінів проростання, стійкість окремих видів бур'янів до хімічних препаратів вимагає поєднання механічних і хімічних заходів догляду за посівами. Поряд з цим, враховуючи високу вартість гербіцидів і енергетичних засобів, при умові чіткого дотримання рекомендованих поєднань хімічних і агротехнічних заходів контролювання бур'янів, кількість механічних обробітків ґрунту в системі догляду за посівами можна скоротити. Застосування гербіцидів. 

При сучасному рівні потенційної засміченості орного шару більшості типів ґрунтів України вегетативними органами розмноження багаторічних бур'янів (250-850 тис./га) і насінням малорічних (від 350-500 млн шт/га), які при середньому і високому забур’яненні посівів непродуктивно виносять з ґрунту за вегетаційний період 60-80 кг/га поживних речовин і 800-1000 т/га води. Генетичний потенціал кращих сортів і гібридів польових культур при цьому знижується на 30-50% і більше. В аспекті подальшого зменшення механічного впливу на ґрунт, а також витрат гербіцидів важливу роль в землеробстві відіграє створення оптично щільних агрофітоценозів, здатних поглинути в процесі фотосинтезу 75-80% потоку фотосинте-тично активної радіації сонця (ФАР) і пропустити до нижнього ярусу стеблестою лише 20-25% її кількості. За таких умов затінені бур’яни не встигають пройти світлову стадію розвитку, внаслідок чого перебувають у пригніченому стані і не утворюють життєздатного насіння. Проте, успішно запровадити цей перспективний напрямок контролю бур'янів у сучасних агрофітоценозах можна лише за умови суттєвого зміцнення ресурсної бази господарств, а також поліпшення їх інформаційного супроводження. Для захисту від бур'янів посівів кукурудзи з високою енергоємністю освітленості нижнього ярусу стеблостою (0,40-0,50 кал/см² до змикання міжрядь) необхідно застосовувати інтегрований захист, який поєднує в собі переваги науково обґрунтованого чергування вирощуваних культур у сівозміні, обробітку ґрунту і системи добрив, а також регламентованого використання хімічних засобів різного спектра дії. На полях, засмічених коренепаростковими бур’янами, такими як осот (види), пирій повзучий, березка польова, латук дикий, латук татарський, молочай лозяний, необхідно восени або весною за 2-4 тижні до сівби культури внести гербіциди загальновинищуваної дії: раундап – 4,0-6,0 л/га, гліфосат – 4,0-5,0 л/га, гліфос Супер – 1,6-3,2 л/га, ураган – 3,0-6,0 л/га. Після внесення, 2-4 тижня не робити ніякого механічного обробітку для надходження діючої речовини гербіциду в корені бур’янів. Це кращий спосіб звільнити поля від коренепаросткових бур’янів, які в кількості 5 шт/м² можуть знижувати врожайність культури до 50%.  Правильне застосування на посівах кукурудзи високо-ефективних гербіцидів ґрунтової і післясходової дії дає змогу відмовитись чи обмежитись мінімальною кількістю механічних заходів догляду за посівами. Чітке виконання регламенту застосування нових високоефективних гербіцидів є основною умовою отримання високих і стабільних урожаїв цієї культури.

Захист посівів від шкідників і хвороб. 

При плануванні розміщення посівів кукурудзи бажано уникати площ заселених дротяником в кількості більше 5 екз./м². Підвищена чисельність цих та інших ґрунтових шкідників спостерігається на площах з недавнім (1-3 роки) вирощуванням багаторічних трав або після забур'янених попередників. Можливе пошкодження сходів кукурудзи піщаним мідляком, довгоносиками та іншими жуками, хімічний захист від них виправданий за наявності 2 жуків на 1 м². Проти лускокрилих у посівах цієї культури, зокрема проти стеблового метелика та бавовникової совки, на кукурудзі варто розширити обсяг застосування трихограми.

Збирання урожаю.

Збирання кукурудзи є одним із найбільш відповідальних, складних і трудомістких процесів технологічного циклу. Кукурудза відрізняється тривалим періодом дозрівання, який змінюється залежно від строків сівби, групи стиглості гібридів, погодних і ґрунтово-кліматичних умов. Біологічна стиглість зерна більшості гібридів кукурудзи настає при вологості зерна 30-40%. При такій вологості зерно повністю придатне для збирання, в ньому накопичується максимальна кількість сухої речовини, завершуються процеси, пов’язані з формуванням посівних якостей і технологічних властивостей зернівки. Залежно від напрямку використання й умов зберігання зерно кукурудзи збирають без обмолоту качанів або з їх обмолотом в полі. Основним способом збирання врожаю товарної кукурудзи є комбайновий обмолот качанів у полі. Такий спосіб збирання кукурудзи є найбільш економічно доцільніший, ніж збирання в качанах, при цьому в 1,8-2 рази зменшуються затрати праці та витрати палива – на 20-25%. Вологість зерна при такому збиранні не повинна перевищувати 30-32%, в іншому випадку зерно значно ушкоджується, стає нестійким при зберіганні. Такий спосіб збирання здійснюють зернозбиральними комбайнами вітчизняного та закордонного виробництва: КЗС-9-1 «Славутич» з приставкою КМС-6, СК-5А «Нива» з приставкою ППК-4, Дон -1500 з приставкою КМД-6, Dominator 108 SL та інші. Площі збирання культури з обмолотом качанів зернозбиральними комбайнами доцільно довести в поточному році до 85% від загального виробництва кукурудзи.

З метою організації і ефективного збирання врожаю кукурудзи напередодні його проведення необхідно провести моніторинг процесу достигання зерна на кожному конкретному полі з урахуванням строків сівби та груп стиглості гібридів, щоб завчасно підготувати і поставити на лінійку готовності збиральну техніку, визначити технологічну схему збирання врожаю, створити базу післязбиральної доробки зерна, його зберігання як тимчасового, так і постійного. Враховуючи календарні строки періоду сівби кукурудзи в зонах кукурудзосіяння та середню тривалість вегетаційного періоду біотипів гібридів кукурудзи різних груп стиглості, прогнозований строк настання біологічної стиглості зерна, залежно від гідротермічних умов вирощування календарно надходить, як правило, в Південному Степу 01-05.08 (ранньостиглі гібриди) – 10-15.09 (середньопізні гібриди), в Північному Степу – відповідно 15-20.08 – 15-20.09, в Лісостепу – 25-30.08 – 20-25.09 та в Поліссі – 01-05.09 – 25-30.09.  В процесі дозрівання зерно кукурудзи підсихає з різною швидкістю залежно від групи стиглості гібридів, їх морфологічних ознак та вологості зерна. Ефективність вологовіддачі зерном істотно залежить від кількості обгорток на качані та діаметру його стрижня. Чим гібрид кукурудзи пізньостигліший, тим шар обгорток на качані, як правило, товщий і період дозрівання зерна триваліший, що зумовлює більш повільну віддачу ним вологи. Гібриди, які формують качани з тонким стрижнем, відрізняються інтенсивною вологовіддачею, швидше підсихають, що дуже важливо для збереження врожаю, особливо в районах з дощовитою і прохолодною осінню. На швидкість підсихання зерна істотно впливає також і його вологість. Тому при визначенні строків збирання доцільно враховувати середньодобову вологовіддачу, яка за даними ІСГСЗ НААН складає 0,8-1,2%, 0,5-0,7% і 0,3-0,4% при вологості зерна відповідно 35-40; 30-35 і 25-30%. Інтенсивна вологовіддача зерна кукурудзи практично припиняється при зниженні середньодобової температури повітря до 5-6⁰ С та підвищенні його відносної вологості до 80-90%. В різних областях України збирання врожаю кукурудзи, як правило, проходить досить тривалий час значно перевищуючи межі оптимально припустимих строків збирання. Також нерідко через підвищену вологість зерна кукурудзи, навіть при досягненні ним повної стиглості, у ряді господарств свідомо затримують збирання культури з метою зменшення вмісту вологи в зерні, залишаючи рослини тривалий час на корені, що завдає непоправимих втрат урожаю.  Зазначимо, що тривалість збирання одного гібриду не повинна перевищувати 5-7 днів, запізнення зі збиранням призводить до істотних втрат врожаю. Так, за даними Інституту сільського господарства степової зони втрати зерна кукурудзи на 10-й день від початку збирання становлять лише 4%, на 20-й – збільшуються до 10, на 30-й – до 17, а на 35-й день – до 23% від рівня сформованого врожаю.