7. Особливості відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни та групи

Відміна – це клас іменників, що мають спільні особливості відмінювання, це окремі типи зміни за відмінками. Усі іменники української мови поділяються на чотири відміни (перша, друга, третя, четверта).

До першої відміни належать іменники чоловічого і жіночого роду із закінченням -а, -я (Ілля, Микола, Надія, суша).

До другої відміни належать іменники: 1) чоловічного роду з нульовим закінченням (сталевар, ріг, пень, трамвай); 2) чоловічого роду з закінченням -о (батько, Степаненко, Федько); 3) середнього роду з закінченням -о, -е, -а (-я) (стегно, майно, море, підпілля, гілля, звучання).

До третьої відміни належать: 1) іменники жіночого роду з нульовим закінченням (мідь, сталь, кров, любов, жовч); 2) іменник мати.

До четвертої відміни належать: 1) іменники середнього роду на -а, -я, які в Р., Д., М. відмінках однини і в усіх формах множини в основі мають морф -ат, -ят (курча – курчати, курчаті, курчатам; лоша – лошати, лошаті, лошатам; хлоп’я – хлоп’яти, хлоп’яті, хлоп’ятам); 2) іменники середнього роду на -я, які в непрямих відмінках однини і множини набувають морфа -ен: (їм’я – імені, ппем’я – племенем).

Перша та друга відміна поділяються на групи. Групи визначаються за характером кінцевого приголосного основи та за системою відмінкових форм іменників.

І відміни: до твердої групи належать іменники, які в початковій формі мають основу, що закінчується на твердий приголосний, крім шиплячих: Микола, сестра. До м’якої групи належать іменники, у яких основа закінчується на м’який приголосний: Ілля, Надія. До мішаної групи належать іменники, основа яких закінчується на шиплячий приголосний: межа, суша, груша.

ІІ відміни: до твердої групи належать: а) іменники з кінцевим твердим приголосним основи, крім шиплячих: дядько, степ; б) іменники з чистою основою на -р (мир, пир, дар), іменники на -ар, -ир, -яр зі сталим наголосом на основі, тобто у них при відмінюванні наголос не переходить на закінчення: базар, командир. Виняток: за зразком твердої групи відмінюються також іменники звір, комар, снігур. До м’якої групи ІІ відміни належать: а) іменники з основою на м’який приголосний: обрій, гай, день; б) іменники середнього роду із закінченням -е, крім тих, у яких основа закінчується на шиплячий: поле, море, сонце; в) іменники середнього роду із закінченням -я: життя, знання; г) іменники чоловічого роду на -ар, -ир, у яких при відмінюванні в наголос переходить із основи на закінчення: кобзар. До мішаної групи належать: іменники з кінцевим шиплячим приголосним основи: ніж; іменники із суфіксом -яр, у яких при відмінюванні наголос переходить на закінчення (ця група іменників є назвою осіб за професією, характером діяльності,тощо): школяр, газетяр.

Кожна відміна має певний набір тільки їй властивих закінчень в однині і множині. Система таких закінчень в словоформах називається парадигмою. У складі іменників існують слова, що за походженням є прикметниками і при відмінюванні зберігають ознаки прикметникової словозміни. До них належать: 1) українські відприкметникові прізвища з суфіксами -ів (Паньків, Іванів), -ин (Гринчишин, Іванишин), російські прізвища на -ов, -ев, -ин, -ін,-ой (Гончаров, Тургенєв, Гаршин, Толстой), 2) іменники, що утворилися внаслідок субстантивації прикметників сучасне, майбутнє, вартовий. Перша група іменників має іменникові і прикметникові закінчення. Друга група іменників у всіх відмінках однини і множини має прикметникові закінчення.

Форми іменників Івідміни

Тверда група
	Однина		Множина
Називний в.	сестр-а	Петрівн-а	сестр-и	не вживаєть-ся
Родовий в.	сестр-и	Петрівн-и	сестер
Давальний в.	сестр-і	Петрівн-і	сестр-ам
Знахідний в.	сестр-у	Петрівн-у	сестер
Орудний в.	сестор-ою	Петрівн-ою	сестр-ами
Місцевий в.	(на) сестр-і	(на) Петрівн-і	(на) сестр-ах
Кличний в.	сестр-о	Петрівн-о	сестр-и
М’яка група
Називний в.	ткал я	наді-я	ткал-і	наді-ї
Родовий в.	ткал і	наді-ї	ткаль	Надій
Давальний в.	ткал і	наді-ї	ткал-ям	наді-ям
Знахідний в.	ткал ю	наді-ю	ткаль	наді-ї
Орудний в.	ткал ею	надіє-ю	ткал-ями	наді-ями
Місцевий в.	(на) ткал і	(на) наді-ї	(на) ткал-ях	(на) наді-ях
Кличний в.	ткал е	наді-є	ткал-і	наді-ї
Мішана група
Називний в.	миш-а	круч-а	миш-і	круч-і
Родовий в.	миш-і	круч-і	миш-ей	Круч
Давальний в.	миш-і	круч-і	миш-ам	кру-ам
Знахідний в.	миш-у	круч-у	миш-ей	круч-і
Орудний в.	миш-ею	круч-ею	миш-ами	круч-ами
Місцевий в.	(на) миш-і	(на) круч-і	(на) миш-ах	(на) круч-ах
Кличний в.	миш-е	круч-е	миш-і	круч-і

Особливості відмінкових закінчень

Однина

В іменниках твердої групи, основи яких закінчуються на -г, -к або -х, перед флексією -і відбувається перехід цих приголосних у -з, -ц, -с (нога – нозі, рука – руці, стріха – стрісі),

Кличний відмінок твориться від іменників твердої групи флексією -о (Ганно, весно), від іменників м’якої і мішаної груп переважно флексією -е (-є) або в пестливих назвах -у (-ю): Софіє, земле, круче; Полю, бабусю (і бабусе).

Множина

Родовий відмінок множини в основному характеризується нульовою флексією (верб, тополь, вишень, меж, мрій). Проте в деяких словах виступає флексія -ів (бабів) або -ей (статей, мишей).

У формі родового відмінка закономірність чергування звуків [о], [є] з [і] часто порушується, порівняйте, наприклад: гора – гір, особа – осіб, але межа – меж, тополя – тополь, лелека – лелек і т. д.

Якщо в кінці основи збігається два приголосних, то перед сонорним з’являється вставний (епентетичний) [о] (переважно в іменниках з кінцевим твердим приголосним): іскра – іскор, сосна – сосон (і сосен), крихта – крихот або [є (є)]: мітла -– мітел, весна – весен; крапля ~ крапель, вишня – вишень; війна – воєн, стайня – стаєнь. У словах іншомовного походження вставного голосного немає: букв, верст, клятв, пальм, фірм, шахт.

Форми іменників ІІ відміни

Тверда група (з чистою основою на твердий не шиплячий приголосний; із закінченням -о; більшість іменників на [р])
	Однина		Множина
Називний в.	батьк-о	двір	батьк-и	двор-и
Родовий в.	батьк-а	двор-а	батьк-ів	двор-ів
Давальний в.	батьк-ові, батьк-у	двор-у, двор-ові	батьк-ам	двор-ам
Знахідний в.	батьк-а	Двір	батьк-ів	двор-и
Орудний в.	батьк-ом	двор-ом	батьк-ами	двор-ами
Місцевий в. (на/у/по)	батьк-ові, батьк-у	двор-і, двор-у	батьк-ах	двор-ах
Кличний в.	батьк-у		батьк-и
М’яка група (з чистою основою на м’який приголосний; із суфіксами -ар, -ир і наголосом на закінченні у непрямих відмінках)
	Однина		Множина
Називний в.	край	кобзар	кра-ї	кобзар-і
Родовий в.	кра-ю	кобзар-я	кра-їв	кобзар-ів
Давальний в.	кра-ю, кра-єві	кобзар-еві, кобзар-ю	кра-ям	кобзар-ям
Знахідний в.	край	кобзар-я	кра-ї	кобзар-ів
Орудний в.	кра-єм	кобзар-ем	кра-ями	кобзар-ями
Місцевий в. (на/у/по)	кра-ю	кобзар-і, кобзар-ю	кра-ях	кобзар-ях
Кличний в.	кра-ю	кобзар-ю	кра-ї	кобзар-і
Мішана група (з чистою основою на шиплячий; із наголошеним суфіксом -яр (називають людей за родом заняття)
	Однина		Множина
Називний в.	дощ	пісняр	дощі	пісняр-і
Родовий в.	дощ-у	пісняр-а	дощів	пісняр-ів
Давальний в.	дощ-у, дощ-еві	пісняр-еві, пісняр-у	дощам	пісняр-ам
Знахідний в.	дощ	пісняр-а	дощі	пісняр-ів
Орудний в.	дощ-ем	пісняр-ем	дощами	пісняр-ами
Місцевий в. (на/у/по)	дощ-і	пісняр-і, пісняр-у	дощах	пісняр-ах
Кличний в.	дощ-у	пісняр-е	дощі	пісняр-і

Складні для вживання відмінкові форми.

Уродовому відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -а (я) та -у (-ю), вживання їх пов’язане із семантикою іменників

Закінчення -а (-я) мають іменники, які означають

Закінчення -у (-ю) мають іменники, які означають

назви істот, персоніфікованих предметів, явищ: студента, директора, Петренка, Мороза, Вітра; назви конкретних предметів: ножа, стола, зошита, стільця; назви мір довжини, ваги, часу: грама, кілометра, відсотка, тижня, дня (алсроку); терміни іншомовного походження, які означають конкретні предмети, геометричні фігури та частини їх, елементи будови чогось; квадрата, ромба, радіуса, синуса; українські суфіксальні терміни: іменника, трикутника, чисельника (але роду, виду); назви населених пунктів: Києва, Луганська, Обухова, Борисполя, Харкова, Тернополя; інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на закінченні: Остра, Дінця, Дніпра; назви місяців, днів тижня: вересня, січня, березня, понеділка, вівторка, четверга.

назви збірних понять: люду; назви сукупності людей, які мають співвідносні форми однини – множини: колективу, народу, ансамблю, загону; назви маси, речовини: кисню, бензину, чаю (але хліба, вівса); назви установ, організацій: інституту, музею, клубу, театру, загсу; назви будівель та їх частин: вокзалу, залу, палацу, поверху, коридору (з наголосом на закінченні -а: куреня, гаража, млина, хліва; у назвах архітектурних деталей – -а: карниза, портика); назви явищ природи: дощу, вітру, граду, землетрусу (назви зменшених, пестливих понять -а: вітерця, але дощику); назви абстрактних понять, станів, процесів, суспільних і наукових течій: руху, мітингу, іспиту, досліду, польоту, бігу; назви просторових понять: гаю, лісу, лугу, вишняку (але горба, хутора; іменники із зменшеним значенням: садка, ліска, ярка); назви відчуттів: болю, жалю, страху; терміни іншомовного походження, що означають фізичні, хімічні процеси, частину площі, літературознавчі терміни: імпульсу, синтезу, ферменту, журналу, сюжету; назви ігор, танців: футболу, хокею, вальсу, танцю (але гопака, козачка); більшість складних безсуфіксних слів: світогляду, газопроводу, пасажиропотоку; більшість префіксальних іменників: вибою, опіку, прикладу, відгуку, запису; географічні назви, крім назв населених пунктів й окремих річок: Криму, Байкалу, Кавказу, Китаю, Світязю.

Деякі іменники чоловічого роду мають закінчення -а (-я) чи -у (-ю) залежно від а) наголосу: моста – мосту, стола – столу, полка – полку; б) значення: каменя, ременя, буряка (назва окремого предмета) – каменю, ременю (назва матеріалу), буряку (назва збірного поняття).

У давальному відмінку однини іменники мають паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) та у (-ю), при цьому іменники – назви істот вживаються переважно із закінченнями -ові, -еві (-єві), іменники – назви неістот – із закінченням -у (-ю). У випадках, коли поруч вживається кілька іменників чоловічого роду у давальному відмінку, один із них слід вживати із закінченням -ові (-еві, -єві), інший – із -у (-ю): другові Аркадію, професорові Андрію Петровичу, бригадиру Петрові Михайловичу.

У формі місцевого відмінка приголосні основи г, к, х змінюються на з, ц, с: плуг – у плузі, байрак – у байраці, вухо–у вусі.

У кличному відмінку іменники другої відміни мають флексію -у або -е. Флексія -у виступає в іменниках чоловічого роду твердої і мішаної груп: діду, товаришу, дядьку, котику; в іншомовних найменуваннях з кінцевим задньоязиковим або гортанним приголосним: Юзеку, Людвігу; в іменниках чоловічого роду м’якої групи виступає флексія -ю: Сергію, лікарю, краю. Флексія -є вживається у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами -ець, -ак: хлопче, юначе, батраче (але ковалю, мудрецю) та в деяких інших іменниках чоловічого роду, наприклад: голубе, вітре, друже.

Перед флексією -є приголосні г, к, х змінюються на ж, ч, ш: друг – друже, юнак – юначе, Явтух – Явтуше.

У назвах осіб кличний відмінок може заступатися називним відмінком, зокрема у випадку звертання до людини з вказівкою на ранг, посаду і т. ін., наприклад, лейтенанте Орлик, прокуроре Грищенко, товаришу голова.

Множина

У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-їв), -ей або нульову флексію: столів, ковалів, батьків, солов’їв, країв, очей, плечей. В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків, орачів, плащів.

Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів. Закінчення -ей виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей, очей, вушей (і вух), плечей (і пліч),

Форми іменників третьої відміни

	Однина			Множина
Н.в	піч	вісь	мати		печ-і	ос-і	матер-і
Р.в	печ-і	ос-і	матер-і		печ-ей	ос-ей	матер-ів
Д.в	печ-і	ос-і	матер-і		печ-ам	ос-ям	матер-ям
З.в	піч	вісь	матір		печ-і	ос-і	матер-ів
О.в	піч-ю	вісс-ю	матір’-ю		печ-ами	ос-ями	матер-ями
М.в	(у) печ-і	(в) ос-і	(на) матер-і		(у) печ-ах	(в) ос-ях	(на) матер-ях
Кл.в	печ-е	ос-е	матір		печ-і	ос-і	матер-і

У родовому, давальному і місцевому відмінках іменники третьої відміни мають флексію -і (крові, солі, подорожі). Кореневий звук [і] (з давніх [о], [е]) в іменниках третьої відміни відповідно до історичної закономірності у відкритому складі переходить в [о] чи [е] (піч – печі, вісь – осі, річ – речі, осінь – осені).

В орудному відмінку однини іменники третьої відміни мають флексію -у (графічно -ю). Кінцевий приголосний основи, якщо він стоїть після голосного перед -у (-ю), подовжується і на письмі передається у вигляді подвоєння (зустріччю, осінню, сіллю, памороззю). Якщо основа закінчується двома приголосними, подовження у вимові і подвоєння на письмі немає (радістю, якістю, жовчю). Немає подовження приголосного і в тому випадку, коли основа іменника закінчується губним приголосним або -р (любов’ю, матір’ю).

Кличний відмінок в іменниках третьої відміни твориться в окремих випадках за допомогою флексії -е за аналогією до іменників першої відміни м’якої і мішаної груп (тіне, радосте, мудросте).

Множина

У називному і знахідному відмінках множини іменники третьої відміни мають флексію -і: ночі, вісті, тіні, матері.

У родовому відмінку виступає флексія -ей: доповідей, печей, солей, вістей, осей, повістей. Флексію -ів приймає іменник мати: матерів.

У давальному, орудному і місцевому відмінках виступають одні й ті самі флексії, що й у іменників першої та другої відмін.

VI відміна
	Однина
Називний в.	лош-а	тел-я	ім’-я
Родовий в.	лош-ат-и	тел-ят-и	ім-ен-і, ім’-я
Давальний в.	лош-ат-і	тел-ят-і	ім-ен-і
Знахідний в.	лош-а	тел-я	ім’-я
Орудний в.	лош-ам	тел-ям	ім’-ям, ім-ен-ем
Місцевий в.	(на) лош-ат-і	(на) тел-яті	(по) ім-ен-і
Кличний в.	лош-а	тел-я	ім-ен-е, ім’-я
Множна
Називний в.	лош-ат-а	тел-ят-а	ім-ен-а
Родовий в.	лош-ат	тел-ят	ім-ен
Давальний в.	лош-ат-ам	тел-ят-ам	ім-ен-ам
Знахідний в.	лош-ат, лош-ат-а	тел-ят, тел-ят-а	ім-ен-а
Орудний в.	лош-ат-ами	тел-ят-ами	ім-ен-ами
Місцевий в.	(на) лош-ат-ах	(на) тел-ят-ах	(на) ім-ен-ах
Кличний в.	лош-ат-а	тел-ят-а	ім-ен-а

Однина

У родовому відмінку іменники з суфіксом -ат (-ят) мають флексію -и (курчати, теляти), а іменники з суфіксом -ен- виступають з флексією -і (імені, племені) або -а (графічно -я): ім’я, сім’я, тім’я.

В орудному відмінку однини іменники втрачають суфікси -ат- (-ят-). Флексія -ам (-ям) приєднується до кореня: хлоп’ям.

Іменники із суфіксом -ен- мають паралельні форми: ім’ям і іменем, тім’ям і тіменем. У літературній мові переважають форми з флексією -ям.

Множина

У називному відмінку множини іменники четвертої відміни мають суфікси -ат- (-ят-), -ен- і флексію -а (-я): дівчата, гусята; племена, тімена, але вим’я.

У родовому відмінку множини іменники мають чисту основу: хлоп’ят, телят, племен, але вим’їв, тім’їв.

У знахідному відмінку в назвах істот переважає форма, спільна з родовим (загнав курчат, кликав поросят, пас ягнят і ягнята), а в назвах неживих преметів виступає форма, спільна з називним (коліщата, племена).

Відмінювання іменників множинної форми. У родовому відмінку виділяються три підгрупи: 1) іменники із закінченням –ів (-їв): опадів, окулярів; 2) іменники з нульовим закінченням: вил, дров, ножиць; 3) іменники із закінченням -ей: саней, дверей, дітей, гусей. У деяких іменниках можливе варіантне закінчення: чарів – чар, Чернівців – Чернівець.

В орудному відмінку переважають закінчення –ами (-ями): опадами, окулярами, ножицями. Ті іменники, яким у Р. в. властиве закінчення -ей, в О. в. мають закінчення -ми: саньми, дверми, ворітьми. Можливі і варіантні форми: саньми – санями, дверми – дверями, ворітьми – воротами.

Невідмінювані іменники у сучасній українській мові. До невідмінюваних іменників належать: 1) загальні і власні назви іншомовного походження на -а: боа, бра, амплуа, Нікарагуа; на -о: бароко, лібрето, трюмо, бюро, Токіо: на -у (-ю): рагу, кенгуру, фрау, Баку; на -е (-є): фойє, пенсне, ательє, турне, резюме, Данте; на -і: леді, жалюзі, дебрі, Кутаїсі, Батумі; 2) іншомовні загальні назви осіб жіночої статі та імена і прізвища з кінцевим приголосним: місіс, мадам, Жаклін, Шмідт; 3) іншомовні імена і прізвища з кінцевими наголошеними голосними -о, -а, -я: Ніно, Нана, Дюма, Золя; 5) російські прізвища на -их, -ово: Черних, Сідих, Дурново; 6) українські жіночі прізвища на -о і приголосні: Грищенко (Тетяна), Жовтобрюх (Марія), Вихованець (Наталка). Невідмінювані іменники належать до розряду слів з нульовою парадигмою.

Невідмінювані іменники
Загальні назви та власні назви (імена людей, географічні назви) іншомовного походження із закінченнями -є (-є), -і (-ї), -о, -у, -ю, -а (я)	алое, бюро, купе, інтерв'ю, пані, Сапфо, да Вінкі, Сальєрі
Запозичені іменники жіночого роду на приголосний	мадемуазель, мадам, Жизель, Катрін, Мішель
Запозичені та українські жіночі прізвища, що закінчуються на приголосний, та українські жіночі прізвища із кінцевим -о	Марія Брандес, мадам Гур'єн, Софія Братунь, Ірина Бойко, Марина Степаненко, Надія Жмайло
Російські прізвища множинної форми	Темних, Сєдих
Ініціальні абревіатури	ВООЗ, НАТО, МЗС