3. Граматичні категорії іменника, категорія роду.

Граматичні категорії іменника. Граматичний зміст категорії роду

Категорія роду іменника – категорія незалежна, постійна граматична ознака, яка маркує предметність, бо не зумовлена іншими словами у реченні (теплий дощ, моє щастя, була весна).

Рід іменників розрізняється тільки в однині і визначається за формою однини, якщо іменник утворює співвідносні форми однини / множини: стоять столи – іменник стіл в однині чоловічого роду; привезли парти – іменник парта в однині жіночого роду; помили вікна – вікно в однині середнього роду. Якщо іменник вживається лише у множині, то він граматичного роду не має, тому іменники сани, сіни, жнива, біліша, вершки, перила не можуть бути віднесені до будь-якого роду.

Засоби вираження категорії роду: родові значення в українській мові виражаються морфологічними, словотвірними, синтаксичними, лексичними (семантичними) засобами.

До морфологічних засобів належить система закінчень. Кожна грамема роду має свою типову систему закінчень.

До чоловічого роду належать іменники, які у початковій формі мають нульове закінчення і чисту основу на приголосний (дім, будинок, клен, дуб, рік, шлях, колір, календар, плащ, ніж, палець, окраєць, жолудь, край), поодинокі іменники із закінченням -о (Дніпро, дядько, батько).

До жіночого роду належать іменники, які в початковій формі мають закінчення -а (-я) або чисту основу на приголосний, переважно м’який (дума, пуща, круча, кузня, лінія; стать, ціль, відстань, подорож, нехворощ).

Іменниками середнього роду є такі, які у початковій формі закінчуються на -о, -е, -а(я): сито, полотно, небо, долото, свердло, поле, море, плече, сховище, видовище, відчуття, коліща, ім’я, сім’я.

Словотвірний: а) іменники з суфіксами -тель, -ик / -ник, -ич; -ин, -ак мають чоловічий рід (вихователь, лісник, панич, грузин, грубіян); б) іменники з суфіксами -к-а, -иц-я, -их-а, ух-а, -д-а мають жіночий рід (учителька, молодиця, ковалиха, цокотуха, олімпіада). Можливості його обмежені. Це допоміжний засіб, що супроводжує морфологічний.

Синтаксичний засіб виявляється в системі узгодження прикметників, дієприкметників, дієслів минулого часу, прикметникових займенників (тобто узгоджуваних форм) з іменниками в тексті (теплий дощик, подрібнене каміння, була ніч, наше село). Він універсальний, бо виражає родові значення відмінюваних (темна нічка – жін. р.,) і невідмінюваних іменників (профспілкове бюро – сер. р., нове шасі – сер. р., наш поні – чол. р, а також іменників неоднозначної морфологічної форми (наша плакса – наш плакса, така нахаба – такий нахаба).

Лексичний (або лексико-семантичний) засіб реалізується лише в істотових іменниках із значенням назв осіб та тварин (батько – мати, брат – сестра, син – дочка, хлопчик – дівчинка). Родова віднесеність іменників-істот виражається за допомогою лексичної семантики спільно з морфологічними і синтаксичними засобами: наш Валентин – наша Валентина, рідний дідусь – рідна бабуся.

Невідмінювані іменники мають лише значення роду і позбавлені морфологічних форм його вияву. Вони поділяються на родові групи за лексичним значенням (тобто за семантичними ознаками).

До чоловічого роду належать: 1) іменники із значенням особи чоловічої статі, незалежно від кінцевого голосного (буржуа, аташе, портьє, рантьє, конферансьє, мосьє, маестро, кулі, денді, кюре, торі); 2) іменники – назви тварин, крім іменника цеце (гну, фламінго; шимпанзе, поні, какаду, колібрі, кенгуру, зебу); 3) назви вітрів (сироко, торнадо); 4) назви деяких конкретних предметів (екю (французька старовинна монета), пенні (розмінна монета Фінляндії), ін-октаво (восьма частина аркуша), ін-фоліо (піваркуша).

До жіночого роду належать: 1) іменники із значенням особи жіночої статі: міс, фрау, мадам, леді; 2) назви деяких тварин і риб: цеце (муха), івасі (риба); 3) назви деяких конкретних предметів:авеню (вулиця), салямі (ковбаса), кольрабі (капуста), бере (сорт груші); 4) назви мов: ідіш, хінді (гінді), суахілі, фіджі.

До середнього роду належать невідмінювані назви неістот (кашне, депо, таксі, портмоне, кіно, ескімо, амплуа, какао, драже, морзе, купе, желе, реле, шосе, кліше, резюме, койне, турне, пенсне).

Розподіл невідмінюваних географічних назв між родами регулюється родовою приналежністю географічних номенклатурних слів (місто, село, хутір, озеро, ріка, країна, острів, півострів, республіка тощо): середній рід – місто Сочі, місто Тбілісі, місто Баку, місто Карші, жіночий рід – станція Тбілісі, станція Баку, станція Карші, чоловічий рід – чудовий курорт Сочі, морський порт Баку, далекий острів Борнео, чудова гора Ай-Петрі.

Іменники парного роду. Трирядна система категорії роду не охоплює всіх іменників мови За її межами залишилися іменники, що мають форму тільки множини: ножиці, ворота, двері, сани, вершки, канікули, іменини, Суми, Ромни, Прилуки, Альпи, Кордільєри, Карпати та ін. Вони, як і інші слова множинної форми, не мають засобів вияву категорії роду. Всі іменники тільки множинної форми належать до категорії неістот. Оскільки багато іменників цього типу означають предмети, що складаються з двох частин (окуляри, брюки, ножиці, ворота, сани), то їх рід умовно називають парним.

Іменники спільного роду. У науковій літературі виділяють грамему – спільний рід. До нього відносять іменники, в яких рід семантичне не розрізняється (староста, базіка, каліка), морфологічні засоби його вираження є неоднозначними (закінчення -а мають іменники і чоловічого і жіночого родів), а синтаксичні засоби вияву категорії роду залежать від позамовних факторів (статі особи).

До цієї групи зараховують невелику кількість іменників із значенням особи найчастіше за негативною ознакою, що мають закінчення –а (писака, читак, задавака, зівака, служака, гуляка, трудяга та ін.), а також українські прізвища на приголосний (Стефаник, Федькович), на -ко (Франка, Шевченко, Івашко), невідмінювані іншомовні прізвища на голосний (Віардо, Дюма, І'абле); пестливі імена на -а, -я (Щура, Валя, Женя, Соня). Родова диференціація здійснюється за допомогою аналітичних засобів і форм узгоджуваних прикметників, займенників, дієслів або відповідного контекстуального оточення (якийсь невдаха, якась невдаха).

Не належать до спільного роду іменники чоловічого роду з основою на приголосний, які називають осіб жіночої статі за посадою або професією: декан, ректор, педагог, професор, директор, доктор, інженер, доцент, агроном, філософ, лейтенант, технік і под. Оскільки вони не мають жіночого відповідника типу автор – авторка, учень – учениця, то легко заступають позицію жіночого відповідника при номінації осіб жіночої статі (прийшла декан Врублевська; професор Ііентилюк відсутня; виступає доцент Тимченко). Але це не значить, що вони набули ознак жіночого роду, бо в тексті вони поєднуються лише з формою жіночого роду дієслів минулого часу і не поєднуються з формами прикметників, дієприкметників, прикметникових займенників жіночого роду (можна сказати прийшла професор, директор сказала, але не можна сказати дорога професор, відома доктор, наша директор).

Визначення роду в абревіатур та невідмінюваних іменників іншомовного походження.

У розряді абревіатур діє два способи вияву категорії роду: 1) за формою роду опорного іменника словосполучення: АТС – жін. р., бо опорний іменник станція має жін. р.; 2) за характером кінцевих звуків абревіатур: твердий приголосний маркує чол р. (філфак), голосний -а – жін. р. (Думка), голосний -о – сер. р. (НАГО). Це породжує варіантність (райвно – чол. р. і сер. р.; ВАК затвердив і ВАК затвердила), яка свідчить про те, що категорія роду в розряді абревіатур нині знаходиться у процесі становлення. Але деякі закономірності вже сформувалися: 1) якщо кінцевим елементом абревіатури є самостійне слово у Н. в., то воно й визначає рід абревіатури: ветлікарня – жін. р., педучилище – сер. р; 2) якщо кінцевим елементом абревіатури є словоформа у непрямому відмінку, то рід абревіатури визначається опорним компонентом: завкадрами – чол. р., завкафедри – чол. р.; 3) складові абревіатури з основою на твердий приголосний завжди чол. р., хоч опорні компоненти можуть мати і жін., і сер. рід: лісгосп – чол. р. (пор. лісове господарство), промторг – чол. р.; 4) абревіатури на голосний чи приголосний мають той рід, який визначається опорним компонентом: КІБІ (Київський інженерно-будівельний інститут) – чол. р., ОДУ (Одеський державний університет) – чол. р., ДАТА (дуплексна абонентська телеграфна апаратура) – жін. р., ПМК– жін. р, ЦСУ ( Центральне статистичне управління) – сер. р.; 5) комбіновані абревіатури приймають рід опорного компонента: райвно – чол. р., КремГЕС – жін. р., КамАЗ – чол. р.

4. Словозмінна категорія числа. Граматична категорія числа – це відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів (журнал – журнали, книга – книги, нове таксі – нові таксі).

За значенням і формою частина іменників утворює систему двох протиставлених рядів форм однини і множини (грамема однини і грамема множини): дорога – дороги, село – села, будинок – будинки.

До іменників, що мають лише форму однини належать такі групи іменників: 1) матеріально-речовині іменники (назви речовин, металів, мінералів, хімікатів): золото, глина, вапно, хліб, сметана, папір, чорнило, кисень, вуглець; 2) абстрактні іменники: пильність, щирість, глибина, повага, журба, кохання, піднесення; 3) збірні іменники: селянство, студентство, піхота, комашня, мошкара, молодь, лист;, 4) деякі власні назви: Прут, Снятин, Запоріжжя, Андріївка, Петренко, Перекоп, Світлана. Окремі з них можуть приймати і форму множини, але при цьому вони змінюють своє лексичне значення і переходять в лексико-граматичний розряд конкретних іменників, які мають семантико-граматичне число, тобто змінюються за числами. Наприклад: 1) масло – масла, сталь – сталі, крупа – крупи, вино – вина (речовинні іменники у множинній формі означають різновиди, сорти, марки та інші ознаки, що піддаються обчисленню; 2) швидкість – швидкості, передача – передачі, висота – висоти, потужність – потужності (абстрактні іменники у множинній формі означають різний ступінь вияву абстрактної ознаки); 3) пшениця – пшениці, жито – жита, сніг – сніги, пісок – піски (речовинні іменники у множинній формі означають простір, територію); 4) Петренко – Петренки, Німчук – Німчукй (множинна форма означає членів роду, що мають відповідне прізвище); 5) Петрик – Петрики, Світланочка – Світланочки, Артем – Артеми (множинна форма означає певну кількість осіб, що носять відповідне ім’я).

До іменників, що вживаються лише в множині, належать такі групи іменників: 1) деякі матеріально-речовинні іменники: висівки, дріжджі, дрова, вершки, пожитки, консерви; 2) деякі абстрактні іменники на позначення дій і процесів: дебати, пустощі, вибори, хвастощі; 3) деякі абстрактні іменники на позначення обрядів, звичаїв: хрестини, іменини, заручини, обжинки; 4) деякі абстрактні іменники на позначення проміжків часу: канікули, будні, сутінки, роковини; 5) деякі абстрактні іменники на позначення почуттів та станів: радощі, заздрощі, ластощі, ревнощі; 6) збірні іменники на позначення сукупності предметів: гроші, фінанси, ресурси, кошти, надра; 7) деякі іменники на позначення предметів, що складаються з кількох частин: вила, граблі, двері, ворота, сани, терези, носилки, кліщі, соти, шахи; 8) деякі власні назви: Суми, Ромни, Прилуки, Суботці, Дубовичі.

Категорія відмінка. Семантико-синтаксичні значення відмінків у сучасній українській мові

Відмінок – це форма імені, яка виражає його відношення до інших слів у мовленні.

6. Система відмінків. Сучасне українське мовознавство дотримується семирядної системи відмінків:

1. Називний відмінок (Н. в.). Його зміст становлять словоформи в контексті, який вказує на наявність, буття предмета: У мене є зошит (брат, автомобіль, честь, душа). Він є початковою формою і протиставляється всім іншим відмінкам.

2. Родовий відмінок (Р. в.). Його зміст становлять словоформи в контексті, що вказує на предмет, який є об’єктом дії або носієм атрибутивності: Відчуваю запах моря (степу, квітів, лісу, болота, ночі).

3. Давальний відмінок (Д. в.). Його зміст становлять словоформи в контексті, що вказує на предмет, якому адресується дія: Віддати перевагу навчанню (відпочинку, читанню, прогулянці).

4. Знахідний відмінок (Зн. в.). Його зміст становлять словоформи в контексті, що вказують на предмет як на об'єкт дії: Говорю про книгу (недоліки, весну, журнал).

5. Орудний відмінок (О. в.). Його зміст становлять словоформи в контексті, що вказує на предмет як на діючий об’єкт: Прибув автомобілем (поїздом, літаком, мотоциклом).

6. Місцевий відмінок (М. в.). Його зміст становлять словоформи в контексті, що вказує на предмет як на місце дії: Знаходиться в саду (в аудиторії, на кораблі, на заняттях, на уроці).

7. Кличний відмінок (Кл. в.). Його зміст становлять словоформи в контексті, що вказує на адресата: Покохай мене, мій раю! (Леся Українка).