Практичне заняття 5

Тема: Іменник як частина мови. Прикметник як частина мови.

План

1. Частини мови і принципи їх класифікації.

2. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.

3. Лексико-граматичні розряди іменників: власні і загальні іменники, конкретні та абстрактні, матеріально-речовинні та предметні, збірні й одиничні іменники, назви істот і неістот.

4. Граматичні категорії іменника, категорія роду.

5. Категорія числа іменників.

6. Категорія відмінка іменників.

7. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни та групи.

8. Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його граматичні ознаки.

9. Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників.

10. Ступені порівняння якісних прикметників. Відмінювання прикметників.

Література

1. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я.Плющ. – К., 2000. – С.198 – 243.

2. Сучасна українська літературна мова / за ред. О.Д.Пономарева. – К., 1997. – С. 114 – 149.

3. Український правопис. – К., 1993. – С.34, С.80 – 84.

Додаткова література:

1. Плющ М.Я., Леута О.І., Гальона Н.П. Сучасна українська літературна мова. – К., 1995.

2. Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П.Грищенка. – К., 1997.

3. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За заг.ред. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969.

4. Українська мова. Енциклопедія / Русанівський В.М., Тараненко О.О. та ін. – К., 2000.

1. Частини мови і принципи їх класифікації

Частини мови – це лексико-граматичні розряди слів, що розмежовуються за значенням, які вони виражають, за властивими їм морфологічними ознаками та синтаксичними функціями у складі словосполучень і речень.

Ознаки, які кладуться в основу розподілу слів на частини мови:

• лексико-семантичний принцип;

• морфологічний;

• словотворчий;

• синтаксичний.

Лексико-семантичний принцип, полягає в тому, що кожна частина мова має певний семантичний стрижень, який об’єднує всі належні до цієї частини мови слова. За наявністю співвідносного з поняттям лексичного та граматичного значень слова, слова поділяються на повнозначні та неповнозначні. Повнозначні частини мови – іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник. Неповнозначні – прийменник, сполучник, частки.

Головною морфологічною ознакою, що кладеться в основу класифікації, є наявність або відсутність у них парадигми відмінювання. За цією ознакою виділяють відмінювані та невідмінювані групи слів.

Суть словотворчого принципу – кожна частина мови характеризується власними специфічними засобами словотворення.

Синтаксичний принцип – це здатність слів граматично поєднуватись з іншими словами у реченні. За цією ознакою слова поділяються на граматично залежні і граматично незалежні. Слова певних частин мови в реченні виконують різні синтаксичні функції.

За сукупністю морфологічних, лексико-граматичних, синтаксичних та словотворчих ознак у мові виділяють такі класи слів:

1. відмінювані повнозначні частини мови;

2. невідмінювані повнозначні частини мови;

3. невідмінювані неповнозначні (службові) слова;

4. еквіваленти висловів (вигук).

Деякі мовознавці (Леонід Щерба, Володимир Виноградов) виділяють як окремі частини мови модальні слова та слова категорії стану.

Відмінювані повнозначні слова співвідносяться з поняттями (мають лексичне значення), вони граматично поєднуються з іншими словами у словосполученні та реченні, мають парадигму відмінювання (іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслово). Невідмінювані повнозначні частини мови не мають парадигми відмінювання, але вони співвідносяться з поняттями і граматично поєднуються з іншими словами (прислівник). Невідмінювані неповнозначні службові – це прийменник, сполучник і частка – не співвідносяться з поняттями, не мають парадигми відмінювання, але граматично поєднуються з іншими словами у реченні і виражають ряд синтаксичних значень. Еквіваленти висловів (вигук) не мають парадигми відмінювання, не поєднуються з іншими словами граматичними зв’язками, не співвідносяться з поняттями і мають нульове граматичне значення.

Надзвичайно вагомий внесок у теорію частин мови здійснив В.В. Виноградов. Він виділив сім частин мови: іменник, прикметник, числівник (іменні), занепадаючий займенник, дієслово, прислівник; чотири частки мови: прийменник, сполучник, частка, зв’язки; вигуки; модальні слова.

До частин мови вчений відніс лексико-граматичні розряди слів, які мають як лексичне значення, так і чітку комунікативну функцію. Під частками мови Володимир Виноградов розумів службові слова. Модальні слова, типу може, мабуть, очевидно, мовознавець не вважав частинами мови, бо вони не виступають членами речення, а є вставними словами. Окремо виокремив вигуки, тому що вони не мають ні лексичного, ні граматичного значення, а позначають лише емоції та почуття.

Таким чином, при виділенні частин мови акад. В.В. Виноградов враховував такі принципи:

1. лексичне значення слова;

2. спосіб вираження дійсності;

3. морфологічну будову слова (засоби словотворення);

4. наявність у слові граматичних категорій;

5. синтаксичну роль у реченні.

Класифікація частин мови акад. Володимира Виноградова була поширена без змін у нашому мовознавстві, лише з часом відшліфована такими мовознавцями, як Микола Шанський, Є.М. Галкіна-Федорук та ін. У сучасному мовознавстві виділяють такі частини мови: повнозначні: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник; службові: прийменник, сполучник, частки.

До конверсії належить перехід слів з різних частин мови в іменник (субстантивація), прикметник (ад’єктивація), числівник (нумералізація), займенник (прономіналізація), прислівник (адвербіалізація), дієслово (вербалізація), службові слова та вигуки (інтер’єктивація).