16.2. Поняття і види ліцензійного договору

Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору, а для секретного винаходу (корисної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням із Державним експертом. Ліцензійні договори значно відрізняються від інших комерційних контрактів, зокрема від найбільш розповсюджених на міжнародному ринку експортно-імпортних угод, а на внутрішньому ринку – від договорів купівлі-продажу і постачання товарів.

Ліцензійний договір – це угода, відповідно до якої власник (ліцензіар) науково-технічних досягнень, винаходів, ноу-хау, промислових зразків, товарних знаків і взаємозалежних з ними науково-технічних та інших знань передає і дозволяє використовувати їх своєму контрагенту (ліцензіатові в обумовлених угодою межах і на певний строк), а останній зобов’язується вносити обумовлені платежі і виконувати інші зобов’язання, передбачені договором.

Тобто, ліцензійний договір – це угода між власником патенту (ліцензіаром) і зацікавленою особою (ліцензіатом) про дозвіл за обумовлену винагороду, використовувати запатентований об’єкт у певних межах, що складається з метою одержання прибутку з гарантією; компенсації грошових витрат одержання патенту; завоювання ринку; обмеження конкурентів; придбання партнерів для спільної діяльності. Види ліцензійного договору: виняткова ліцензія; невиняткова ліцензія (проста), повна ліцензія; субліцензія.

За договором невиняткової ліцензії лицензіар передає ліцензіату частину своїх монопольних прав на використання об’єктів правової охорони обсягом, що передбачений в договорі, залишаючи за собою право використовувати об’єкт і самостійно продавати ліцензії іншим особам.

За договором виняткової ліцензії ліцензіар передає ліцензіату повне право використовувати об’єкт правової охорони, не залишаючи за собою ніяких прав.

Повна ліцензія – договір, згідно з яким власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на певній території і на певний строк без яких-небудь обмежень, цілком відмовляючись від їх використання на той же строк.

Субліцензія – різновид простих і виняткових ліцензій, що відрізняється від останніх тим, що укладає їх контрагент-ліцензіат, що купив первісну ліцензію. За умовами й обсягом переданих прав субліцензія цілком залежить від спочатку укладеного ліцензійного договору. Ліцензіати, що одержали просту ліцензію, передавати субліцензію не мають права.

Основні умови ліцензійного договору:

1) відомості про ліцензіата і ліцензіара;

2) відомості про патент і обсяг правової охорони;

3) термін дії;

4) відомості про територію дії ліцензійного договору;

5) обмеження сфери застосування;

6) обмеження кола дозволених дій;

7) обмеження обсягу зробленої продукції.

Ліцензійний договір підлягає обов’язковій державній реєстрації. На реєстрацію подається 3 примірники належним чином оформленого договору, що містить усі необхідні реквізити, справжні підписи і печатки, відповідна заява та квитанція про сплату державного мита. Сторона договору має право на офіційне загальнодоступне інформування інших осіб про передачу права власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) або видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка). Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей обсягом та в порядку, встановленими установою, з одночасним внесенням їх до реєстру.

Якщо винахід, корисна модель, на які виданий патент, не використовуються протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту, будь-яка особа, зацікавлена в патенті, може звернутися до патентовласника з вимогою про видачу ліцензії. Зацікавленість особи виражається в бажанні і реальній можливості використовувати запатентований об’єкт.

Всесвітня організація інтелектуальної власності дає таке тлума-чення примусової ліцензії. Термін «примусова ліцензія» використовується для позначення явища, протилежного добровільний лі-цензії.

Примусова ліцензія може виникнути, якщо патентовласник відмовився видати ліцензію зацікавленій особі і якщо він не може довести, що патент не використовувався у зв’язку з поважними причинами.

Якщо це відбувається, то зацікавлена особа звертається в суд із вимогою про видачу ліцензії. Після розгляду матеріалів справи суд виносить рішення задовольнити або відмовити у позові. Позитивне рішення суду виражається в рішенні про видачу невиняткової ліцензії із вказівкою обсягу повноважень, терміну дії, а також розміру винагороди.

У деяких випадках (коли зачепаються національни інтереси) примусова ліцензія може бути видана за рішенням Кабінету Міністрів України.