4.2. Розрахунок освітлення

Після того як попередньо обрані основні параметри освітлювальної уста­новки (освітленість, система освітлення, тип світильників, їх розміщення), ви­конуються світлотехнічні розрахунки. Вони зводяться до визначення:

1. Потужності ламп для одержання заданої освітленості при обраних типі світильників та їх розташування.

2. Числа і розташування світильників відомої потужності для одержання заданої освітленості.

3. Очікуваної освітленості при відомому типі, розташуванні і потужності світильників.

Остаточна мета розрахунку освітлювальної установки - визначення сума­рної встановленої потужності джерел світла.

За результатами розрахунку допускається відхилення освітленості від не­обхідних значень у межах від мінус 10 % до плюс 20 %. При більших відхилен­нях проводять коригування числа установлених світильників, їх розташування, або потужності вибраних ламп.

В практиці проектування для розрахунку освітлення одержали поширення метод коефіцієнта використання світлового потоку та метод питомої потужнос­ті, що випливає з нього, а також точковий метод.

4.2.1. Метод коефіцієнта використання

Метод розрахунку оснований на визначенні світлового потоку, що падає на освітлювану поверхню, та подальшому розрахунку середньої освітленості і застосовується, якщо рівні робочих поверхонь горизонтальні; світильники роз­ташовуються рівномірно над робочою поверхнею; відсутнє затінююче устатку­вання. Використовується для розрахунку освітлення в приміщеннях (адміністративно-побутовий комбінат, компресорни, насосни станциї, майстерні та ін.). Основна розрахункова формула:

(4.1)

де Ф_л- світловий потік лампи світильника, лм; Е_min - мінімальна освітле­ність, обрана за нормами, лк; k₃ - коефіцієнт запасу (для ламп розжарювання k₃ = 1,3... 1,7; для газорозрядних ламп k₃ = 1,5...2,0); S - площа приміщення що освітлюється, м² ; Z = Е_сер/Е_min- коефіцієнт нерівномірності освітленості Z=1,1…1,3); Е_сер - середня освітленість освітлюваної поверхні, лк; N - число світильників; η=Ф/Ф_лN - коефіцієнт використання світлового потоку, рівний відношенню світлового потоку Ф, що падає на освітлювану поверхню, до сума­рного світлового потоку Ф_лN усіх джерел світла.

Коефіцієнт використання η залежить від ККД і форми кривої сили світла світильника; розрахункової висоти h підвіски світильників над робочою повер­хнею; площі S приміщення і співвідношення його довжини А і ширини В; кое­фіцієнтів відбиття р_с (стелі), р_ст (стін) і р (освітлюваної поверхні), що прийма­ються за довідковою літературою. Значення η для вибраних типів світильників приймається у залежності від р_с, р_ст, р і індексу приміщення:

(4.2)

На практиці замість коефіцієнтів відбиття р для приміщення враховують колір покраски стелі та стін.

При освітленні лампами розжарювання або ртутними лампами (ДРЛ) спо­чатку намічається число світильників, потім по (4.1) визначається необхідний потік лампи і по ньому підбирається найближча стандартна лампа і світильник. Якщо по розрахунковому Ф_л її вибрати неможливо, а також при використанні люмінесцентних світильників спочатку намічаються потужність і тип лампи, а потім визначається число світильників: