1. Глибоке вивчення особистості дитини:

- характеру протікання розумових процесів (гнучкість розуму, швидкість засвоєння, критичність);

- навичок навчально-пізнавальної діяльності (вміння виділяти головне в навчальному матеріалі, планувати навчальну діяльність, здійснювати самоконтроль у навчальній роботі тощо);

• рівня пізнавальних здібностей (спостережливість, увага, пам'ять, мова);

• рівня знань і вмінь (повнота, глибина, дієвість);

• ставлення до навчання, до успіхів, невдач; мотивів навчання;

• працездатності;

• вольового розвитку, ступеня наполегливості, терпіння;

• з яких предметів відчуває труднощі, з яких — встигає;

• рівня научуваності учня та ін.

2. Розробка системи впливу на учня з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей. Тут може бути попереджувальна, виправляюча, заохочувальна робота. Важливо визначити, на що здатний кожен учень у даний момент навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності, яким шляхом, «з якими уповільненнями і труднощами кожен учень зможе підійти до рівня, передбаченого програмою», і який індивідуальний шлях «успіху в навчанні і розумовій праці» (В.О. Сухомлинський). Наприклад, індивідуальний підхід до дитини може знайти вияв у тому, що вчитель:

- пропонує виконувати певну кількість вправ до конкретно визначеного часу;

• радить щоденно читати підібраний вчителем текст, усвідомлювати його, запам'ятовувати головні думки і розповідати однокласникам, другу або вчителю;

• певний час на кожному уроці викликає для відповіді, потім пропонує інші різні види дії: короткі письмові відповіді або формування висновків, висування гіпотез, розв'язання проблем та ін;

• здійснює диференційовану допомогу: одному лише коротенько підказує, як підійти до розв'язання задачі, висвітлення питань у творі, а іншому дає більш детальні пояснення, а то і план розповіді тощо.

Головне, щоб дуже обережно підводити школярів до усвідомлення своїх особистих труднощів, спонукати до самостійної роботи, спрямованої на подолання труднощів. Для цього слід використовувати різні дидактичні засоби.

Особливе місце в системі індивідуального навчання належить диференціації навчання, під час якого здійснюється відбір змісту, методів, форм навчання залежно від особливостей груп учнів. Як зазначає І. Лернер, диференціація — це частковий випадок індивідуалізації навчання, звернений на реалізацію індивідуального підходу до окремих груп людей. Ці групи у процесі навчання можуть бути сформовані за різними основами (здібностями, інтересами, успішністю, психологічними особливостями тощо). Основна мета диференціації — сприяти створенню умов для всебічного розвитку особистості кожного школяра з урахуванням його задатків, можливостей, інтересів. Різні потенційні можливості школярів вимагають урахування того, що учень повинен знати і вміти (обов'язкова підготовка) та того, як він може засвоювати соціальний досвід. Це забезпечить знаходження школяра в «зоні ближнього розвитку», навчання на індивідуальному посильному рівні труднощів, що оптимізує розвивальну функцію навчання. Таким чином, диференціація сприяє гуманізації навчального процесу, створюючи умови для задоволення потреб та інтересів людини, орієнтуючись на максимальні можливості її розвитку.

Диференціація навчання демократична у зв'язку з своєю варіативністю, вона дає право вибору, а не заганяє людину в «прокрустове ложе» одноманітних схем і канонів навчання. Вона дозволяє враховувати у навчанні й регіональні особливості.

Особливо це важливо в роботі з обдарованими, тобто з тими дітьми, які проявляють підвищені здібності. Для реалізації цієї мети можна використовувати:

• проходження навчального курсу в індивідуально різному темпі;

• створення постійних і тимчасових відносно гомогенних (однорідних) груп учнів з будь-якого навчального предмета або його розділу;

• вивчення альтернативних предметів за вибором у межах звичайної загальноосвітньої школи;

• класи, школи, ліцеї, гімназії, коледжі для учнів, схильних по певного виду діяльності;

• класи з прискореним темпом проходження навчального курсу;

• класи з уповільненим темпом проходження навчального курсу.

За умов роботи в класі можна диференціювати завдання для груп учнів або окремих учнів: вивчення розділів програми за різними джерелами; розв'язання якісно різноманітних задач на одне й те ж правило, постановка різної складності дослідів з однієї й тієї ж теми; виконання різних норм домашніх завдань; здійснення різних видів допомоги учням; ознайомлення з літературою для підготовки доповідей, рефератів тощо.

У роботі з учнями із зниженими здібностями до навчання необхідна не пристосованість до слабких боків школяра, а активний вплив па розумовий розвиток, щоб досягти максимального їх розвитку.

3. Аналіз одержаних результатів і коригування при необхідності дій педагога на основі того положення, що всі діти без відхилень у психічному, фізичному розвитку здатні одержати середню освіту, більш або менш успішно засвоївши навчальний матеріал у межах шкільних програм, а талановиті вимагають знаходження шляхів розвитку їх здібностей.