Глави хіі-хvпі
«Рішуче в бій, хоробрі лицарі! Людина вмирає, а слава живе! В бій! Смерть краще поразки! У бій, звитяжці, бо прекрасні очі захоплено стежать за вашими подвигами», — вигукували герольди другого дня турніру, заохочуючи лицарів до бою. В загальній тиші були прочитані правила бою, за якими загін з п'ятдесяти лицарів виступить проти другої півсотні. Очолять ці загони двоє найкращих лицарів попереднього дня турніру. Дездішадо та Бріан де Буагільбер. Лицарі, наближені до принца Джона, записалися в загін Бріана де Буагільбера. Принцу дуже хотілося, щоб його улюбленець зі своїм загоном переміг. Багато уславлених лицарів вступили до загону Дездішадо, бажаючи змагатися під проводом такого вмілого бійця, як він.
Під урочисту музику сам принц, демонструючи етику підданого Королеви кохання і краси, провів леді Ровену до трону. А на ристалищі кожен загін вишикувався у дві шеренги, це було величне і вражаюче видовище. Закуті у лати вершники, довгі списи, шпори, значки та розкішне пір'я на шоломах — все це виблискувало на сонці, наганяючи страх на слабкодухого суперника. За сигналом труб ряди врізались один в другий з такою силою, що брязкіт металу було чути й за милю. Густа курява закрила все, що відбувалося на арені, а коли пилюка вляглася, виявилося, що добра половина лицарів обох загонів вибита із сідла. Ті,, хто вже втратив списи, билися мечами. Бій тривав з перемінним успіхом.
Лицар Позбавлений Спадку шукав можливість зустрітися в бою з храмовником. Спочатку в сум'ятті бою це йому не вдавалося, а коли вони таки зійшлися в смертельному двобої, з'ясувалося, що перевага не на боці загону Дездішадо. Його лицарі були розсіяні досвідченішими в боях храмовниками та іоаннітами. Ательстан, який вважав, що шлюб з леді Ровеною — справа вирішена, виступив проти Дездішадо, який насмілився напередодні обрати її Королевою турніру. Лицар Позбавлений Спадку відбивався від Фрон де Бефа і від Ательстана, одночасно нападаючи на Бріана. Йому допомагало лише бездоганне мистецтво керувати конем: він блискавично атакував одного ворога, ухиляючись від іншого.
Принца Джона просили припинити турнір, але він був невблаганним. У цей час на допомогу Дездішадо кинувся лицар з його загону у чорному обладунку і на вороному коні. Він майже не брав участі у бою, за що глядачі назвали його Чорним Лінтюхом, а тепер неначе прокинувся. Поки юнак бився з храмовником, Чорний Лицар напав на Фрон де Бефа, атака була настільки вдалою, що той упав на землю разом з конем. Потім Чорний Лінтюх наніс удар бойовою сокирою Ательстану, яким вибив його із сідла.
Тим часом увага глядачів була прикута до поєдинку Дездішадо і храмовника. Поранений кінь Бріана не витримав запеклого бою і впав разом з лицарем на землю. Дездішадо зіскочив з коня і заніс меч над храмовником. Принц Джон відразу зупинив поєдинок, щоб позбавити свого улюбленця ганебного визнання себе переможеним. Постало питання про визначення кращого бійця другого дня турніру. Всупереч загальній думці принц наполягав на кандидатурі Чорного Лицаря, без якого партія Дездішадо, без сумніву, потерпіла б поразку. Але, на подив всіх присутніх, Чорний Лицар щез.
Принцу Джону знову довелося визнати кращим лицарем Дездішадо, який так і не відкрив своє справжнє ім'я. Він підійшов до почесного трону, де сиділа леді Ровена, хитаючись та втрачаючи сили. Маршали турніру поставили його на коліно перед троном, і, скориставшись з його слабості, зняли з нього шолом. Леді Ровена побачила бліде і закривавлене обличчя коханого Айвенго. Вона поклала на схилену перед нею голову вінець переможця і сказала тремтячим голосом: «Ніколи ще вінець лицарства не належав більш достойному переможцю». Лицар вклонився, поцілував їй руку і несподівано впав до її ніг. Маршали поспішили розстебнути його панцир і побачили небезпечну рану, що була нанесена ударом списа.
Ввечері, на веселому гульбищі, принц Джон одержав записку: «Будьте обережні, — диявол спущений з ланцюгів». Це повідомлення короля Франції означало, що Річард звільнився з полону. Сталося те, чого найбільше боявся принц Джон. Проте він одразу починає діяти і вирішує зібрати сили своїх прихильників у місті Иорку, а також зобов'язує єврея Ісаака надати йому термінову позику.
Турнір закінчився змаганням стрільців з лука, де отримав блискучу перемогу і показав неперевершену майстерність нікому не відомий йомен Локслі. Всім здавалося, що перемогти відомого стрільця-лісника Губерта, який влучив у самий центр мішені, неможливо, але Локслі розщеплює стрілу Губерта і здобуває приз. Принц Джон, вражений мистецтвом йомена, якого він заставив змагатися проти його волі, бажаючи принизити самовпевненого мужлая, пропонує стати йому стати своїм тїлоохоронцем. На що Локслі відповідає: «Я дав обітницю — якщо коли-небудь піду на службу, то не інакше як до царственого брата вашої високості, короля Річарда».
Свято ще не закінчилося, а його учасники вже поспішали влаштувати свої справи. Принц Джон (а його автор порівнює з павуком, що затягає здобич у свою павутину) збирає своїх прихильників, наліво і направо обіцяючи владу і почесті, багатство і землі. Його віроломні прихильники Моріс де Брасі та Бріан де Буагільбер плекають підступний план захопити леді Ровену і її супутників. Вони хотіли розіграти сцену полонення саксонців розбійниками, роль яких збирався виконати Бріан де Буагільбер зі своїми людьми. А де Брасі хотів виступити великодушним рятівником, чим сподівався здобути симпатії леді Ровени та Седріка, її опікуна. Подібна комедія йому потрібна, щоб одружитися з леді Ровеною, онукою саксонського короля Альфреда Великого, і заволодіти її майном, землями і багатством.
Седрік, боячись розголосу і пліток, потайки відправив слуг забрати пораненого Айвенго і привезти його в родовий маєток. Але марно слуги шукали молодого хазяїна: на місці, де лежав юний лицар, залишилася лише кривава пляма. Згодом до Седріка дійшли вісті, що його сина забрали на розкішних ношах однієї дами, що була присутньою на турнірі. Повертався додому Седрік невдоволений тим, що поява Айвенго на турнірі та ганебне падіння Ательстана з коня від удару Чорного Лицаря можуть порушити його плани відновлення саксонської династії, від яких би він не відмовився навіть під страхом смерті. Ровена, наділена розумом та сильним характером, не думала приховувати свою прихильність до Айвенго та глузувала з бойових якостей свого нареченого Ательстана. Вона й слухати не хотіла про весілля з ним.
Питання для самоперевірки:
1. На другий день турніру Ательстан виступив проти лицарів-саксонців. Як пояснити його рішення?
2. Чому Айвенго намагався з останніх сил зберегти в таємниці своє ім'я?
3. Чому принц Джон налякався звістки із Франції?
4. Якими мотивами керувався Моріс де Брасі, організовуючи напад на саксонців?