Глави vіі-хі
Тим часом принц Джон, користуючись впливом, який він має на X герцога австрійського, переконує його якнайдовше затримати у полоні Річарда. Але він чудово розуміє, що роками це тривати не може, і скоро старший брат звільниться з полону. Тому Джон вербує праведними, а більше неправедними шляхами собі прихильників.
Турніру між уславленими лицарями, який влаштував сам принц Джон, нетерпляче чекали і багаті, і бідні, і знатні, і простолюдини. Літнього дня на широкому вигоні коло містечка Ашбі зібралося багато людей. На підвищенні було влаштовано королівську ложу з троном для принца Джона. Напроти спорудили яскраво прикрашену почесну ложу, яку мала зайняти обрана лицарем-переможцем Королева кохання і краси. Принца Джона оточували лицарі Храму та іоанніти. Відомо, що саме ці два ордени вважалися ворогами Річарда.
Для вельможних гостей були споруджені галереї, застелені килимами. Всі прагнули зайняти саме ці місця, і спроби єврея Ісаака влаштувати тут свою дочку сприймалися вороже Принц Джон відразу помітив, що вродлива Ревекка змагання в красі з уславленими англійськими красунями витримала б із честю. Якщо про її батька автор говорить з гумором, то красуню Ревекку він описує із захопленням, милуючись її гордою вродою, підкресленою коштовними прикрасами. Щоб принизити саксонських аристократів, принц наказує їм звільнити місце для Ісаака, якого він називає «князем лихварів», і його прекрасної дочки. Тими, до кого звернувся Джон, назвавши їх саксонськими свинопасами і мужлаями, були Седрік і Ательстан, законний спадкоємець саксонського королівського престолу. Ательстан поставився байдуже до звертання, рівноцінного кровній образі, не захистивши ні себе, ні свого старого супутника. Тільки Седрік зумів довести, що свою честь він може захищати із зброєю. Щоб ще раз дошкулити саксонцям, принц-норман пропонує обрати королевою турніру не саксонську леді Ровену, а єврейку Ревекку, і тільки загальне обурення лицарів, що його супроводжували, зупинило Джона.
А тим часом події на турнірі швидко розгорталися. На виклик п'ятьох лицарів, серед яких були Бріан де Буагільбер і Фрон де Беф, з'явилося п'ять лицарів-англосаксів, Вони вдарили тупими кінцями списів у щити суперників. Глядачів це розчарувало, тому що такий виклик означав: бій буде йти турнірними списами з дерев'яними наконечниками, і видовища справжньої битви вони не побачать. Без особливих зусиль нормани один за одним перемагали. Друга і третя п'ятірки лицарів, які хотіли спробувати свої сили, також зазнали поразки. У четвертий раз знайшлося лише троє сміливців, і знову — поразка. Ніхто більше не мав бажання виступити на турнірі. Під час тривалої паузи герольди закликали дворян: «Виступайте, хоробрі лицарі! Прекрасні очі стежать за вами!». Але бажаючих, як і раніше, не було.
Нарешті, всі почули звук труби, що означав виклик. На арену виїхав новий боєць у міцному сталевому обладунку із золотими прикрасами, на його щиті був зображений дуб, вирваний з корінням, і напис іспанською мовою «Дездішадо», що значило «Позбавлений спадку». Гострим кінцем свого списа він вдарив у щит Бріана де Буагільбера, викликаючи тим самим лицаря на смертний бій. Те, з яким мистецтвом лицар Позбавлений Спадку керував своїм вороним конем, а також те, що на образливі слова супротивника приготуватися до смерті, він шляхетно йому порадив взяти свіжого коня і нового списа, викликало симпатії глядачів, особливо з простого люду. Коли почався поєдинок, серця глядачів неодноразово завмирали від захвату і страху за своїх улюбленців. Ось супротивники, як блискавки, помчали один на одного, зіткнулись і їх списи від удару розтрощили¬ся. Зброєносці подали їм нові списи.
Коли вони вдруге помчали на середину арени, храмовник ударив лицаря Дездішадо по щиті з такою силою, що і новий спис розлетівся на друзки. А у відповідь отримав могутній удар у забрало і упав з коня. Невідомий лицар шляхетно зачекав, поки ворог підніметься, а потім і сам залишив сідло, щоб продовжити бій на мечах. Але маршали примусили їх розійтись, бо продовження бою на землі було проти правил турніру. Отримавши перемогу над Буагільбером, лицар Позбавлений Спадку випив келих вина і виголосив заздоровницю «за всі чесні англійські серця: на погибель іноземним тиранам». Після цього Дездішадо викликав на бій решту лицарів-норманів. Неперевершене володіння зброєю забезпечило лицарю Позбавленому Спадку перемогу над рештою учасників турніру, які визнали його перевагу. Принц Джон напружено стежив за ходом турніру, а коли всі його улюбленці зазнали поразки, стривожений, запідозрив, що під маскою невідомого лицаря ховається його брат — король Річард. Його підозри збільшились, коли переможець не зняв шолом перед принцом і відмовився прийти на бенкет.
Тепер мужній лицар мав назвати Королеву кохання і краси. Серед багатьох прекрасних дам, немало було таких, що мріяли посісти трон Королеви турніру. Але, певна річ, Айвенго серед молодих, прекрасних, чарівних дівчат вибрав леді Ровену.
Ввечері до шатра Айвенго прийшли зброєносці переможених ним лицарів і привели коней, на яких лежали обладунки їх господарів. За лицарськими правилами вони тепер належали йому. З усіма лицарями Айвенго повівся великодушно: він не взяв трофеїв, а дозволив їх викупити за незначну суму. Зброєносцю ж Бріана де Буагільбера він сказав: «Від вашого господаря я не прийму ні обладунків, ні викупу». Він пояснив це тим, що їх бій ще не закінчено, оскільки вважає Бріана своїм смертельним ворогом.
А викуп молодий лицар використав, щоб чесно розрахуватися з Ісааком. Для цього він послав до єврея свого зброєносця Гурта. Лихвар дуже зрадів чесності молодого лицаря і прийняв гроші. Однак, коли Гурт вже йшов назад, у темному коридорі його зупинила Ревекка і повернула всі гроші, оскільки вважала, що Айвенго врятував її батькові життя. На цьому пригоди зброєносця не закінчилися. У темному лісі, дорогою до шатра молодого господаря, його зупинили молодці з ватаги йомена Локслі. Лише особиста відвага Гурта, який переміг у двобої на палицях одного з розбійників, та благородство Локслі врятували йому життя та гаманець господаря. Локслі не захотів грабувати зброєносця лицаря, який сам потерпає від нужди та змушений позичатися у лихваря: «Та хіба цей лицар не такий самий знедолений злидар, як і ми? Хіба він не здобуває собі хліб насущний гострим мечем? Чи не він побив Фрон де Бефа і Мальвуазена, так само, як і нам хотілося б їх побити? І чи не він оголосив смертельну ворожнечу Бріану де Буагільберу..?»
Питання для самоперевірки:
1. Чому Айвенго відвідує батьківський дім, переодягнений паломником?
2. Які почуття міг переживати «блудний син» до старого батька, втраченої коханої, торжествуючого ворога?
3. Чому на турнірі Айвенго зберігає своє інкогніто?
4. Хто належить до табору ворогів Седріка та Айвенго і чому?
5. Який епізод допомагає нам зробити висновок, що він є патріотом рідної землі?
6. Чому Локслі виявив благородство по відношенню до зброєносця лицаря Дездішадо?