Порівняння редакцій інвенцій та дтк й.С. Баха.

Й.С. Бах за життя видав власними коштами тільки клавірні твори Лейпцігського періоду. Вони вийшли чотирма випусками у 1731-1742 р.р. під загальною назвою «Klavierubung». Після смерті композитора за кошти сім’ї були видані поліфонічні цикли «Музичний дарунок» та «Мистецтво фуги».

Нотовидавці в кінці 18 ст. зацікавилися творами ДТК Й.С. Баха, особливо після публікації книги першого біографа Баха – Йогана Ніколауса Фогеля. За справу редагування взялися найвидатніші педагоги того часу – К.Черні, Ф. Гріпенкерль та Ф. Райцин.

При цьому К.Черні вивчив цілу низку рукописів зібраних видавцем, виправив ряд текстових помилок вибравши на його погляд найкращі текстові варіанти. До текстів були додані вказівки щодо характеру музики і темпу її виконання за метрономом, щодо динаміки, артикуляції та аплікатури Черні солідно аргументував свої рекомендації, вказуючи, що почерпнув їх від свого вчителя Бетховена. Цікавий факт. В останній третині 19 століття данні оригінальні публікації творів Баха поширилися на Україні. Про це свідчать ноти з бібліотеки Розумовських, ще збірка ДТК у приватній колекції на Волині.

Лінію романтизації клавірної музики Баха було підхоплено Ф. Лістом та його учнями. Типовими прикметами романтичного трактування були випуклі фрази з обов’язковим розширенням руху і затиханням наприкінці, виразне виділення теми на тлі інших поліфонічних голосів.

Слідуючим етапом редагування творів Баха стали редакції 15-ти двоголосних інвенцій та 15-ти триголосних симфоній та ДТК такими редакторами, як Ф. Бузоні, Б. Муджеліні та Е. Петрі. Редактори закликали до нового трактування цих творів, «Проти романтичної чутливості за ідеал мужнього, суворого, великого Баха».

Останнім визначним явищем надзвичайно багатої виконавської та педагогічної редакції бахіани початку XX ст. є редакція Бейли Бартока ДТК та «Нотний зошит Анни Магдалени Бах». Це – педагогічна редакція, ще більш детальна і педантична, ніж Муджелінівська. Барток позначає характер виконання та темп за метрономом, артикуляцію і фрази, динаміку, аплікатуру, педаль, відзначає вступи тем та зсуви метричних акцентів у тексті. У нього зустрічається подвійна, а іноді потрійна динаміка. Він вводить додаткові знаки фразування, подвійні ліги.

Наприкінці ХХ ст. все більше педагогів та музикантів при вивченні творів Баха беруть за основу «уртекст», намагаючись знайти справжнього Баха.

Тому і виникає новий напрямок – течія «автентичного» виконання. Пошук найбільшої історичної достовірності, що складає її суть, виявляється у трьох головних вимогах:

• виконання на інструментах, що належать до часу написання музики;

• відмова від надмірної емоційної завантаженості, романтичних інтерпретацій для простоти й безпосередньої радості музикування;

• відродження барочних звичаїв, норм і правил гри.

Для автентичного виконання характерні:

• камерність звучання і стриманість емоцій;

• відродження-реставрація або копіювання старовинних інструментів (органів, клавікордів, клавесинів);

• у фактурному виконанні копіювання тембральних особливостей клавірів та повна відмова від правої педалі.

Клавірні твори Баха складають важливий розділ концертного репертуару XX ст. Багато музикантів-виконавців виробили своє особисте бачення та відчуття музики Баха. Це, зокрема, Едвін Фішер, Святослав Ріхтер, Марія Юдіна, Тетяна Ніколаєва, Леонід Ройзман, Глен Гульд, Самуіл Фійнберг, Ванда Ландовська та інші. «Шукайте в собі Баха» – заклик для одних, «Шукайте себе в Бахові» – для інших. Ось сучасні пошуки і напрямки розвитку педагогічного та виконавського мистецтва XX і XXI століття.